ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

60

Чаклунка на ім’я Арейн, прозвана також Кістяною Відьмою – любила розповідати давню історію про те, як її найкраща колись подруга та майже сестра, з якою вони разом ступили на стежину чаклунства та вчилися магічному ремеслу у одного не дуже доброго і, загалом, цілком схибленого чарівника – дещо перестаралася в своєму прагненні зберегти молодість та красу. Якщо ще точніше, – золотоволосій красуні Меріт заманулося стати безсмертною!

Магія – справа вельми примхлива і не точна. Не той корінчик, перетриманий за північ або приготований не у повню еліксир; не вірно переведене слово чи символ з древнього манускрипту і – пшшшших! – ти отримуєш абсолютно протилежний результат, ніж той, якого прагнула.

Так сталося і з подругою Арейн, яка майже зробилася безсмертною, от тільки спосіб, в який вона це безсмертя збиралася досягнути мав, так би мовити, одну несподівану умову, тільки дотримавшись якої – давній ритуал принесе бажані плоди. От тільки вже десь півстоліття Меріт не може цю умову виконати, оскільки щоразу всілякі недоброзичливі особи – як звичайні люди, так і «колеги» по магічному ремеслу – заважають їй це зробити. Чи варто й казати, що Кістяна Арейн в числі найзавзятіших, хто намагається «остригти сплячу красуню».

От і лежить прекрасна Меріт у Вежі Безсмертної сподіваючись, що їй вдасться прожити рік і не втратити своє золоте волосся, яке після ритуалу перетворилося в могутній магічний артефакт, який серед чарівників та магів прозвали «плетивом богів».

Люди ж… Що ж, королі і принци гинули, намагаючись те «плетиво» роздобути. Мій же батько наклав головою, виконуючи цю місію у Вежі Безсмертної за дорученням Кістяної Відьми, тому що швидше я прикінчу свого супротивника, – то швидше зможу помчати на допомогу принцу Лотрії!

*****

Трясця! Я був певен, що мій Елвен, якого я лишив вдома, у маєтку – навіть одягнутий так само, як і цей «підмінок». О, чи мені не знати, якою уважною до деталей буває та Кістяна сучка.

Настільки уважною, що сама власноруч і неабияк майстерно зіпсувала ритуал найкращої подруги, аби навмисно зробити бідолашку джерелом чи ж носійкою «плетива богів». Не знаю, розповість Арейн своїй юній гості в лиці принцеси Етаною всю правду про те, як щиро вона цінує дружбу, – а чи все таки омине певні деталі, але я напевне пізніше розповім Леді все, що було насправді. Просто щоб дівчинка відмітила собі на майбутнє, що магія – справа не лише цікава та сповнена чудес, а також здатна через бажання могуття навіть майже сестер перетворити у заклятих ворогів!

«Плетиво богів» – це в найпрямішому сенсі є волосся горе-чаклунки Меріт яке, вільно і дуже швидко зростаючи, стає подібним до золотих ниток, з яких вправний і добре навчений чарівник здатен сплести сіті, які ніщо у світі не здатне порвати й пошкодити. Такі сіті також можуть утримати й поневолити чарівну істоту або, в окремих випадках, особу, що практикує магію і навіть позбавити чарівних сил. Мантикора, грифон, єдиноріг, русалка, вовкулака… будь-хто чи що, споріднене з чарами виявиться безсилим, опинившись у «плетиві богів».

Та навіть дракон не вибрався б з того дивовижного плетіння!

Якщо Меріт, яка направду спить на розкішному ложі, дихаючи нев’янучою юністю і вродою, зуміє протягом року відростити своє волосся і ніхто при цьому не наважиться його остригти – дія ритуалу виявиться наповну і Меріт таки стане безсмертною, та ще й неабиякою могутньою – волосся ж її перестане бути сировиною для виготовлення «плетива богів», зробившись… звичайним.

От тільки майже кожного року двічі, а то й тричі хтось пробирається у Вежу Безсмертної, аби те чудове волосся зістригти. Не завжди сміливці досягають успіху, бо справа то клопітка й небезпечна, але я знаю принаймні про п’ятьох осіб з магічного середовища, яким вдалося правильно зістригти і створити «плетиво богів» з волосся бідачки-чарівниці.

Кістяна Арейн до їхнього числа поки-що не входить, але чомусь я передчуваю, що цього разу вона дууууже близька до успіху.

Хоча б тому, що я головою накладу, але врятую Теодора і не дозволю йому загинути такою ж жахливою смертю, як мій батько!

Отож, « …у високій-високій Вежі в глибині дрімучих хащів та ще й посеред смердючого болота спить собі красуня осяйна в парчовій сукні, самоцвітами обшитій та перлами. Волосся її золоте, мов ріка нестримна, звивається на подушці та по перині м’якенькій, ніби справді живе воно і сил набирається кожного разу, як крізь єдине вікно впаде на нього світло повного місяця.

А поряд з ложем, на якому вродливиця та спочиває – кинджал з довгим срібним лезом та руків’ям обсидіановим, яким належить волосся те обстригти, щоб воно силу свою та властивості магічні не втратило. А разом з кинджалом торбина стоїть зі шкіри семи немовлят, що у північ повні мертвонароджені були… У ту торбину волосся те слід скласти, щоб воно знову таки магію свою зберегло, після чого втікати скоренько, якщо життя дороге.

Забиратися з Вежі чимдуж, бо як тільки красуня втрату волосся відчує, то прокинеться зразу із вереском страшним, від якого кров з вух піде – і торбу ту зі скарбом своїм відібрати захоче, а злодія підлого – на шмаття порве кігтями гострими та кров усю виссе, – і лиш тоді до мирного сну та красуня повернеться».

Нічогенька легенда, еге ж! От тільки… Ніфіга це, хлопчики й дівчатка, не легенда!

Вежа Безсмертної існує насправді в похмурих лісах посеред болота, що аж кишить всілякою додатковою нечистю та лихими силами. І вікно є, крізь яке промені повного місяця осявають кучері чарівниці Меріт. Те вікно, власне, слугує також єдиним входом та виходом з Вежі. Ну а у наявності поряд з ложем сплячої дівчини кинджала зі срібним лезом і руків’ям з обсидіану, а також торбини, пошитої зі шкіри семи мертвонароджених опівночі під час повні немовлят – годі й сумніватися.