ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

79

…На моїй дружині не було зараз нічого, окрім магічного артефакту у вигляді срібного обруча на шиї. Навіть вплетені у зачіску перлинки і шпильки фрейліни повиймали, тому розкішне чорне волосся спадало їй ледь не до колін і вкривало, мов плащем.

На мені теж нічого не було, окрім срібного ланцюжка з ключиком, що теліпався на рівні… серця. Якби я підійшов зараз до аркоподібного прочиненого вікна і глянув на небо, то очам моїм знову відкрилася б ненависна Драконяча повня, що з кожною годиною нічної пори ніби дужче наливалася направду магічним багрянцем, нагадуючи, яким зловісним знаменням вона є і що у неї теж є права на оголену вродливицю, від якої мене відділяло якихось три кроки.

І я мав би боятися того знамення і клятого чаклуна Тхалоса Рубіара, що тільки й чекає слушної миті, щоб відібрати у мене Леду, плекаючи хтозна які лихі плани.

Але я не боявся!

Дивлячись у мерехтливі глибини темних, як сама ця ніч, очей коханої при світлі свічок… вже не боявся.

Гублячись пальцями у м’якому волоссі і наближаючи її обличчя до свого – я не боявся.

Опинившись з нею серед шовків широкого шлюбного ложа: тілом до тіла, ковзаючи шкірою по шкірі, сплітаючи пальці і не розриваючи поцілунку навіть тоді, коли без повітря вже просто не обійтися…

Я! Не! Боявся!!!

Та хай той виродок щезне разом зі своїми чарами і Драконячою повнею просто зараз!

Тхалос Рубіар міг прилетіти в подобі велетенського дракона до Замку Рожевих Скель і, увірвавшись у нашу з Ледою опочивальню – спробувати заволодіти тією, що ніколи й не була йому призначена. Він міг це зробити, але все, що йому б лишилося – це зжерти наші голі, спітнілі, сплетені пристрастю і солодким єднанням тіла.

…І щоб тобі вдавитися, бісів покидьку!

*****

Вічність прокидався б отак голяка у ліжку з коханою дружиною, що нарешті вже стала моєю тілом, серцем, душею, думками і навіть тією магічною своєю сутністю, якої у майбутньому нам ще належало позбутися і якнайшвидше.

Саме про цю проблему я і збирався поговорити з Кристофом одразу, як виберуся з подружнього ложа і приведу себе до ладу, адже сьогодні вже друга доба, як на небі зійшла довбана Драконяча повня, – а тому і часу у мене лишалося не багато. Те, що Леда носила на шиї магічну прикрасу з кісткою Відьми Арейн лише дозволяло їй лишатися людиною під час дії кривавого повного місяця, але не позбавило прокляття остаточно.

Ну, а до кого ще я міг звернутися по магічну пораду, якщо не до Кристофа, який сам страждав від прокляття вовкулаки? Магік етанойського двору на ім’я Азіл зовсім не викликав у мене довіри, хоча моя кохана і кликала його шанобливо «Наставником». Особливо я не злюбив цього повнуватого чолов’ягу в роках, що носив смішні просторі балахони з глибокими каптурами після того, як він майже весь день поїв мене якимись огидними магічними зіллями, дія яких допомагала мені лишатися притомним після того, як зі мною у нічному лісі «привітався» Тхалос Рубіар.

Можливо я мав би бути вдячним цьому Азілу, який користувався беззаперечною довірою королівської родини та й мав видний авторитет у Замку Рожевих Скель, бо хтозна – якби не його уміння, то я і досі лежав би не живий-не мертвий, а Леда замість того, щоб одягнути весільне вбрання та скласти разом зі мною Обітницю подружньої пари – плакала б біля мого нерухомого тіла…

І все ж у вирішенні «драконячої проблеми» принцеси я волів звернутися до Кристофа, якого після всіх халеп і пригод направду щиро вважав другом. Адже це він, хай і за вказівкою Кістяної Відьми, витяг мене з Вежі Безсмертної, ризикуючи власною шкурою. І ще я був певен, що якщо попрошу, то він збереже наші плани і рішення стосовно допомоги Леді – у таємниці від неї самої. Не те щоб я не сприймав права своєї дружини серйозно та не рахувався з її думкою, ні… Просто на її долю вже стільки всього лихого випало, ну а якщо у неї тепер є я – законний і люблячий чоловік – то хіба погано, що я намагатимуся полегшити її тягар і не тривожитиму зайвий раз її спокійного і поки що щасливого життя?

Але чи міг я подумати собі, що моя красуня-дружина і майбутня королева, що мирно зараз спала поряд, прихиливши чорняву голівку на моїх грудях – вже теж таємно навіть від Кристофа взялася спільно зі своїм Наставником Азілом вирішувати проблему драконячої версії себе, а що обоє вони вже давненько полюбляли порпатися у всьому магічному – не дивно, що швидко знайшли кілька чудернацьких рішень.

О, та моя неймовірна дружинонька взагалі була повна сюрпризів, що й довела, перетворивши нашу першу шлюбну ніч – у справжнє випробування, куди мимоволі були втягнуті й кілька гммм… сторонніх осіб.