ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

98

– Гадаю, настав нам час серйозно обговорити купу важливих речей. Що скажеш, мій королю?

Кристоф похмуро говорив, загортаючись у просторий халат, поки я доволі незграбно підвівся зі встелених м’якими килимами холодних плит. На ліжку ліниво потягнувся Елвен, дивлячись на мене з легкою усмішкою і зовсім не турбуючись, що покривало вже на половину звісилося з його стегон на долівку, ризикуючи через один непевний рух сповзти остаточно.

Не довго думаючи, я гнівно випалив:

– Я знаю, Кристофе, що ти знайшов мою Леду!

*****

– Так, знайшов. І так, вона й досі твоя, мій королю, але чи відомо тобі, у якому стані я її знайшов?

Я впритул підійшов до друга і крижаним голосом мовив:

– Веди мене до неї. Зараз же… Це наказ!

Перевертень, що у своїй людській подобі іноді здавався навіть страшнішим та небезпечнішим, ніж у вовчій – скрушно похитав головою:

– Звичайно, друже, я скорюся твоєму наказу, але ти маєш пообіцяти слухатися моїх вказівок та в жодному разі не діяти на власний розсуд.

– Веди! Мене… – знову гнівно цідячи слова почав було я, але цієї миті втрутився Елвен, що з вправністю екзотичного танцівника зіскочив з ліжка, хвацько при цьому обмотавши покривало довкола стегон і – сподіваюся, – надійно його закріпивши:

– Тео, хіба ми вороги тобі? Навіть якби й не одразу, то ми все одно згодом повідомили б тобі місцезнаходження королеви Леди. Але мусиш розуміти, що вона зараз в такому стані, що варто тобі буде хоча б наблизитися до неї у спробі торкнутися хоч би лусочки на її драконячому тілі – і це направду становитиме загрозу твоєму життю.

Я замовк і прикрив повіки, але не тому, що прислухався до слів рудого, а тому, що за можливість хоча б побачити зараз мою кохану хай і в тілі, вкритому драконячою лускою – віддав би життя без вагань. Я так сильно сумував за нею, так хотів сказати їй, як мені прикро і нестерпно жити з думкою, що не зумів її захистити. Що валявся, мабуть, під уламками стелі, поки вона змушена була сам-на-сам протистояти підступному чаклунові. У якому Леда зараз стані? Якщо вона гнівається на мене і прагне роздерти на шматки, то має на це повне право. Я це заслужив, визнаю, але попри все я мушу її побачити!

– Я хочу повернути собі кохану і хочу помститися Тхалосу Рубіару!

Елвен впхнув мені в руку кубок з вином і змовницьки підморгнув:

– Ані перше, ні друге твоє бажання здійснити дуже не просто, але можливо, – і ми тобі в цьому допоможемо.

Подумки я саркастично пирхнув:

«Та невже? А хіба не про це все ми домовлялися з самого початку, коли Кристоф вперше вирушив на пошуки драконячої версії Леди?»

Я ледь не одним ковтком випив вино і видушив кволо:

– Вона у якійсь печері, так?

– Напевне, так. Їй не легко було туди забратися, – спокійно відказав Кристоф.

– А якщо я переконаю її вийти…

– Не все одразу, друже. Для початку я маю переконати Леду дозволити тобі увійти.

Я слухняно кивнув і спитав нетерпляче:

– І коли вирушаємо?

Кристоф кинув на Елвена повний сумнівів погляд, але той лише знизав плечима: мовляв, а що поробиш? Веди!

– Та хоч зараз можемо вирушити, мій королю.

Я на радощах готовий був обійняти їх обох, проте… гм, стримав цей порив.

– От і добре, що ми все по-дружньому вирішили. Іди збирайся в дорогу, Тео, ну а ми тут обговоримо деякі деталі.

І, коли рудий пройдисвіт майже випхав мене за двері, я все ж спромігся ображено спитати:

– Що, знову приховаєте від мене щось важливе?

Скрививши не менш ображену мармизу, Елвен поспіхом відказав:

– Та де там! Навпаки я збираюся вмовити нашого вовчика посвятити тебе у всі деталі плану.

– А у вас є план?

– А ти сумнівався?

Хрясь! Двері зачинилися у мене за спиною і хоч я мав спокусу знову безсоромно підслухати розмову друзів, та все ж змусив себе рушити геть.

У голові товклася одна-єдина думка: як я маю підготуватися до зустрічі з коханою, якщо вона сама цієї зустрічі не бажає?

І ще глибоко в душі я сподівався, що Елвен не жартував, коли казав Кристофові про те, що Кістяна Відьма за потреби може «приладнати» його голову назад до тіла. Еге ж!