ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

Я дивився, як мій брат Тевон від’їжджає верхи з невеличким ескортом збройних вельмож у напрямку замкової брами – і відчував полегшення з двох причин.

Перша: завдяки старанням мого рудого друга Елвена я вчасно оклигав і встиг дарувати заколотнику із союзного тепер вже королівства своє королівське помилування.

Друга: Тевон нарешті припинить зранку й до ночі діставати мене своїми вибаченнями та проханнями повернутися з ним додому, у Лотрію, – залишивши ці чужі нам землі.

Вибачатися йому таки було за що, але я і хвилини не роздумував над пропозицією залишити чужий для нас Етаной.

Та й чи чужий тепер? Після зникнення королівського подружжя та їхньої доньки королем став я, а тому тепер це офіційно мої землі і мій народ, то як же я їх залишу? До того ж… Моя кохана принцеска досі ще тут, у Етаної, сховалася десь і страждає на самоті. Хай і в подобі дракониці, але я поклявся її знайти і ніколи вже більше не залишати.

І ще я поклявся помститися тому виродку, який це з нами вчинив. Як у першому, так і у другому випадку вірні друзі обіцяли мені допомогти, а тому моє нещасне життя людини з пошматованим серцем знову набуло сенсу.

*****

Ми з братом дуже тепло попрощалися перед його від’їздом до Лотрії. Тевон обіцяв пояснити все нашому батькові, ну а я обіцяв себе берегти. Я не тримав на нього зла, адже хоч він і не був під дією чарів, зчиняючи весь цей переполох у тронній залі, але вибору таки не мав, бо підлий чаклун Тхалос Рубіар викрав його молоду дружину і погрожував вбити її, якщо Тевон не слідуватиме його вказівкам стосовно мене і Леди. Я розумів його дії, а тому пробачив та і Солейн була мені як сестра, то за що ж засуджувати брата? За слабкодухість і брак сміливості? А хіба я весь цей час сам не був таким? Певно, що так, хоч Елвен з Кристофом вважають, що я зробив усе, що в моїх силах і навіть більше для того, аби захистити Леду.

То чому ж я втратив її, якщо так старався?