ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

84

Я вже знав, що той сучий син Тхалос Рубіар, – готується завдати удару і знав, що ми зовсім до його нападу не готові, проте я й гадки не мав, що він вдасться до дуже жорстокого підступу, та ще й так скоро.

*****

Ми з Ледою невдовзі залишили короля і королеву у обідньому залі самих, дозволивши їм вдосталь насперечатися стосовно того, скільки часу слід виділити на підготовку до коронації і як найкраще все підготувати. Я чемно погодився написати батькові та його жінці і запросити їх навідатися до Етаною якнайшвидше, а заодно і вирішити купу важливих питань. Леда ж зі свого боку заприсяглася матері одягнути будь-що, що тільки вибере для неї королева та її фрейліни.

Опинившись наодинці у порожньому коридорі, я пильно вдивився у похмуре обличчя коханої і запевнив:

– Що б не замислив той схиблений на зірках чаклун – я не дозволю йому і волосини торкнутися на твоїй голові.

Вперше від самого ранку принцеса всміхнулася щиро, а не просто «для годиться» і обнявши мене за плечі, сказала:

– Я в цьому ні на мить не сумніваюся, мій любий Теодорику!

Вже й не сподіваючись відучити її називати мене так по-дурному, я поклав долоні їй на стан і наближаючись поволі до її обличчя, спитав:

– І які ж у тебе плани на решту дня, моя неймовірна дружинонько?

– Мушу приділити трохи часу квітам і рослинкам у своєму саду, а особливо тим, які дала мені Кістяна пані.

Я скривився аж двічі, почувши її відповідь.

Вперше: через згадку про Кістяну Відьму.

Вдруге: через те, що Леда не збиралася приділити час мені, натомість воліючи порпатися у землі та бруднити ніжні ручки, які я бачив за зовсім іншим заняттям…

– А хіба ти не доручила догляд за садом Летиції, ще минулої ночі?

– А хіба це означає, що я не мушу й сама за всім наглянути? До того ж, от-от зацвіте Сльоза Дракона, яку я плекала не один рік… Ну що ти такий похмурий, Тео? Міг би приєднатися до мене і самому впевнитися, скільки всього прекрасного я там виростила.

Я міг би, звичайно, але якщо вже обирати між марнуванням часу з купою зелені – і такими ж марними спробами відшукати спосіб протидіяти Тхалосу Рубіару, то я все ж волів би друге.

Та й з донькою генерала Параліса зустрічатися чомусь не хотілося.

– Я маю зустрітися з Кристофом і обговорити дещо важливе.

Принцеса перестала всміхатися і серйозно сказала:

– Якщо ти тривожишся через те, що граф Даалан напав на тебе минулої ночі… Будь певен, що за моїм наказом його невдовзі таки знайдуть і змусять відповісти за свій нахабний вчинок.

Я з вдаваною полегкістю зітхнув і міцніше притиснув її до себе:

– В такому разі я більше не боятимуся розгулювати замком без твого пильного нагляду.

Леда закотила очі під лоба і роздратовано пирхнула, а тоді нарешті поцілувала мене так жадібно і палко, що я мимоволі вже знову почав сподіватися, що вона наплює таки на свій сад і решту дня проведе в моїх обіймах на подружньому ложі.

Але…

– Побачимося за вечерею, коханий!

З цими словами принцеса м’яко вивільнилася з моїх рук і рушила коридором у протилежному напрямку, притримуючи поділ золотаво-рожевої атласної сукні, яку вона за звичкою невдовзі змінить на щось не таке вишукане і більш годяще для роботи у саду.

– Неодмінно, кохана… – тихо промовив я у відповідь, дивлячись їй у слід і теж розвернувшись, щоб і собі піти у справах.

…Ми зупинилися і оглянулися майже одночасно.

Леда раптом з тривогою торкнулася пальцями магічної прикраси у себе на шиї, ну а я мимоволі стиснув у долоні срібний ключик, що не знімаючи носив на ланцюжку, ховаючи під одежею на рівні серця. Якесь незрозуміле передчуття стиснуло легені, заважаючи нормально вдихнути.

Трясця, як же сильно я знову всього боявся! Боявся, але таки всміхнувся Леді і коли вона кивнула у відповідь та зникла за поворотом коридору – важкою ходою почовгав до покоїв, відведених для наших друзів.