ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

80

Якщо обличчя моїх колишніх коханок, яких направду у моєму не такому вже й довгому житті виявилося не багато – миттю стерлися з моєї пам’яті назавжди, щойно я припав ніжним поцілунком до губ Леди, – то в її пам’яті якраз виникли мої не дуже приємні, та й не серйозні взагалі слова, якими, власне, і почалося не так давно наше знайомство і подальші заручини.

Без поспіху розірвавши поцілунок, але й досі обіймаючи мене за плечі – моя кохана раптом пильно заглянула мені в очі і дуже навіть серйозно спитала:

– Ти певен, мій любий принце, що не бажаєш завести хоча б десять вродливих коханок, перш ніж розділити зі мною подружнє ложе?

Я навіть не роздумував і м’яко прихилившись чолом до її чола, сказав:

– А ти певна, що десь у всьому світі я знайду хоча б одну, здатну трошки зрівнятися з тобою?

Леда не втримала вдоволеної усмішки і знову не надовго з’єднала наші вуста у поцілунку.

Мені аж від серця відлягло, адже я добре знав вдачу своєї неймовірної наре… дружини, яка дуже майстерно вміла влаштувати сварку з нічого. Насолоджуючись нашою близькістю і мріючи стати ще ближче, я подумки уявляв собі, як же гармонійно і чуттєво виглядали б наші силуети, якби зараз на нас дивився хтось сторонній.

Я був вищий від принцеси майже на голову, та все ж їй було зручно підставляти обличчя для моїх поцілунків та й якщо говорити про інші пестощі, до яких мені так кортіло перейти…

Стук у двері перервав мої фантазії, ну а дівочий голос, що невдовзі долинув з-за тих клятих дверей – змусив мене здригнутися, наче на моє спрагле кохання розпашіле тіло вилили крижану воду.

На всіх богів і Забутих теж! Ну чому саме вона?!

– Моя добра пані, маєте ще якісь вказівки для мене, а чи сьогодні я вже нічим не зможу вам прислужитися?

Летиція!

Голосок Лединої старшої фрейліни звучав покірно і природньо, без якихось зайвих підступних інтонацій, ніби вона не у першу шлюбну ніч свою майбутню королеву потривожила, – а всього лише прийшла поцікавитися, як і зазвичай, чи не бажає юна володарка трохи потеревенити перед сном, щоб швидше заснути…

Дивлячись, як в глибинах темно-карих очей принцеси зблиснув гнівний вогник, який точно не був відблиском свічок – я забувся дихати на мить, очікуючи її реакції. Неквапно відсторонившись і міцно стиснувши ще хвильку тому такі м’які і покірні вуста, моя дружина знову натягнула на плечі легку шовкову нічну сорочку, яку я був вже майже з неї зняв і швидко попрямувала до дверей.

Брудно вилаявшись подумки, я безпорадно лишився стояти, затуливши обличчя руками і рахуючи удари серця до повернення Леди. Знав напевне, що якби спробував затримати її або ж сам наказав надокучливій доньці генерала Едмона Параліса забиратися геть, то зробив би тільки гірше.

Ні, краще вже мовчки дочекатися, поки принцеса сама позбудеться своєї «улюбленої» фрейліни і спробувати потім знову налаштуватися на відповідний лад.

Отож я кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, прислухаючись до приглушених голосів за дверима, потім заплющив очі та неквапно порахував до десяти, тамуючи потроху наростаюче роздратування. Ні, я рахував не своїх колишніх коханок, яких направду не назбиралося б і на пальці однієї руки. Мене добряче здивувала і розізлила така невчасна і нахабна поява Летиції, адже відколи я очуняв у Замку Рожевих Скель – це горде дівчисько навіть не потрапляло мені на очі. Трясця, та я взагалі про неї не думав і не згадував, присвячуючи кожну мить свого життя Леді та тому, як вирвати її з лап Тхалоса Рубіара!

І ось, будь ласка: вона ніби навмисне з’явилася під дверима нашої опочивальні, чудово розуміючи, що відповідні особи вже подбали про всі необхідні приготування і єдине, чого Наші Високості наразі потребували – це лишитися наодинці. Як же ж, на хрін, не гарно з її боку!

Я вже збирався підійти до столу у кутку кімнати і налити собі трохи червоного, але замість цього раптом насторожено глянув на двері: було дуже тихо і не виглядало, що принцеса відійшла недалеко і от-от повернеться.

Передчуваючи не добре, я неохоче знову щільно загорнувся у легкий синій халат, зав’язав пояс і почовгав у коридор.

*****

«Ну хоча б живий лишився!»

Погоджуюся, що це не надто весела думка, але наразі я нічим іншим підбадьорити себе просто не міг. У мене ж сьогодні перша шлюбна ніч – ніч, яка мала стати найважливішою у моєму житті і разом з тим стати початком нашого з Ледою довгого і щасливого життя.

Натомість я наразі простував довгим і зануреним чомусь у півморок коридором, почуваючись розгубленим та невдоволеним, а ще я дуже хотів би знати, куди завіялася моя кохана дружина.

Попереду виднілися сходи, що вели вниз і, гублячись у цілковитій темряві поміж рядами товстих високих колон – знову вели нагору, до іншого такого ж коридору. На щастя я частенько ходив тут удень і знав, що неосвітлена частина є всього лише широким проходом, вимощеним гладенькими плитами.

І все ж ця темінь змушувала мене трохи нервувати. Таке враження, що батьки Леди навмисне наказали слугам запалити якомога менше свічок та смолоскипів по всьому замку, ніби боялися, що в цю особливу ніч хтось щось ненароком може підглянути. Наче нам з принцесою буде замало відведених нам покоїв і ми у пориві пристрасті візьмемося розгулювати замком, – при цьому не відриваючись одне від одного і начхавши на правила пристойності.