ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

77

…Я розплющив очі і прикипів поглядом до важкого оксамитового балдахіну, на якому були золотом вишиті метелики і квітки,.. а чи то були якісь химерні покручені звірі. Цупка тканина була щільно запнута, тому я не знав день зараз – чи, може, вечоріє. З радістю відмітив, що лежати на м’якій перині було значно приємніше, ніж на холодній кам’яній долівці у Вежі Безсмертної.

Але де я і як тут опинився?

Я пам’ятав, що Кістяна Відьма закинула мене просто у лігво своєї сплячої «подружки» і пам’ятав, як настриг повну торбу золотого волосся Меріт; як боровся з тією почварою – теж пригадував, проте як вибрався з того проклятого місця і де перебуваю зараз, я збагнути не міг.

Певно, що я у замку, бо он на якому розкішному ложі отямився, але чи був це замок мого батька у Лотрії, а чи це Замок Рожевих Скель, де народилася й проживала моя наречена?

Леда…

Немов би моє палке бажання побачити кохану набуло такої сили, що магічним чином втілилося у життя – на ліжку поряд зі мною раптом відчувся якийсь рух, ну а за мить білосніжна й не прикрита одягом рука ковзнула по моїй сорочці і зникла за коміром, щільно притулившись до шкіри.

Долонька та була ніжна і приємна на дотик, а ще тепла і дуже… жвава, бо наступної миті я вже відчув її на своєму животі і нижче.

Я перехопив руку бешкетниці і різко сівши на ліжку, втупився поглядом у обличчя її власниці, що лежала поряд. Взагалі-то, там не лише обличчя притягувало мій зір, бо красуня та виявилася зовсім голенька і не прикрита, якщо не брати довгого чорного волосся, що спадало на плечі і трохи груди, та атласну синю ковдру, якою спокусниця скупенько так прикрила стегно і ту частину тіла, яка знаходилася вище.

Мені перехопило подих, тілом прокотилася гарячкова хвиля, думки і спогади безповоротно перемішалися й перетворилися у беззмістовну кашу, ну і… решта моїх реакцій були цілком природніми, та все ж я зумів хрипко видушити:

– Ледо? Це ти?!

Спадкоємиця Етаною була явно задоволена тим, як я ковзав поглядом по її звабливій… персоні, а тому спокійно перекотилася на живіт, остаточно позбувшись ковдри і відкинувши волосся на спину, сперлася підборіддям на долоні. Спрямувавши на мене лукавий погляд прекрасних оченят, вона вдавано обурено спитала:

– А чому такий подив у голосі, мій Теодорику? Кого ще ти сподівався побачити на нашому подружньому ложі? Невже оту вертихвістку Летицію?!

На якому ложі? Подружньому?..

Щось… було не так з цією принцесою!

Я вискочив з «подружнього ложа» раніше, ніж дівчина встигла спритно потягнутися до поясу моїх штанів і ледь не зойкнув:

– Що ти робиш?!..

Ані трохи не соромлячись своєї голизни принцеса граційно вибралася з ліжка вслід за мною і – хвала богам! – її довге чорне волосся при цьому знову спало їй на груди і плечі, навіть трохи прикривши живіт і інші цікаві місця, тому зосередити увагу на її не менш прекрасному обличчі було вже не так складно.

– А що такого я роблю? – здивовано звела вона брови. – Хіба тобі не хочеться зробити мене своєю дружиною і на ділі, а не лише на словах?

Леда говорила, з кожним кроком наближаючись до мене і простягаючи руки, обличчя її прикрашала така спокуслива і багатообіцяюча посмішка, ну а цей вогонь в очах…

Я не дозволив їй обняти себе і натомість відсахнувся, спиною наштовхнувшись на невисокий бронзовий столик, внаслідок чого той з грюкотом перевернувся, а фрукти, що стояли на срібній таці соковитою гіркою – розсипалися і покотилися по долівці.

Несподівано голосно розсміявшись, принцеса не зводячи погляду з мого обличчя наступила босою ступнею на велику рожеву виноградину і коли та луснула між її пальцями, сказала:

– Добре, що не перекинувся стіл зі свічками, бо ще б пожежа почалася…

Позаяк відступати мені вже було нікуди – я безпорадно втиснувся лопатками у стіну і завмер, приголомшений поведінкою дівчини.

– Що з тобою таке?!

– Нічого, мій коханий Теодорику. Я всього лише хочу бути тільки твоєю!

Власне, я теж цього дуже хотів, але…

Точно не з цією версією Леди.

Але доки я вкотре намагався збагнути, що сталося з моєю зазвичай не надто сміливою і сором’язливою, та все ж люблячою принцесою – дівчина переді мною, що якимось чином нап’яла на себе личину моєї коханої – без жодного натяку на ніжність поспіхом схопила моє обличчя в долоні і просто таки врізалася своїми губами в мої.

В роті у мене одразу з’явився присмак крові і бажання відштовхнути цю нестримну, безсоромну, хтиву особу зробилося настільки сильним, що я навіть заніс руку для удару, адже так не цілують кохану людину. Так жалять, кусають, вгризаються в здобич і шматують до крові й до болю, але не цілують.

Принаймні, моя Леда була на таке не здатна, а отже ця «Леда» – точно не моя!

Я не вдарив дівчину, а лише схопив п’ятірнею за волосся і відірвав від свого обличчя. Одразу помітив власну кров на її пухких заслинених губах і відчув огиду, але в той же час відчув і помітив ще дещо.