ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

70

– Підмінок! – вигукнула схвильована принцеса, подавшись вперед і обхопивши коліна руками. Драконяча повня вже її не хвилювала так сильно, як моя оповідка, що ставала дедалі цікавішою і напруженішою. – Кістяна пані створила «підмінка», адже так, Кристофе?

– Так, принцесо: то була моя перша зустріч з «Елвеном», який понад усе прагнув моєї смерті.

Але тоді я ще не розумів, з яким лихим магічним втіленням зіткнувся. Я бачив перед собою лише юнака, якого ледве знав, та все ж за ті кілька днів, що ми бачилися зрідка та спілкувалися за спільною трапезою в мене склалося враження, що учень Кістяної Відьми – в душі щира та стримана людина, здатна прийти на допомогу будь-кому…

Що він, власне, і зробив у випадку зі мною.

Тому мені важко було осягнути, що це Елвен зараз чимдуж стискає руків’я кинджала, ніби силкуючись увігнати його мені в кишки ще дужче!..

Коли потрясіння трохи минуло, – я поволі усвідомив, що рана лезом в живіт – не та, від якої легко зцілитися, навіть будучи вовкулакою. Мимоволі я схопив Елвена за плечі обома руками, просто щоб втримати рівновагу і не опинитися на долівці. Він усміхався, явно отримуючи задоволення від скоєного вчинку, тоді як я не зводив погляду з його зелених очей, що дивилися на мене з ненавистю.

Це просто не міг бути той хлопчина, що прийшов рятувати мене у лігво алхіміків. Що так змінило його і змусило стати таким? Чим я завинив йому?!

Намагаючись стримати уривчасте дихання, я спробував чітко вимовити ті кілька важливих слів раніше, ніж кров підступить до горла і я просто нею захлинуся:

– Дякую, що… прийшов на допомогу… Ти не… не мусив, але… прийшов!

Юнак перестав усміхатися і одним різким рухом висмикнув смертоносне лезо кинджала з мого живота, відступаючи трохи назад. Від болю, що пронизав моє тіло новою потужною хвилею я впав на коліна, інстинктивно затуляючи рану долонями. Підвів голову, чіпляючись затуманеним, ледь притомним поглядом за обличчя Елвена.

Він почув мене? Чому раптом відступив? Скаже хоч щось, адже я подякував йому…

Без вагань учень Кістяної Відьми високо підняв руку із затиснутим у ній клинком – і з силою опустив, на цей раз завдавши удару мені в груди! Після цього я тільки й міг, що повалитися навзнак і хапати повітря скривавленими вустами.

Насправді я міг захищатися.

Мав достатньо сил і ще досить ясну свідомість, щоб навіть з такими серйозними ранами – відібрати у Елвена кинджал і натомість завдати удару у відповідь…

Та я не бажав цього робити. Якась частина мене розуміла, а може просто відчайдушно хотіла вірити, що це насправді не Елвен безжально і безпричинно штрикає мене, завдаючи ран навмання. В моїх очах він був зачарований, отруєний, був не при собі.

Інакше як пояснити його стан?

Якщо мені судилося загинути від його руки, то так тому і бути!
Я більше нічого не питав, не намагався щось розгледіти,.. вичитати на обличчі Елвена, натомість цілком здавшись на його милість. Мені було прикро, що все так обернулося, але разом з тим душу пройняла якась байдужість до всього, що зі мною діялося. Зрештою, я міг давно вже сконати, будучи вицідженим алхіміками заради божевільних планів того зрадника Катулака.

Тепер вже покійного!

– Це дуже… боляче навіть слухати, – ледь тремтячим голосом сказала юна Леда, відганяючи надокучливого комарика, що вже якийсь час дзижчав їй над вухом і додала, ледь всміхнувшись: – Добре, що зараз у вас двох уже все налагодилося.

Я не знайшовся, що їй на це відповісти, бо погоджувався з обома твердженнями, тому лише кивнув і продовжив розповідь.

…Не знаю, чому я ще був живий і яким дивом лишався притомним, адже Елвен завдав мені вже щонайменше три десятки ударів кинджалом і більшість з них – припала на верхню частину тіла.

Я тільки й бачив, як підіймалася й опадала його права рука, заганяючи клинок у мою плоть з нечуваною силою.

Біль? Я відчував його, але сприймав як щось невід’ємне від того, що зі мною робили, а тому не надто ним переймався. Болить – і хай собі болить, адже це нормально, щоб розшарпане лезом тіло боліло, пекло, посмикувало голими нервами і кривавилося.

Що справді мене непокоїло, то це усвідомлення того, що я от-от попрощаюся з життям і так і не дізнаюся, чому Елвен запрагнув моєї смерті? Я не вбачав у цьому вчинку ніякої логіки, бо він, власне, сам знищив плоди своїх чималих зусиль.

Нащо ж він тоді подався мене рятувати?!

Я розплющив очі і мляво зрозумів, що весь цей час насправді тримав повіки стуленими, але не помічав цього. Коли я побачив над собою поплямоване моєю власною кров’ю обличчя учня Кістяної Відьми, то здригнувся в душі: воно було цілком спокійне і позбавлене будь-яких емоцій. З таким виразом люди зазвичай викидають сміття чи ж топлять кошенят у ставку.

Невже в очах цього юнака моє життя вартує не більше, ніж сміття та двійко сліпих шерстяних клубочків?

Я досі ще міг захищатися!

Але не став…

Елвен буквально всівся на мене, щойно я повалився на долівку після удару в груди, тому мені вдалося б перехопити його руку, занесену для чергового удару – і викрутити її, одразу ж іншою рукою схопивши за горло. Напевне мені вдалося б це зробити, проте я продовжував лежати в чималій калюжі крові, приймаючи нові й нові рани.