ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

87

З мого боку було ще наївніше вважати, що Тхалос не скористається своїм «правом сильного» і зволікатиме з негайною атакою.

Дивлячись, як його доволі міцна статура затуляє від мене кохану дівчину – я лише й зміг, що приречено видихнути з легень все повітря до крихти.

*****

Леда у супроводі своєї єдиної, мабуть, хорошої подружки Ілаї сама вийшла нам на зустріч, коли ми з Елвеном майже перетнули не дуже й просторий дворик, – аж тут і почалася уся ота магічна чортівня.

Помітивши схвильований вигляд дружини – я попри засторогу Елвена – знову вирвався вперед і ледь не бігом кинувся до неї, щойно ми на мить зустрілися поглядами. Притримуючи не дуже й довгу сіро-чорну сукню, принцеса теж пришвидшила ходу, з кожним кроком долаючи відстань між нами.

Тіло моє трусилося, а мізки туманилися від бажання якнайшвидше обійняти її, міцно-міцно притуливши до себе; відчути її тепло і кожен знайомий вигин, запах волосся і дотик шкіри… Тільки в цьому разі я заспокоюся трохи і повірю, що ще не втратив свою принцеску і здатен захистити, затулити, не відпустити ні на крок до зла, що прагне її забрати!

А зло, не зраджуючи своїм лихим задумам, було вже тут – хоч рукою подати. Імлистим попелястим вихриком зародилося воно на кам’яній бруківці двору просто біля ніг Леди. Зростало і ширилося, набуваючи людських обрисів та примарними щупальцями мороку тягнучись до її стану, долонь, обличчя. Просто у мене на очах «з нічого» виросла постать молодика з в’юнким чорним волоссям та у плащі кольору такої ж чорноти, як і найтемніша ніч. Плащ той спадав до землі і волочився за ним, мов мантія за королем, от тільки я бачив, як блискають його босі п’яти, коли він за кілька кроків опинився біля моєї дружини на відстані подиху! Кинув на мене глузливий короткий погляд, а тоді міцно схопив Леду за зап’ястки та увіп’явся у її вуста жорстоким владним поцілунком.

Все це відбувалося на моїх очах і так близько, а я тільки й міг, що приречено зітхнути, не маючи сил припинити це кляте магічне божевілля. Трясця! Та я настільки втратив самовладання, віддавшись страху і власній безпорадності, що навіть дихати не смів, – ніби через не здатність заборонити покидьку поводитися так з моєю коханою – не мав більше права й на крихітний ковток повітря.

Подруга Леди Ілая злякано скрикнула, відступаючи назад через несподівану появу чаклуна у чорному, – але я її не чув, захоплений болісним видивом перед собою. Не відчув я нічого і тоді, коли Елвен різким рухом відштовхнув мене у бік, а наступної миті навіть не цілячись вправно кинув один зі своїх кинджалів просто у спину лиходія Рубіара.

Серце моє пропустило удар і, – мабуть, зупинилося б назавжди, якби страх та емоційне напруження не змусили його шалено гупати у грудях, наче йому раптом зробилося там тісно. Просто у мене на очах кинджал врізався у спину Тхалоса Рубіара, увігнувшись прямо між лопаток по саме руків’я, от тільки…

Мов у страшному сні, на події якого я не здатен вплинути, але й не дивитися не здатен теж – я побачив, як постать чаклуна розсипалася на тисячі сяючих скалок, направду подібних до зірок, ну а вістря кинджала от-от проткне серце моєї дружини.