ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

73

Леда сказала це через наш ментальний зв’язок, утворений спорідненістю проклять, тому я чітко почув її голос у своїй голові і швидко відповів так само, не зводячи погляду з непроханого гостя:

«То чи маю я просто зараз перетворитися і вгризтися йому в горлянку за те, що він тобі заподіяв?»

«Ні… Не руш його, бо все одно не здолаєш і… Не думаю, що він прийшов, аби якось нам нашкодити».

Я міцно стиснув кулаки, готуючись заперечити її словам, але передумав. Пригадав собі, якими відомостями щодо планів Тхалоса поділилася зі мною Кістяна Відьма у своєму замку і вирішив, що може оця несподівана поява чаклуна – на краще. Зрештою він, можливо, сам розповість принцесі, яка доля чекає на неї і куди він згодом збирається її забрати, тому це не доведеться робити мені.

– Місяць сьогодні по-особливому гарний, чи не так?

Чаклун якийсь час спостерігав за Драконячою повнею, а тоді сягнув рукою у невеликий мішечок у себе на поясі і діставши звідти жменю чогось невідомого – жбурнув у вогонь!

Від багаття поширився приємний на запах, трав’яний коричнюватий димок, який розсіявся майже одразу, тоненькою цівочкою потягнувшись увись. Я побачив, як Леда миттю інстинктивно затулила обличчя зігнутим ліктем, тому й собі відхилився трохи назад, аби не дуже вдихати того диму. Побачивши нашу реакцію, Тхалос розсміявся і квапливо пояснив:

– Друзі мої, це для того, аби відігнати комарів. Я не збираюся вас труїти.

Можна би було й посміятися з цієї ситуації, якби сама його присутність не викликала відчуття небезпеки та цілковитої недовіри.

Повагавшись трохи, принцеса таки прибрала руку від обличчя і сіла рівніше, неглибоко дихаючи. Блукаючи поглядом по її обличчю, я ніяк не міг розібрати її почуттів. Вона не боялася, але й напруження не полишало її. Кидала обережні погляди у бік чаклуна, але й за кожним моїм рухом пильно стежила… Невже якби я справді наважився атакувати цього покидька, прибравши подоби вовкулаки, – то напевне б зазнав поразки? А якщо я все ж таки спробую…

Ніби прочитавши мої думки, принцеса швидко подумки наказала:

«Навіть не думай, Кристофе! Він скаже, що хотів – і піде собі».

Я нічого не відповів, лише кивнувши на знак згоди. І майже одразу здригнувся всім тілом, почувши голос чаклуна у своїй голові так само чітко, як щойно чув Леду. Тхалос спитав:

«Тебе звуть Кристоф?»

Надавши обличчю якомога байдужного виразу, я кивнув і спитав глузливо, вголос:

– А ти той сучий син, що прокляв майбутню королеву Етаною?

Леда тривожно глянула на мене, але я підморгнув їй, показуючи, що все під контролем.

– Я не знав своєї матері, – спокійно відказав чаклун, – тому не заперечуватиму й того, чий і який я син, проте я знаю напевне, що… королевою Леді вже не бути.

Я вилаявся подумки, скрипнувши зубами, але змусив себе в тій самій байдужній манері відказати:

– Звідки така впевненість, гидкий чаклуне? Якщо ти не помітив, покидьку, у небі яскраво сяє Драконяча повня, але принцеса – все ще сидить разом з нами у своїй прекрасній дівочій подобі. Хіба це не свідчить про твою поразку та цілковитий крах планів? Еге ж!

Тхалос злегка схилив голову на бік, пильно оглядаючи Леду і ніби бажаючи впевнитися, що вона дійсно перебуває у людській подобі, а тоді знову глянув на мене і всміхнувся:

– Мені відомо, яку послугу ти надав юній принцесі, Кристофе, відвівши її до Кістяної Відьми і що та пані, в свою чергу, для неї зробила. Але повір, що оця ваша маленька хитрість насправді не є порятунком, а лише відтягне неминучий фінал.

Я бачив, як після почутого Леда затрусилася всім тілом, тому насилу вгамував лють, перш ніж відповісти:

– Це ми ще побачимо, чаклуне! Зрештою, поряд з принцесою – її відданий обранець і вірний друг, які боротимуться за неї проти тебе до останнього!

– До речі, про відданого обранця… Я щось не бачу юного принца Лотрії. З ним все гаразд? Сподіваюся, пригоди у компанії принцеси не виявилися надто небезпечними для нього. Ледо, де твій наречений?

Дівчина навіть не глянула у бік чаклуна, натомість різко підвелася і зробила кілька швидких кроків у напрямку лісу. Завмерла, видихнувши:

– Тео!

На обличчі Тхалоса Рубіара з’явилася зловтішна бридка усмішка, яка попри все, не спотворила його привабливих рис. Я теж підвівся, дивлячись на принцесу. Майже одразу звернувся до неї подумки:

«Заспокойся, моя пані! Ми знайдемо принца, щойно цей підлотник звідси забереться».

Нічого не відповівши, Леда поволі розвернулася, але на своє місце біля вогню не сіла. Стояла понуро, звісивши руки вздовж тіла і потупивши погляд. Щось із нею однозначно було… не так.

Мені таки кортіло зчепитися з отим мерзенним чаклуном, – і у мене майже з’явилася така можливість, коли Тхалос раптом блискавично опинився за спиною принцеси і обняв однією рукою її стан, а іншою взявся неквапно водити пучками пальців по прикрасі на її шиї.

Я оскаженів від такого нахабства і вкотре судомно стиснув браслет на зап’ястку, уявляючи, як чудово було би перетворитися на вовкулаку та накинутися на цього покидька, відчувши, як тріщать його кістки на моїх іклах… Але я мусив стриматися і відступити, будучи спроможним дати волю лише словам.