ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

96

Попри велику любов тепер вже «мого» народу до чарів і всього магічного, – у Етаної не бракувало все ж і звичайних травників та цілителів, але навіть вливши в себе вже не одне горнятко заспокійливого відвару – я цієї ночі майже не стулив повіки.

Лежав у великому порожньому ліжку нашої з Ледою опочивальні і тупився у стелю, поки слабкі промені світанкового сонця потроху взялися заповзати до кімнати через важкі портьєри, а ранкове галасливе птаство надривно цвірінькати і пищати під стріхами та на гілках ближніх дерев.

Кристоф обіцяв її знайти і привести мене до неї.

Мою Леду. Тепер вже геть інакшу і для когось, можливо, потворну, але для мене рідну і кохану, як ніколи раніше.

Вовкулака, власне, вже давненько шукав королеву Земель Етанойських, зникаючи не рідко у цих не легких пошуках на добу, а то й дві, що помітно засмучувало й дратувало його рудоволосого обранця.

Елвен, у свою чергу, теж туманно і не ясно висловився про те, що є спосіб здолати Тхалоса Рубіара і помститися за кривду, завдану Леді. Хоч це і не допоможе моїй дружині знову набути людської подоби, проте однозначно дещо втішить її велике драконяче серце. Я намагався детальніше розпитати про цей план помсти, але юнак легковажно відмахнувся від мене без будь-яких пояснень і сказав, що для втілення цього задуму все одно нам знадобиться допомога Кістяної Арейн, тому спершу головне знайти Леду.

Що ж, цього я хотів більше за все на світі, тому відчепився зі своїми розпитуваннями і з нетерпінням кожного разу чекав, з якими новинами до замку Рожевих Скель повернеться Кристоф, і все ж…

І все ж, хай допоможуть всі боги і Забуті теж моїм друзям, якщо всі їхні обіцянки про пошуки моєї дружини та помсту підлому чаклуну насправді яйця виїденого не варті і вони просто намагаються втішити мене і заспокоїти, поки я – що?

Поки час не залікує моїх ран, не зцілить розбитого серця? Та ніколи!

Де б не була зараз Леда і в якому б стані драконячої апатії не знаходилася – я хочу бути поряд з нею! Мені не спиться у зручному чистому ліжку, не живеться у розкішному замку і вишукані страви без неї не смакують.

О, я б солодше і міцніше зараз виспався, примостившись в западинці між її передніми лапами і щоб поряд лежала її велетенська голова, як тоді, коли після нападу на нас п’ятірки розбійників вона захищала мене, а не зумівши пізніше обернутися на людину – заснула, тримаючи моє тіло у кільці лап…

Дурненька, маленька, дитинська принцеска! Чому вона вирішила, що змінившись, – їй конче потрібно летіти геть і ховатися від всіх, від мене? Певен, що більшість етанойців навпаки зраділа б тому, що у їхньому Царстві тепер є справжній дракон, та ще і королівської крові. О, тільки б знайти її якнайшвидше, тільки б знайти!

Не маючи сил і терпіння більше отак відлежуватися у кімнаті, де все так-і-так нагадувало про наше з Ледою щастя – я підвівся, швидко вмився, пригладивши сяк-так розкошлане волосся і навіть не снідавши – рушив до тієї частини замку, де у розкішних просторих покоях мешкали мої друзі, діяти ж я вирішив наступним чином.

Навіть якщо Кристоф ще не повернувся з чергових пошуків моєї коханої і нічого втішного мені повідомити він не зможе, – то з отого рудого жевжика я ледь не стусанами виб’ю якомога більше інформації про можливість помститися і те, якою буде у цьому всьому участь Кістяної Арейн. Хай така моя поведінка є грубою і не дружньою, але й невідомість та очікування мені вже остогидли вкрай!

…Яким же було моє здивування, коли ще навіть не увійшовши, під самими дверима я почув багато всього цікавого і обнадійливого.