ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

71

– Я правильно зрозуміла: відпорний до магії означає такий, що не піддається впливу чарів? – спитала кмітлива Леда, і я на мить замилувався її безтурботністю і веселістю, щиро бажаючи в душі, аби вона лишалася такою завжди… або, принаймні, якомога довше.

– Саме так, принцесо: Елвену не можна нашкодити магічно, проте й сам він більше не здатен був користуватися чарами.

– І що ж далі? Де ви потім зустрілися?

– Неохоче, але Кістяна Відьма розказала мені, що Елвен – всього лише сирота, якого вона якось помітила на сільській ярмарці, коли він намагався заробити трохи грошей, розважаючи натовп фокусами. Йому було тоді п’ятнадцять, і він сипав довкола себе кольорові пелюстки квітів, змушуючи їх обертатися на дрібних метеликів і летіти високо в небо… Всі плескали в долоні і дивувалися, вважаючи побачене майстерно вигаданим трюком – і тільки Арейн одразу збагнула, що хлопчина користується справжніми чарами, хоч можливо й сам цього не усвідомлює. Вона обережно розпитала його – хто він і звідки, а тоді запевнила у непересічності його вмінь, запропонувавши стати її учнем. Елвен погодився і провчився під її наставництвом два роки, поки…

– …поки не з’явився ти, Кристофе! – завершила за мене принцеса, притлумлюючи долонею позіхання.

– Так, з моєю появою життя Елвена перевернулося з ніг на голову. Я тоді знайшов його у…

– Це все страшенно цікаво, мій добрий друже, – перебив мене раптом Теодор, підводячись зі свого місця і потягуючись всім тілом так, що аж кісточки хруснули, – але мені ну дууууже треба в кущі. Ти розповідай далі, а Ледочка потім мені перекаже. Згода?

Я обурився і мовив похмуро:

– Але ж до завершення не так і багато лишилося розповідати! Не зможеш потерпіти, принце?

Той лише заперечно похитав головою, потроху залишаючи коло вогню і задкуючи до темної громади лісу, говорячи на ходу:

– Аж ніяк не потерплю. Чи ти хочеш, аби я подзюрив прямісінько у багаття?

Почувши це, принцеса закотила очі під лоба і сказала нетерпляче:

– Облиш його, Кристофе, хай собі іде. Краще скоріше говори, чим все завершилося.

Кинувши тривожний погляд в бік, куди рушив Теодор, я гукнув йому:

– Тео, не відходь далеко і дивися під ноги, а раптом що – кричи! Може мені все ж піти з тобою?

У відповідь принц лише махнув рукою, неголосно засміявшись. Леда вичікувально дивилася на мене своїми великими темними очима, що світилися цікавістю. Я не бажав її розчаровувати, тому поквапився завершити розповідь

*****

На доброму коні, якого люб’язно виділила мені Кістяна Відьма, я за два дні дістався до непримітного малолюдного поселення, що притулилося на рубежі Земель Етанойських і Лотрії. Дістатися я туди дістався, але уявлення не мав, де маю шукати колишнього чарівника, бо Арейн сама знала лише назву поселення, звідки походив Елвен – яку й повідомила мені. Ані дім, де він раніше проживав, ні якусь родину чи хоч би когось, кого я міг би розпитати про його місце перебування вона не знала, а тому мені довелося покладатися на удачу.

І та примхлива пані виявилася прихильною до мене, бо я знайшов Елвена у першому ж ліпшому шинку, до якого забрів навмання і ледь зі штанців не вистрибнув від щастя, тобто – не обернувся мимоволі на вовкулаку, коли погляд мій раптом вихопив серед сірої маси тутешнього люду вогненно-руду чуприну.

Хлопчина сидів за хитким столом на лаві один-однісінький, а вираз його обличчя вказував на людину, що втратила в житті абсолютно все і тепер не мала навіть поглядом за що учепитися.

Жаль і співчуття пройняли моє серце, а коли я наважився підійти і сісти поряд з ним, то побачив праву руку Елвена, щільно перевиту бинтами від кінчиків пальців і аж по лікоть… І хоч юнак, побачивши мене, поквапився опустити травмовану руку на коліна, ховаючи під стіл – я зрозумів, що це наслідки користування тією клятою магічною рукавицею. В лівій руці він тримав кухлик з поганеньким елем, як я зміг визначити на вигляд і вловити своїм чутливим вовчим нюхом, тому я вирішив вчепитися за цю нагоду, аби почати розмову, проте ми чомусь заговорили одночасно:

– Як тобі оце питво, друже?

– Як ти мене знайшов, Кристофе?

Ніякова усмішка на моєму обличчі, розгублення і подив – на його.

– Говори першим, прошу!

І знову це мовлено одночасно, тому ненадовго ми обоє замовкли.

Елвен теж міцно стулив вуста, аби не розповзалися в усміху. Він не здогадувався, що після зустрічі з «підмінком» Кістяної сучки – більше за все мене б зараз потішила його щира, промениста усмішка. Почухавши потилицю, я зробив знак пузаню за шинквасом, і невдовзі перед нами стояло оте «найкраще» вино, що лиш знайшлося у цій убогій забігайлівці – і чималий таріль з хлібом, сиром та вудженою ковбасою.

Я без церемоній відібрав у Елвена ель і натомість підсунув чашу з вином. Щоки юнака зарум’янилися так, наче він вже ковтнув його чимало і воно направду виявилося добрим і міцним. Помітно розслабившись, він виклав на стіл праву забинтовану руку, після чого трохи осілим голосом сказав, все ще не дивлячись мені прямо у вічі: