ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Теодор

75

Після непроглядного мороку, що застилав мені очі клубами чорного туману, несподівано яскравий спалах блискавки мене просто осліпив. Я міцно стулив повіки і притулився лобом до холодної пошерхлої стіни, на якій не без зусиль тримався. Точніше, намагався втриматися, вчепившись долонями у доволі вузький кам’яний карниз та безрезультатно пхаючи носаки чобіт у щілини між камінням, утворені древністю та негодою.

Від цього становище моє тільки погіршувалося, адже ноги весь час зісковзували і я кілька разів взагалі ледве не зірвався й не полетів вниз… Що там, піді мною я і не намагався розгледіти з двох причин.

Перша: довкола панувала темінь, яку лише зрідка розсіювали поодинокі блискавки.

Друга причина і найвагоміша: я боявся!

Боявся, що мої руки не витримають напруження і я впаду й розіб’юся.

Боявся, що якщо і наважуся глянути вниз, то саме тієї миті блискавка вихопить з мороку щось настільки страшне, що серце моє просто розірветься від побаченого.

Я боявся жахливого смороду, що незмінно панував довкола, ледь не роз’їдаючи очі до сліз та викликаючи бажання блювати навіть сильніше, ніж коли Леда в подобі дракониці шугнула в небо, тримаючи в лапах мене і Кристофа.

На всіх богів! Як я зможу допомогти коханій дівчині, якщо так сильно боюся?!

Кістяна Відьма теж молодець: закинула мене сюди для виконання якогось завдання, але й не подумала пояснити, в чому його суть…

– Агов, Ваша Високосте! Ти вже вмер там чи що?!

*****

Голос пролунав просто у мене над головою раніше, ніж я встиг почати проклинати Кістяну Арейн та свою нещасну долю по другому колу. Був той голос доволі чітким, але точно не людським. Чувся в ньому і хрип, і свист, і щось дуже подібне до воронячого каркання та горобиного цвірінькання.

– Ти чуєш, Ваша Високосте? Кістяна пані прислала мене для того, аби я дала тобі певні настанови стосовно справи, яку вона тобі доручила.

О, я чудово все чув, але й не збирався підводити голову, щоб роздивитися ту дивину і відповідати теж не збирався. Натомість я прикинувся ледь не мертвим і застиг непорушно, на мить навіть забувши про біль у м’язах через натужні спроби втриматися на стіні.

І все ж… оте «балакуче» у мене над головою сказало, що його прислала Кістяна Відьма? Може варто тоді…

Але ні! Я надто сильно боявся, щоб наважитися підвести голову і роздивитися, кому чи чому належить отой незвичний моторошний голос. Та чи довго я витримаю отак, ледь не висячи на стіні на ниючих і втомлених кінцівках? Якщо оте «балакуче» не забереться найближчим часом…

– А ось тобі, Ваша Високосте!

Попри всю нелюдськість голосу – гнів та роздратування у ньому я розрізнив безпомилково, а тоді відчув несподіваний біль просто в тім’ячку, наче мене цвяхом колупнули чи… дзьобнули?

Брудно вилаявшись, – але не вголос через страх, – коли моя права нога вкотре зісковзнула, ну а напруження і біль в руках зробилися вже геть нестерпними, я все ж обережно поволі підняв погляд вгору, щоб спробувати роздивитися власника противного голосу та гострого дзьоба.

На мій подив я дуже добре зумів розгледіти велетенську білу птаху, що однозначно зручніше, аніж я, трималася нижніми кінцівками, наділеними гострими загнутими пазурами за кам’яний виступ стіни.

Мабуть, очі мої вже трохи звикли до темряви та й обриси дивної гості були магічно підсвічені, через що бачив я її досить добре.

Але ж і велика вона: завбільшки з вгодовану гуску, не менше. Якщо оця перната тушка раптом не втримається і звалиться мені на голову, то вниз ми «полетимо» удвох!

І все ж, це припущення я розумно лишив при собі, ну а вголос спитав:

– Ти сова, чи що?

У відповідь балакуча птаха витріщилася на мене круглими, мов горошини, червоними очками, але нічого не сказала і спокійно взялася вичищати дзьобом пір’ячко під крилом. Я вже збирався подумки розсміятися з того, що оце тепер вона ігноруватиме мої питання, проте натомість відмітив, що настільки вже звик до чарів у своєму житті, що й не здивувався, коли до мене заговорив власник пір’я, крил і дзьоба.

Ет, начхати!

Я знову втомлено притулився лобом до стіни і перевів подих. Небо вкотре прорізала блискавка, а сморід довкола, здавалося, робився лише сильнішим і огиднішим.

Якщо виберуся з цієї паскудної ситуації живим…

То Кістяна Відьма погодиться виготовити для Леди магічний артефакт, який захистить її від Драконячої повні і прокляття Тхалоса Рубіара.

– Якщо вже Ваша Високість зволив зі мною говорити, то я теж люб’язно підкажу, що слід робити далі.

Почувши ці слова, я полегшено зітхнув і вирішив, що магічні балакучі птахи можуть бути навіть корисними за певних обставин.

– І що ж, шановна, я маю робити?

Птаха поважно похитала головою, як справжнісінька не магічна сова і спокійно заговорила:

– Ти знаходишся у Вежі Безсмертної, де багато років спить могутня чарівниця Меріт, оповита прокляттям. Щоб виконати завдання Кістяної пані, тобі, Ваша Високосте, потрібно постригти волосся Меріт, яке має неабияку чарівну силу.