ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

100

– Щоб попередити твою безмежну віру у наші з Кристофом можливості, одразу скажу: без допомоги Кістяної Пані нам у цій справі не обійтися!

На наше щастя несподіваний дощ поплакав трохи і скінчився, так і не пролившись нам на голови справжньою зливою, хоч небо й надалі лишалося затягнутим щільною завісою грозових хмар. Сидячи навпроти Елвена, я неквапно повернув йому бурдюк з вином, яке ми потроху попивали, аби зігрітися, і невдоволено скривився: я цінував допомогу Кістяної Відьми і те, що вона зробила для Леди, але одна згадка про неї та її довгокосу «подружку» з Вежі Безсмертної не викликали у мене теплих почуттів.

– А твоя колишня наставниця погодиться знову нам допомогти? – з недовірою поцікавився я.

– Погодиться, адже я збираюсь особисто зустрітися з нею і все пояснити, до того ж… Сама Кістяна Пані не братиме участі у цій справі: нам лише треба, щоб вона позичила на певний час одну дуже могутню магічну річ, якою наразі володіє не без твоєї допомоги.

Чомусь я одразу здогадався, яку саме магічну річ має на увазі мій рудий товариш і від цієї згадки у мене дуже правдиво занили ребра.

Плетиво Богів!

Ось що збирався позичити у Кістяної Відьми її колишній учень.

*****

– А це хіба допоможе нам у протистоянні Тхалосу Рубіару?

Елвен знову зробив кілька ковтків міцного червоного і подав мені бурдюк, але я відмовився, а він знизавши плечима, допив решту і у зовсім вже доброму гуморі мовив:

– Залежить від того, мій юний друзяко, що ти хочеш з тим покидьком зробити.

Кулаки мої мимоволі стиснулися від люті, а голос зробився хриплим від хвилювання:

– Хочу, аби й сліду його не лишилося в цьому світі… В жодному із світів!

– Здобудемо собі у користування Плетиво Богів – і твоє бажання здійсниться.

– Але… – кинув я на друга пильний погляд, вловивши нотки непевності у його голосі.

Елвен труснув головою, відкинувши руде хвилясте пасмо з чола і без усмішки сказав:

– Але це буде дуже не легко, мій королю, – і дуже ризиковано, адже ми утрьох збираємося виступити проти дракона – могутнього втілення магії, а ще й по-людськи хитрого і підступного. Чи готовий ти йти до кінця по цій стежині помсти?

– Навіть не сумнівайся у цьому, Елвене!

– Тоді не бачу причини, чому наш неймовірно сміливий задум може не завершитися успіхом.

Десь далеко прогуркотіла гроза, але не тому ми обоє замовкли надовго, кожен думаючи про своє.

Насправді причин, які могли б приректи наш… мій план помсти на поразку було більше тисячі. Та і хіба міг я, – уродженець Лотрії, – бути певним у справах, які потребують магічного втручання? Бути певним хоч у чомусь, якщо сам нічого магічного не вмію?

Єдине, чого я хотів – це знищити Тхалоса Рубіара та повернути собі кохану. Хай якою була зараз Леда – решту свого життя я все одно хотів провести поряд з нею. Якщо ж для цього потрібна лише моя готовність рішуче іти до кінця та якась там магічна цяцька…

– О, а ось і вовчик показав свого хвоста! – радісно кивнув Елвен у бік печери і сам я аж підскочив, різко озирнувшись та виринаючи з похмурих думок. До слова Кристоф наблизився до нас голий-голісінький, маючи хіба що чарівний браслет на правій руці. Підвівшись і діставши з сумки на своєму сідлі довгий сірий плащ з каптуром, він допоміг вовкулаці загорнутися в нього і весело спитав: – то що, королева Леда нарешті запросила і нас у гості?

Помовчавши, Кристоф похмуро кивнув і сказав, пильно дивлячись на мене:

– Леда знає, що я привів тебе і досі не бажає, аби ти бачив її у цій подобі. Я сказав, що ти хочеш попрощатися і… вибачитися, тому вона дозволила тобі увійти ненадовго. Ні ти, ні вона не зрозумієте слів одне одного, тому я буду робити це за вас. Ну а якщо я, принце, скажу тобі забиратися геть і бігти до виходу – ти без роздумів послухаєшся мене, зрозумів? Так, Тео?

– Так.