ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

83

«Та хай вже! Ми несподівано домовилися про шлюб, абияк справили весілля і тепер от поспіхом проведемо коронацію… Головне ж, щоб ми з Ледою були разом. Разом від нині і до скону віків!».

*****

Не те щоб я почувався незатишно за обіднім столом у товаристві Лединих батьків: король Тагір та королева Невела мені навіть подобалися раніше, – задовго до того, як вмовили правителя Лотрії, чиїм спадкоємцем є я – одружити мене з їхньою донькою, через що від мого звичного безтурботного життя не лишилося й сліду.

Але, як то кажуть, «щось втратиш, але щось і знайдеш». Я, власне, кілька разів ледь не втратив життя після цього союзу, проте натомість знайшов те, заради чого ладен би вмерти й тисячу разів у жахливих муках, якщо хоч би хвилину на кожну з тих смертей я опинявся у Лединих обіймах… Ох, треба щось робити з цими сентиментальними думками, бо я скоро вже й вірші писати почну або ж, що гірше в рази, – зроблюся філософом, як отой мерзотник Рубіар.

Знову і знову обмірковуючи загрозу, що велетенською драконячою тінню нависла над нашим з принцесою щастям, я мимоволі зовсім втратив апетит, і не тільки я один.

Поряд зі мною моя кохана дружина меланхолійно длубала двозубою виделкою яєчню на своїй тарілці, після чого з таким самим завзяттям взялася ділити овочі та підсмажену шинку на рівні купки, а тоді знову сердито все перемішала, не поклавши до рота ані шматочка. Мені зробилося не по собі від того, що у Леди зник апетит. У Леди, яка за весь час нашої небезпечної мандрівки жодного разу не погидувала простим харчем, який нам вдавалося роздобути, – зник апетит! Звичайно, як всякий турботливий чоловік, я вже хотів нахилитися до неї і нишком спитати, чому вона не їсть, але помітивши на собі зацікавлений погляд королеви та суворий погляд короля – передумав і продовжив шматувати курячу ніжку на своїй тарілці.

Атмосфера за столом у великому просторому обідньому залі не змінилася і після того, як слуги прибрали основні страви й принесли десерт. Краєчком ока я помітив, що принцеса охоче відправила до свого гарненького ротика чималий кусник горіхового печива, политого солодкою медово-вершковою глазур’ю, через що вуста її теж зробилися солодкими та апетитними вкрай. Я знову хотів прихилитися до неї і прошепотіти на вушко, що якщо їй раптом захочеться ще гммм… «солоденького», то після цієї нудної трапези ми могли б усамітнитися в наших покоях… і все таке, але саме в цю мить король Тагір вирішив обговорити питання коронації, що і стало причиною невеличкого непорозуміння.

Почувши пропозицію свого владного чоловіка, королева Невела легким помахом руки зупинила даму зі своєї свити, що також була її довіреною особою, на пів шляху до столу. Бідолашна немолода жінка розгублено потупилася, а тоді шанобливо вклонилася і – задкуючи та не підводячи голови – малими крочками залишила залу.

Річ у тому, що майже весь час, поки тривало це вишукане обіднє застілля, вищезгадана пані частенько наближалася до королеви і нишком звітувала їй про щось. Ледина матінка, анітрохи не змінюючи привітного та ласкавого виразу обличчя – кивала у відповідь, після чого доволі огрядної статури жінка знову поспішала кудись у невідомо яких справах. Що ж, ці справи можуть почекати, якщо королева знехтувала ними заради обговорення майбутньої величної церемонії.

Король Етаною Тагір доволі виховано витер змочені вином чорні вуса серветкою і урочисто виголосив:

– Гадаю, за тиждень ми зможемо підготувати пишне святкування з нагоди об’єднання земель та сходження на престол нових короля і королеви. Чи у вас, дітки, є якісь заперечення або побажання з цього приводу?

Ковзнувши обережним поглядом по обличчю Лединого батька, – я вкотре зачудовано відмітив, скільки схожих рис і, звісно, краси, передав він доньці, але в більш м’якому та ніжному вигляді. Особливо коли моя кохана супила брівки чи морщила лоба, то була викапаним татком… Чорноту у волоссі та не надто тендітну статуру вона теж успадкувала від короля і лише характером, схоже, вдалася в матір: ніколи не змовчить, якщо щось їй не до вподоби або надто хочеться щось дізнатись.

От і зараз, кинувши на чоловіка не дуже ласкавий погляд, але всміхаючись поблажливо, королева Невела спокійно зауважила:

– Можемо і за тиждень увінчати їхні голови коронами. Чому ж ні? І пишне святкування підготуємо: заб’ємо півсотні телят і стільки ж свиней, напатраємо курей, напечемо пирогів і вина та пива побільше, щоб аж рікою текло та мізки всім баламутило. Під час їхнього Весільного Обряду ми й такого дійства не встигли організувати, а тут аж тиждень на якусь там коронацію. Пф!

Почувши ці слова, я опустив погляд на шматок фруктового пирога на своїй тарілці і змусив себе взятися з апетитом його поглинати, бажаючи таким чином уникнути якихось пояснень та й взагалі участі у цій розмові.

А що я міг сказати? Це ж з моєї ініціативи ми поспіхом справили сяке-таке весілля одразу ж, як у супроводі Кристофа і Елвена дісталися нарешті до Замку Рожевих Скель і щойно я, завдяки магічним гидотним зіллям магіка Азіла опритомнів, – то лиш тим і марив, щоб якнайшвидше Леда стала моєю дружиною. Хитався у родовому храмі десяти поколінь правителів Етаною перед древнім вівтарем і насилу промовляв слова Обітниці, але все ж запам’ятав сердите бурмотіння Лединої матері королеви Невели, яка мов заведена повторювала, що так не годиться укладати шлюб: без належного вбрання і прикрас, без шанованих свідків і особливо – без моїх родичів.