ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

64

– Що зробила? – байдужним відлунням повторила чаклунка і ліниво повела плечем, ніби я сам був чимось подібним до тих статуй, якими вона прикрасила свої володіння, а тому й особливо зважати на мене не варто. – Ну, я почастувала дівчинку смачним обідом, під час якого ми трохи поговорили, ну а коли принцеса побачила мій чудовий сад, то деякі види квітів їй надто припали до душі, тож я люб’язно погодилася дати їй трохи насіння, щоб і в своєму садку вона зуміла виростити подібну красу. Кристофе, ти взагалі знав, що твоя юна пані дуже добре петрає у садівництві і догляді за рослинами? У неї навіть «Сльоза Дракона» є, яка на днях має зацвісти! Ти й гадки не маєш, яка це легендарна квітка…

– Годі вже цих балачок, Арейн! Я здається спитав, що ти зробила з Ледою, що вона на мене не звертає уваги.

Чаклунка з дуже похмурим виразом обличчя спокійно пояснила:

– Це через магічний бар’єр, яким я оточила твою юну принцесу. В такий спосіб я хотіла, аби вона трохи заспокоїлася і побула в тиші, відсторонилася від своїх чисельних негараздів. Той магік… Тхалос! – Вуста Кістяної Відьми на мить гидливо скривилися, а в очах зблиснула непідробна лють: – Ти й гадки не маєш, Кристофе, яке лихо він заподіяв цій дівчинці. Покидьок міцно учепився в цю дитину і не відпустить, доки не отримає бажане. Я, звісно, допоможу, як і обіцяла, проте… Решта залежатиме від сили духу Леди і волі богів.

Я сторопів на хвильку, намагаючись осягнути почуте і вслухаючись в нотки співчуття, що явно бриніли в голосі магічки – не побоюся це припустити, – не гіршого штибу, ніж був той Тхалос Рубіар, а тоді врешті сказав те, з чого насамперед мав розпочати розмову, щойно постать Кістяної Арейн з’явилася переді мною:

– Теодора твоя «подружка» Меріт сильно поранила… Мусиш поквапитися й зцілити його.

– Візьмуся за цю справу по хвильці. А… торба?

Як не намагалася, але приховати свого хвилювання й нетерпіння Арейн не зуміла. Дивлячись в її ще мить тому палаючі гнівом на Тхалоса Рубіара очі, що тепер іскрилися жадобою – я кинув недбало:

– Торба у юнака: повна-повнісінька тої гидоти!

*****

– Гадаю, мені слід вибачитися за поведінку Меріт: насправді вона дуже мила, коли спить, але якщо встане не з тієї ноги – буває не в гуморі.

Я лише пирхнув, вражений таким цинізмом Арейн і сказав:

– А хіба не ти сама її такою зробила?

– Ти засуджуєш мене, вовче? – щиро й невинно закліпала вона очима.

– Ні, лише захоплююся твоєю нахабністю, Відьмо.

Арейн знизала плечима і подумавши трохи, звернула свій погляд на Леду. Принцеса й далі перебувала в блаженній відстороненості, поза реальністю, в якій було мало приємного. Ще по хвильці я побачив, як тацю в руці чаклунки оповив чорний туман і вона зникла, натомість з'явившись по той бік чарівного бар'єру, зліва від принцеси... Дівчина так природньо зраділа цій з'яві, одразу взявшись оглядати мішечки і їхній вміст. Не знаю, що наговорила їй Кістяна Відьма про те, куди відправила Теодора; може навіть показала в якомусь чарівному люстерці – як у нього справи, бо вигляд Леда мала спокійний та безтурботний. Мені ж, який не так давно полишив ледь живого принца на майданчику перед замком спокою бракувало.

– Якщо хтось і гідний називатися королем нахабства, то це за правом має бути Тхалос Рубіар, – вела далі Кістяна Арейн так невимушено, ніби не мала наразі двох нагальних справ, перша з яких і найсуттєвіша – зцілення спадкоємця Лотрії; друга і не така, на мою думку, важлива – «плетиво богів», а точніше те, з чого його слід плести. – Дуже гиденький, слизький типчик, скажу я тобі: злочинець серед своїх і чужинець у нашому світі, – чи знаєш, Кристофе, звідки він до нас придибав?

Замість відповіді я процідив крижаним голосом без крихти цікавості, ніби й не слухав:

– Будь люб'язна, Арейн, і спершу зціли юного принца, а опісля ми продовжимо цю милу бесіду.

– Пізніше, вовче, я ж казала. Май терпіння...

– Але він у жахливому стані і навряд чи зможе довше потерпіти!

Обличчя чаклунки зробилося непроникним, наче маска, і вона похмуро зауважила:

– Нехай потерпить. Біль і страждання його тільки загартують, а також зміцнять почуття в юному серці. Тобі добре це відомо, адже так?

Я, чудово розуміючи, про що йдеться, – змовчав і уважно слухав, що не так з тим Тхалосом Рубіаром та звідки він узявся.

– Те, що він заподіяв цій дитині, – Арейн кивнула в бік Леди і очі її сповнилися смутку, – це мало назвати просто злочином. Жалюгідний вигнанець, який вбив собі подібного, через що його й прогнали з багряних Кірікійських островів. Тепер він учепився в цю дівчину, аби з її допомогою повернутися назад, до своїх...

Мені на мить перехопило подих від почутого і я несміливо перепитав:

– Кірікія? Кірікійські острови, ті самі?

Кістяна Відьма невесело усміхнулася і склала руки на грудях, ніби показуючи, наскільки добре вона поінформована – і як мало натомість відомо мені.

– Так, Кристофе: я говорю про ті самі Кірікійські острови, земля яких породжує драконів.

*****

– Він не просто так наклав прокляття на принцесу, – похмуро відказав я, ще не зовсім осягнувши сказане Кістяною Відьмою, – він хоче... Збирається забрати Леду з собою, у Кірікію.