ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

89

В одному я не помилився: той, хто зараз начебто прямував до замку на чолі чималого озброєного війська – таки не був моїм братом. Тевон Денлок – Другий Радник правителя Лотрії і головнокомандувач основного гарнізону королівського війська, – сидів зараз у тронній залі на сходах, в той час як батьки Леди сиділи на тронах позаду нього. Зліва та зправа від брата стояли два міцні вояки у повному військовому обмундируванні та в плащах з гербами королівського роду етанойських правителів, – і цілилися з луків у своїх короля та королеву. Безсумнівно були ті бідолахи під дією якогось лихого магічного навіювання, проте мій брат…

На превеликий жаль, погляд мого старшого брата Тевона був холодним і ясним, а розслаблена поза, в якій він всівся на сходах свідчила про те, що у своїх діях він абсолютно впевнений і за свої вчинки готовий відповідати. На всіх богів і Забутих теж!

Краще б його мізки теж були затуманені чарами, бо інакше…

*****

– Маєш хвилину, брате, щоб пояснити причину всього цього божевілля!

Я сам вразився, наскільки впевнено і навіть грізно прозвучав мій голос – і це при цьому, що на ділі я внутрішньо стискався і був сповнений страху та сумнівів.

Кинувши на мене співчутливий чомусь погляд, Тевон мовив, неквапно підводячись і роблячи крок вперед:

– Знадобиться навіть менше хвилини, мій принце, адже причина мого вчинку – це спроба врятувати тебе.

Як і зазвичай, я проігнорував це недоречне, хоч і шанобливе звертання – «мій принце», що з вуст брата звучало для мене якось по-чужому і завжди сильно дратувало. Натомість я навіть видобув із себе глузливий смішок, говорячи:

– Врятувати мене? Від чого ж, не зрозумів я! Якщо ти ще не помітив, братчику, я майже став королем цього краю, одружившись з принцесою і мені анічогісінько не загрожує… Хіба що я помру від сорому і злості через твої оці витівки.

Вивільнивши долоньку з моєї руки, Леда теж ступила крок вперед і вклонившись поневолювачу в лиці її, по-суті, родича – почала обережно просити за батьків:

– Генерале Денлок… Лорде Тевоне, я запевняю вас, що принцу Теодору справді нічого не загрожує в Царстві Етаной і для мене велика честь і неймовірне щастя стати дружиною вашого брата… Якщо ви відпустите короля… і королеву,.. то спокійно обговоривши все з Теодором переконаєтеся у тому…

– Ти – потвора, скута страшним прокляттям і я радше власноруч заберу життя свого меншого брата, ніж повірю, що поряд з тобою йому нічого не загрожує. Ніколи спадкоємець Лотрії не належатиме тобі, драконице!

Леда відсахнулася і хапнула ротом повітря, більше не знаходячи слів. Все її тіло дрібно затремтіло і – я певен, хоч і не бачив цього поки, – що очі її наповнилися сльозами.

Що ж, з усіх присутніх у тронній залі хіба що для правителів Етаною сказане Тевоном стало відкриттям. Не дозволивши мені знову взяти її за руку, Леда суворо і вже без натяку на пошану сказала:

– Відпусти моїх батьків, лорде, і дозволь їм залишити замок… Після цього я виконаю будь-яку твою вимогу. Даю слово спадкоємиці цих земель!

– Ні, Ледо, навіть не думай. Ми не можемо вірити йому, хоч він і брат мені…

– Помовч, Тео!

І я замовк. Зціпив зуби так, що аж щелепа заболіла, але все ж схопив дружину за руку, утримуючи цим самим на місці і ніби не дозволяючи кинутися на кривдника її рідних.

Позаду нас насторожено застигли Кристоф з Елвеном і магік Азіл, готові з останніх сил боротися за наш з Ледою союз, але чомусь я відчув, що через їхню присутність мені не легше, а навпаки – гнітить розуміння того, що наражаю інших на небезпеку, змушую друзів ризикувати.

Не зводячи зацікавленого погляду тільки трохи світліших, ніж мої, очей з обличчя принцеси, Тевон з кривою усмішкою сказав:

– Зніми свою чарівну прикрасу з тендітної шийки, драконице, і покажи всім, – яка ти є насправді. Зробиш це – і твої матуся і татусь стануть вільними та опиняться в безпеці.

Я інстинктивно накрив долонею ключик на ланцюжку під одежею в себе на грудях. Страх і відчай огидно дряпонули кігтями нутро, а все в мені просто волало через близькість катастрофи.

…Вечоріло і на небі от-от зійде Драконяча Повня. Якщо моя дружина зніме магічний артефакт Кістяної Відьми зі своєї шиї зараз, то цілком імовірно, що людиною я її вже більше ніколи не побачу!