ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

57

Теодор у мене за спиною глузливо пирхнув, а тоді спитав більш рівним голосом, схоже, цілком вже себе опанувавши:

– Нащо ці драматичні жести? Кристофе, ти хіба дракона ніколи не бачив?

Я ковтнув важко, бо в горлі направду пересохло і мовив стиха:

– Живого – не бачив.

*****

– Ти прекрасна, Ледо! Гадаю, що якби отой виродок Тхалос Рубіар міг тебе зараз побачити, то і він напевне погодився б, що тобі дуже личать крила.

– Умгу. Особливо я у захваті від її хвоста, – похмуро мовив принц, підводячись і стаючи поряд зі мною: він явно не поділяв мого захоплення драконячою сутністю дівчини. – Мені цікаво, чи звалила б ти ним дерево, якби добряче так замахнулася…

Я підвівся з колін, але погляд від принцеси відвести так і не зумів. І не міг я зрозуміти, як Теодор не помічає неповторності істоти, що постала перед нами? Чого лише варта граційно вигнута шия з кістяними наростами по всій довжині аж до хвоста! А тендітна видовжена голова, увінчана парою більших і парою менших рогів? Та найгарнішими все ж були крила.

Від думки, що Леда збирається скористатися ними, аби ми скоріше дісталися до лігва Кістяної пані – все моє тіло охопила солодка млість в передчутті мало не казкової подорожі і я взявся гарячково міркувати, чи не краще буде зняти браслет і перетворитися на час перельоту? Ну, щоб принцеса не хвилювалася, що може завдати мені шкоди міцними кігтистими лапами…

«В нас обмаль часу, Кристофе! Вкажи, будь ласка, напрямок до лігва Кістяної Відьми, щоб я знала, куди маю нас віднести».

«Тобі, принцесо, слід летіти в напрямку отієї туманної завіси, хоча мене досі турбує, чи не поранишся ти, продираючись крізь оці височенні дерева? Для людей ці стежки прийнятні, та хіба ж я знав, що ти отаке собі надумаєш?».

«Я зможу злетіти, не турбуйся про це. А що за тим туманом? Невже Кістяна Відьма там таки й мешкає?».

«Власне, туман – то лише…».

– Ледо, я повірити не можу, що ти знову!!! – ледь не вбила себе, аби перетворитися і цим полегшити ситуацію, в якій ми опинилися.

А я от міг повірити, що мене знову перебили на найважливішій частині розповіді і ще я погоджувався з тим, що Теодор мав право виражати невдоволення поведінкою своєї нареченої. Але ж, хай йому трясця, дозволять мені нарешті пояснити, чим насправді є той граний туман?!

Поки Леда підводила голову вище й вище, вдивляючись у туман попереду, за рваними клаптями якого тут і там виднілися шпичасті верхівки скель – я спробував трохи пом’якшити обурення юнака, але зазнав поразки:

– Мій добрий принце, якщо зволиш хвильку мене послухати, то я…

– А ще мене вельми дратує, коли ви удвох спілкуєтеся собі мовчки через оту вашу магічну «спорідненість», в той час як я можу лише гадати, що ви собі там надумали!

Я лише приречено зітхнув і помітивши, як принцеса низько пригнула голову до землі і притиснувши крила до боків – потроху рушила ближче до нас, видивляючись вільніше місце, щоб шугнути в небо, – широко всміхнувся і взявся розминати плечі та радісно тупцяти на місці, очікуючи може і не надто комфортної, але безперечно захопливої подорожі. А хай йому: я ж полечу на… з… у лапах дракона!

– Ви обоє втратили здоровий глузд! – зауважив принц, дивлячись на мої патетичні приготування, а тоді раптом кинувся до мене і схопивши за плечі, ледь не благально попросив: – Друже, маєш чудову нагоду відплатити мені за той удар по голові.

– Що?.. Я не розумію…

– Кристофе, вріж мені добряче, щоб я відрубився і прийшов до тями лише тоді, коли ми вже будемо в оселі Кістяної Відьми, а моя наречена знову стане звичайною дівчиною, хоч і не зовсім розумною.

Я вкотре спробував відчепити пальці хлопчини від себе, коли почув у своїй голові глузливі слова принцеси:

«Він був ледь живий і непритомний, коли я рятувала нас від розбійників, тому не пам’ятає того перельоту. Мабуть, і тепер воліє бути безтямним».

«Якщо так буде краще, то я міг би його трохи пристукнути…»

«Я забороняю тобі, Кристофе! Та й у цьому немає потреби».

І, перш ніж я таки зміг вивільнитися від чіпких пальців принца – кігтиста передня лапа Леди обвилася довкола його стану, піднімаючи того в повітря, я ж тільки вільно розвів руки в боки, дозволяючи могутній прекрасній істоті схопити й підняти в повітря і себе також.

Блідість затопила лице юного спадкоємця Лотрії, а язик його зробився більше неспроможним відтворювати слова і я щиро сподівався, що і цього разу подібна реакція виявиться тимчасовою.

Леді, до слова, не одразу вдалося злетіти ввись, хоча вона дуже старалася.
Принцеса спершу ніби почала помаленьку набирати висоту, але одразу ж зачепила правим крилом розлогі крони ближніх дерев, від чого її кинуло вліво і довелося знову знизитися, шарпаючи могутнім тілом віковічні стовбури дубів і грабів. Не скажу, щоб вона аж так сильно нас стискала в лапах, та все ж її хват був відчутним. Хоча може бути й таке, що в силу природньої дужості через прокляту сутність вовкулаки я не почувався так некомфортно, як міг почуватися Теодор, будучи звичайною людиною.