ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

85

Я знав, що графа Даалана, яким виявився той молодик з мечем, що погрожував мені минулої ночі, коли я рушив на пошуки Леди – ніхто й ніде ніколи вже не знайде.

Принаймні, ту його версію, яку витворив своїми огидними чарами бісів виродок Тхалос Рубіар!

Елвен поділився зі мною «враженнями» від того захопливого двобою: вони й зброю схрестити не встигли, – а таємний шанувальник принцеси розвіявся, перетворившись у білу імлу… Леді я цього, звісно, не сказав і Елвену з Кристофом теж заборонив розповідати, та і для чого? Зрозуміло ж, що це все вибрики того чаклуна. Моя кохана дружина послала дві дюжини королівських вартових на пошуки того закоханого у неї жевжика, оскільки відведені йому апартаменти у східному крилі замку, які він зазвичай займав разом зі своєю молодшою сестрою, коли гостював при етанойському дворі – виявилися порожніми.

Не скажу, що мене не лякали магічні здібності Тхалоса Рубіара: з такими успіхами він може будь-кого з наближених до нас з принцесою осіб замінити на підвладну йому маріонетку і змусити казна-що утнути…

А потім ще й Кристоф вирішив додати мені клопотів, зізнавшись, що насправді – зі слів Кістяної Арейн, замислив Тхалос щодо Леди і те, яке дивне видіння було у магічки: тінь з чотирма крилами.

Що ж, цей день обіцяв бути дуже довгим і насиченим.

*****

– Що мій брат зробив? Привів військо?!

Я дивився на командира королівської варти, роззявивши рота і не вірячи його словам. Так, мого старшого брата Тевона зараз не було поряд, оскільки хоч ми і прибули у Етаной удвох з чималою свитою з нагоди наших з Ледою заручин, – та все ж він повернувся до Лотрії без мене. Я був законним спадкоємцем трону, проте Тевон був… він був опорою, на якій цей трон тримався. Ми доволі добре з ним ладнали попри те, що матері у нас були різні. Власне, лише братові я і сказав, куди та для чого насправді подався разом з юною спадкоємицею етанойського престолу, тому він так спокійно повернувся додому сам.

Ну а якщо Тевон і прямував зараз до Замку Рожевих Скель, – то це лише для того, щоб впевнитися у моєму благополучному поверненні ну і, можливо, передати якісь вказівки від батька.

Але він, трясця, точно не міг привести з собою військо!

Що за?!..

Я вже опанував себе і спокійніше спитав, дивлячись на командира з недовірою:

– І скільки ж того… війська привів мій брат?

– Розвідник доповів, що в загальній кількості три тисячі кінних озброєних воїнів наближаються до брами замку головним трактом.

– Якщо це і так, – похмуро вичавив я з охриплого раптом горла, – то три тисячі кінних – це ще далеко не військо, та і… навряд чи генерал Тевон Денлок має на меті щось лихе.

– Можливо і так, Ваша Високосте, але моїм завданням є безпека королівського двору і правителів Етаною насамперед, тому з вашої згоди чи ж без неї, але я змушений вжити необхідних заходів.

«Який… відповідальний командир!»

Я вдавано байдужно склав руки на грудях і тамуючи тремтіння у голосі, спитав:

– І що ж ви збираєтеся робити, шановний?

– Обов’язок велить мені наказати командувачу найближчого від тракту гарнізону виїхати навперейми генералу Денлоку та затримати його і воїнів під його началом – до з’ясування всіх обставин.

Я відчув, як спину вкрив холодний піт і прошепотів:

– А якщо брат… Якщо генерал Денлок не дозволить затримати себе і з’ясовувати обставини?..

– Буде битва, але жоден з лотрійських кінних не наблизиться до Замку Рожевих Скель. Живим – точно ні!

Командир королівської варти, цей міцний і бувалий вояка середніх років говорив чітко і впевнено, тому у рішучості його дій не виникало сумнівів.

Безпорадно озирнувшись на своїх друзів, я все ж примирливо виставив долоні вперед і сказав:

– Не варто робити хибних висновків. Дозвольте спершу мені самому виїхати на зустріч брату і поговорити з ним. Скільки б воїнів він не очолив, а я певен, що це якесь непорозуміння.

Командир заперечно похитав головою і вже розтулив рота, щоб, мабуть, грубо обірвати мої нікчемні спроби дипломатії, проте у розмову несподівано втрутився Елвен:

– Мій принце, ти теж не квапся і подумай. Головний тракт не близько, а тобі зараз краще лишатися поряд з дружиною. З твого дозволу Кристоф в рази швидше дістанеться до твого брата і все з’ясує, – тобі лише треба скласти послання від власного імені.

Я спершу нічого не второпав, а тоді розгублено глянув на Кристофа: друг лише підморгнув мені, байдужно і ніби граючись кістяним магічним браслетом у себе на зап’ястку.

Ну звісно ж! Що для вовкулаки відстань у якихось там пів дня? Вчепившись за цю можливість уникнути безпричинного кровопролиття та непорозуміння між нашими державами, я спокійно звернувся до командира:

– Дійте, як наказує вам обов’язок!