ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

59

– Кристофе, зроби щось! – дівчина судомно вчепилася однією рукою в моє передпліччя, іншою ж притримувала шмат тканини на грудях і шепотіла, слізно благаючи: – Адже ти знаєш цю жінку і здатен вмовити її повернути Теодора. Будь ласка, Кристофе! Прошу!..

Але чим я міг їй допомогти? Кожен ковток повітря давався мені не без зусиль, а що вже казати про здатність говорити! Та я навіть голови не міг повернути, щоб бачити обличчя Леди – тільки відчував її хват на руці зліва, в той час як по долівці досі стелився чорний туман, роблячись все легшим і прозорішим.

Трясця! Та навіть через ментальний зв'язок я не міг подумки звернутися до Леди, щоб пояснити їй: Арейн підкорила мою волю саме тому, що кістка у браслеті, пронизана її магією – дозволяла контролювати мене, мов якусь безживну маріонетку.

– Кристофе, прошу! Теодор не впорається сам…

Принцеса ще якийсь час шарпала мене за руку, благаючи, а тоді раптом опустилася на коліна перед чаклункою і тремтячим голосом спитала:

– Пані… Володарко, куди ти відправила мого нареченого? Що з ним зараз?

Мені стиснуло нутрощі від гніву, бо просто у мене на очах майбутня королева на колінах принижено вимолювала помилування для коханого у якоїсь там відьми!

Схоже, я щойно підвів своїх юних друзів.

– Вежа Безсмертної – там зараз знаходиться принц, – байдужно відказала Кістяна Відьма і перш ніж я спробував напружитися й випростатись, щоб хоча б трохи затулити Леду собою – Арейн знову різко змахнула рукою у повітрі.

Сукня! Чаклунка всього лише витворила для принцеси не таку вишукану, як її власна, але доволі пристойну сукню з червоного оксамиту, аби бідолаха не мусила загортатися у тканину, зняту зі статуї, – мені ж чомусь здалося, що Кістяна Відьма збирається і до принцеси застосувати магію, аби нашкодити їй чи налякати.

– Так краще, еге ж! – лагідно усміхнулася Арейн, вказуючи на сукню, що м’яко огорнула постать Леди.

– Дякую, Кістяна пані, але що… що буде з моїм нареченим?

– Якщо пощастить, то нічого страшного. Бачиш, дівчинко, у тій Вежі твій принц повинен здобути мені одну дуже цінну річ. Але не хвилюйся, я не зовсім позбулася серця: в потрібний момент я відправлю Кристофа на допомогу юному принцу.

Я досі тільки й міг, що ковзати поглядом по долівці, вбачаючи інколи поділ сукні Арейн, коли вона походжала майданчиком, а ще здригатися від думки – де і з ким зараз опинився геть безпорадний перед чарами спадкоємець Лотрії.

На всіх богів: хлопчина мав усі шанси не повернутися з того моторошного місця живим!

*****

Мушу віддати належне юній принцесі, адже як би сильно вона не боялася зараз за Теодора та й сама присутність Кістяної Відьми з її несподівано могутньою силою, що добряче так лоскотала нерви нам обом (певен, що ставши свідком того, якою магією послуговується Кістяна Арейн – Леда глибоко в душі може й погодилася б, що Землям Етанойським велося б краще без чарів, проте здогадуюся також, що перед нареченим вона цього все ж прямо не визнає), їй раптом сяйнула одна зухвала думка, яку дівчина одразу ж і втілила в життя.

А саме, не довго думаючи, Леда потяглася до мого правого зап’ястка і зняла виготовлений Кістяною Відьмою браслет!

Я випростався і набув подоби вовкулаки тієї ж миті, – а ще за мить принцеса опинилася у мене за спиною, міцно стискаючи знятий щойно браслет у долоні. Судячи з усього, її витівка мала дві позитивні сторони: перша – тепер магія Арейн не могла на мене впливати, хоча я і знав, що це майже нічого не змінює; друга – ми з Ледою знову могли спілкуватися подумки через наш зв'язок, хоча підступній чаклунці також нічого не вартувало «влізати» у мої мізки і підправляти думки. Гидке діло!

Тим часом Кістяна Відьма з непідробним захватом витріщилася на нас і заплескала в долоні, широко всміхаючись:

– Розумно, дівчинко, дуже розумно! Як ви познайомилися? Так злагоджено співпрацюєте, що мені аж цікаво, як перетнулися ваші шляхи. Ну ж бо, Кристофе, розкажи мені, прошу! Не змушуй видобувати цікаву мені інформацію з твоєї голови у не надто приємний для тебе спосіб.

Мені насилу вдавалося стримувати напружені м’язи, бо хоч я і не хотів нападати на Арейн, проте й до принцеси підпускати її також не хотілося. А хай йому! Кістяна Відьма може перемішати мою свідомість, мов незграбний кухарчук – вчорашню юшку у казанку, але я не збираюся теревенити з нею, поки Теодор у тій клятій Вежі напевне вже опинився за крок від вірної смерті.

«Годі забавлятися, Арейн! Зрештою, тобі двісті років, а не дванадцять, тому досить цих ігор. Відправ мене на допомогу принцові, доки ще не стало запізно!»

Леда без зайвих зусиль чула мої слова, звернені до Відьми у своїй голові, бо теж вражено запитала подумки:

«Кристофе, їй справді дві сотні років?!»

– А що, дівчинко, хіба я виглядаю старшою? – знову весело розсміялася чаклунка, підслухавши слова принцеси і ніби в танку радісно закружляла по майданчику. Легкий блакитний шовк струменів по її зграбній стрункій постаті, а волосся кольору темного меду хвилями спадало на спину. – На відміну від моєї… Гммм… названої «сестри» я зуміла вдовольнитися довголіттям та нев’янучою красою і юністю, не бажаючи більшого – і ось результат!