ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

93

– Якщо ти зараз же не встанеш з цього граного ліжка, то я сам запхаю твою королівську тушу у труну і власноруч засиплю землею!

Денне світло і промені сонця увірвалися до кімнати та засліпили мене майже повністю, коли рудоволосий юнак рвучко відсмикнув важкі портьєри на вікнах.

Робив він це однією лиш лівою рукою, бо праву мав щільно обмотану цупкою тканиною і підвішену на шию.

Зламав, мабуть.

– Будь ласка, Елвене, дай мені спокій і йди…

Спершись носаком черевика на край ліжка, молодик сердито тицьнув у мене пальцем здорової руки і схвильовано з докором заговорив:

– Я і дав. Залишив тебе у спокої на цілих два дні і стільки ж ночей, але це вже занадто! Першого дня я не чіпав тебе, бо Кристоф запевнив, що тобі, принце, потрібен час, щоб оговтатися. Та будь ласка, я все розумію. Але коли ти, мій друже, взявся вдавати із себе трупа – мені направду захотілося цього трупа з тебе і зробити.

Їжі він, бачте, не просить, на горщик не ходить. Води йому не треба і ліків не давайте… На другий день я чекав, що ти хоч на рану свою нарікати почнеш: мовляв – пов’язка засмерділася і свербить нестерпно, але де там!

Я знову хотів попросити його піти і облишити мене… Ладен був просити й обірвати моє ненависне існування одним лиш ударом його кинджала. Певен, що він достатньо вправний, щоб зробити це і однією лівою рукою, проте запальний рудий юнак раптом майже заліз на ліжко у взутті, схопив мене тією лівою за комір давно вже не свіжої і наскрізь пропітнілої сорочки та, люто блискаючи зеленими очима, спитав:

– Як тебе звуть?

Мій розум вже подумки приготував відповідь, але язик не поворухнувся і сухі пошерхлі вуста лишилися німі. Та й нащо мені відповідати? Я просто відмовчуватимуся і друг, врешті, піде собі геть, зрозумівши, що я направду вже майже мрець.

Але Елвен не пішов. Нависаючи наді мною і притягуючи до свого обличчя, повторив, цідячи слова крізь зуби:

– Назви! Своє! Ім’я!!!

– Тео… дор.

– Хто ти такий?

– Принц.

Елвен заперечно похитав головою і відпустивши мене, спокійно всміхнувся, мовивши:

– А от тут, друже, ти помиляєшся. Ім’я твоє таке ж, як і було, тільки тепер ти вже не принц, а король.

– А це ще чому? Верзеш казна що… Батьки Леди досі…

Прибравши з обличчя усмішку, рудий нарешті сів на край ліжка, як і годиться, і неквапно пояснив:

– Король Тагір і королева Невела більше не можуть правити Етаноєм, тому ти тепер новий правитель.

Як не намагався я зберігати байдужість до його слів, а все ж спитав:

– А що з ними сталося? З батьками… Леди.

– Здиміли! Щезли разом з магіком Азілом і більше ніхто їх не бачив. Кристоф після того переполоху цілий день шукав їх. Намагався натрапити на якийсь слід – магічний чи людський, але все марно. Мов крізь землю провалилися. Лишається тільки сподіватися, що Азіл достатньо вправний у чародійстві і зумів цілими й неушкодженими перенести їх у безпечне місце, а якщо пощастить, то колись може і поверне назад. Сподіватимемося на краще.

Я уважно вислухав його, а тоді відвернувся і вже хотів сказати, що мені байдуже, проте в горлі пересохло настільки, що я закашлявся власними словами і ледь не почав ними давитися. Не дивно, адже за ці дні я не випив і краплі води.

Оцінивши мій стан, друг швидко гукнув служницю, що давно вже чекала за дверима з тацею на готові. Взявши воду, він допоміг мені напитися, за що я був йому щиро вдячний, але вголос цього, звісно, не сказав. Важко віддихавшись, кволо мовив наступне:

– Не потрібен мені трон і на все решту начхати. Я втратив те, заради чого хотів жити і боротися, тому або добий мене, – або зроби ласку і дай повільно здохнути самому!

Елвен зробив знак служниці і та, залишивши тацю з водою і фруктами на столі, (він ще і їжу заздалегідь притягнув, падлюка рудий!), швидко вийшла з кімнати.

– На долю брата тобі теж начхати, мій королю?

Зневажаючи себе в душі за слабкодухість, я кволо сказав:

– А що він? Хіба Кристоф не прибив його ще тоді, у тронній залі?

Ховаючи вдоволену усмішку у кутиках губ, Елвен ніби між іншим сказав:

– Так, Кристоф пошарпав його трохи, не більше, проте якщо ти не витягнеш свою королівську дупу з ліжка якнайшвидше і не помилуєш свого брата – жити йому лишилося не довго.

Я обережно насилу привстав і сперся спиною на подушку, щоб краще чути і бачити свого надокучливого співбесідника.

– І що все це означає? Де Тевон зараз?

– У темниці. Рада та військове командування Етаною стратять його після обіду, якщо… новий король не накаже їм вчинити інакше.

Я сіпнувся і вже майже звісив одну ногу на долівку, готовий зараз же іти рятувати брата, але потім спинився і з недовірою глянув на рудоволосого красеня.

– Ти, часом, мене не обманюєш?