Розділ 6

До споруди, де тримали дракона, мене супроводжувала охорона. Король не пішов зі мною, а відправив з охороною свого повіреного. Високий худорлявий чоловік із сіруватою хворобливою шкірою, цупким поглядом та гачкуватим носом йшов за кілька кроків позаду мене. Як конвоїр…

Спочатку я подумала, що це і є маг, проте ні, просто довірений слуга, котрий вже мав справу з драконом.

Я йшла парком і думала, що все це дуже дивно. Дракон полонений, але відмовляється вбивати. Вейлар хоче його використовувати для війни, але дарує мені. Все дивно і заплутано, а парк зовсім не красивий. Тут навіть дерева відлякують і листя гостре якесь, на вид жорстке. Жорстке, бо має витримати немалі пориви вітру. І я маю. Маю бути сильною та сміливою, а не трястися від холоду й страху за майбутнє.

Дракон зустрів мене ревом. Таким сильним, що земля під моїми ногами задрижала. Я зупинилася за кілька десятків метрів від ангара. Йшла б далі, та охорона перегородила мені шлях.

– Зараз його виведуть для вас, ваша Величносте, – сухо пояснив дії охоронців повірений короля.

Вітер розтріпав мою зачіску і волосся вже било по щоках. Високі ворота відкрили, й до нас неспішно, немов крадучись, вийшов дракон.

Подих затримала. 

Неймовірний! Такою істотою не можливо не захоплюватись. Лиш його синьо-чорний окрас змушував захоплено роздивлятись, і мої очі буквально прикипіли до цієї величної істоти. Всі проблеми тепер здавалися такими незначними й мізерними. Він може вмить мене спопелити й не буде жодних проблем.

Гірко всміхнулася від цієї думки, а дракон повільно опускав свою пащу, і я вже бачила яскраво-синій відблиск в його очах.

– Ви йому сподобались, Ваша Величносте, – хмикнув повірений. – Зазвичай фирчить і відвертається. А зараз он як зацікавився.

– Як ви ним керуєте? – ледь чутно прошепотіла, не відводячи погляду від звіра.

– Ми керуємо дією вулканічного каменю, що на його нозі є, – почав пояснювати цей чоловік, більше на смерть схожий. – Маг дав такі спеціальні слова-активатори. Вони й допомагають тримати це страховисько в покорі, – ще й засміявся так бридко.

– Хочу підійти ближче, – сказала й зробила один крок до дракона.

Коли охорона не рушила з місця, я увімкнула свою маму. Сотні разів бачила цей особливий погляд істинної королеви. Погляд, який міг будь-кого поставити на коліна. Я навіть тренувалася перед дзеркалом, щоб детально скопіювати погляд чистої влади.

– Геть з дороги, – це був чіткий наказ. – Це мій подарунок. Дракон – моя власність, тому ніхто не буде забороняти мені наближатись до нього!

– Але, Ваша Величносте, – тільки повірений насмілився наблизитись до мене. – Це все ж може бути небезпечно. Краще дати звіру поступово звикнути до вас.

– Від тебе, – холодно глянула на нього. – Мені треба лише слова-активатори. Все інше вас усіх не стосується. Король давав тобі наказ забороняти наближатись до дракона?

– Н-ні, – він ніби ще більше посірів, але тиску я не збавляла. Треба йти до кінця.

– Тоді не бачу сенсу в цій розмові. Слова, – вимогливо дивилася на повіреного, фактично даючи свій перший наказ королеви.

Завмерли всі. Здавалося, що й дракон причаївся та з цікавістю спостерігав за нами. Вони всі були збентежені моїм натиском і різкою зміною поведінки й тону. Бо до цього вони бачили злякану молоду принцесу та точно не очікували, що я, коли треба, можу побути й королевою.

Мені було байдуже на цих людей Вейлара. Лиш відчувала незручність перед драконом, бо назвала його своєю власністю, хоч, звісно ж, так не вважала, але інакше б мені не вдалося наблизитись до нього.

Сама не усвідомлювала, навіщо це все робити. Це був немов поклик серця. Таке відчуття сильне. Таке бажання, котрому кориться і розум, і тіло…

– Три слова, – трохи схиливши голову, мовив повірений. – Йому треба пояснити спочатку, що від нього вимагають, і закріпити словом. Вони різні за силою. Ментроус – найслабше, для простих команд. Жорнлор – сильніше, для заспокоєння більше працює. Орхоррос – це цілковите підкорення.

– Чудесно, – ледь помітно всміхнулася й, підібравши спідниці важкої сукні, рушила до дракона.

Ніхто тепер не насмілився мене зупинити, лиш краєм ока помітила, як повірений стрімко побіг убік замку. Певно, жалітися королю на мене. А й нехай біжить. У цю мить в мені не лишилося страху.

Як можна боятись короля, коли ти крокуєш до дракона?

– Я не буду тебе ображати, – заговорила до звіра, підіймаючи руки догори. – Не хочу застосовувати ті слова-активатори, – дивилася йому у дивні очі й продовжувала крокувати. – Думаю, тобі боляче від них. Тому просто слухайся і не завдавай мені шкоди. Гаразд?

Відчувала себе останньою дурепою, але як інакше пояснити йому все? Він же розуміє нашу мову. Команди йому нашою мовою дають. Він просто слухатись не хоче і тоді в дію вступають слова мага. Клятий маг. Вже ненавиджу його більше за короля.

Крок за кроком, і ось я на відстані витягнутої руки від його схиленої пащі. Перше, що відчула, було тепло. Біля дракона дуже тепло.

Його ніздрі розширились, і мене огорнуло гаряче повітря.

– Дякую, – всміхнулася я. – Вже зігрілася.

Цікаво стало, який він на дотик. Обережно простягнула руку й в ту ж мить була збита з ніг. Я не відразу усвідомила що відбувається. Земля помінялася з небом. Кілька м’яких поштовхів, моє тіло кудись котиться по чомусь м’якому та теплому, а знизу щосили кричать охоронці. Вони вже верещать ті слова-активатори, але дракон зовсім їх не слухається. А я на ньому…

Лиш коли змогла сісти, зрозуміла, що сиджу між крилами на драконі. Крила… саме вони мене підчепили й викинули на спину дракона.

Трясця! Це вже проблема. Та ще більша проблема, що я не можу говорити. Від шоку й неочікуваності я лиш поки здатна важко дихати, а ті активатори взагалі вилетіли з голови. Я чую, як кричать охоронці, та нормально розібрати ті слова не можу.

Мій голос прорізався… коли дракон змахнув крилами, збиваючи усіх на землі, і, розігнавшись, злетів у небо.