ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

56

– Кристофе!

– Ну?

– А ти певен, що з Ледою все добре? По-моєму, вона щось надто довго спить.

– Та в порядку все, запевняю. Краще й сам подрімав би, доки є така можливість. Нащо виснажувати себе зайвими тривогами?

– Просто раніше з нею такого не траплялося: Леда або перетворювалася, бо була така потреба; або… самотужки спровокувала зміну подоби.

Я з розумінням похитав головою і всміхнувся, бо цю історію вони вже встигли мені розказати. Славнозвісний стрибок принцеси в прірву, щоб перетворитися і розігнати ватагу горлорізів. Подібний вчинок викликав у мене неабиякий захват, чого не скажеш про юного спадкоємця Лотрії.

– Повір, мій добрий принце, що твоя красуня-наречена ще не раз нас здивує, та так, – що в обох аж щелепи відвиснуть. Запам’ятай мої слова!

Тео Денлок кинув на мене похмурий погляд, а тоді вдивився в обличчя своєї нареченої, що мирно спала в його обіймах, примощена на гнідому конику попереду.

Ох, краще б мені зацідив хтось по щелепі добряче, перш ніж я вимовив ті «пророчі» слова, адже те, як невдовзі нас здивувала юна Леда – навіть в моїй голові не вкладалося. А я, повірте, будучи носієм проклятої сутності за свої тридцять п’ять років багацько всякого надивився.

*****

Ми доволі непоганим темпом долали шлях, який вів нас до лігва Кістяної Відьми.

Як я і передбачав, з корабля ми зійшли, коли землю накрила глибока темрява, а на водах Скресли м’яко поблискував яскравий місяць. Наближалася північ.

Забравши свої незначні пожитки і двійко коней, ми з принцом і безтямною Ледою невдовзі заглибилися в лісові хащі, – а що я добре знав дорогу, бо не раз вже їздив до Арейн за власною потребою, то ми без труднощів могли їхати верхи, не спішуючись через круті схили чи ж глибокі яри, що ними був помережаний давній лісовий масив.

Ми лише двічі зупинялися трохи підживитися і попити води – і обидва рази Теодор майже весь час витріщався на вже ледь не повністю круглий місяць, що ліниво плив безхмарним небом в нас над головами. О, я розумів його тривогу і поспіх, але якщо мені їжа та відпочинок через «прокляття» були не так вже й потрібні, то самому юнакові і нашим коням короткий привал був просто необхідний.

До того ж принц ще не зовсім одужав після зустрічі з розбійниками, що добряче так полічили йому ребра, та й нових потрясінь на кораблі вистачало сповна.

В ті рідкісні хвилини, коли не витріщався на яскравий диск місяця, ніби щомиті боявся, що той візьме та й заокруглиться раніше, ніж мине ще доба – Теодор невтомно клопотав біля своєї нареченої.

Хех! Щось мені підказувало, що якби дівчина була при тямі і він весь час зустрічався б з її карими виразними очима, то трохи збавив би темп своєї турботи, сповнившись ніяковості. Але оскільки принцеса міцно спала вже не першу годину, то піклуванню Теодора не було меж!

Лежанку на трав’янистій рівнині під деревом він їй влаштував, – хоч я й попереджав, що зупинилися ми ненадовго.

Потім вуста джерельною водою змочив, щоб не пересихали; повноцінно напувати не наважився побоюючись, аби Леда не похлинулася уві сні. А тоді чомусь вирішив, що шкіра в дівчини аж занадто гаряча, хоча я – з його дозволу, звичайно – приклавши долоню до чола принцеси не сказав би, що в неї гарячка. Але де там Теодор став би мене слухати? Мов ґедзем вкушений він підхопився і знайшовши в одній з торб чистий шмат тканини – збігав по свіжу воду до джерельця і потім ретельно обтирав обличчя, шию, руки… словом, ледь не все тіло нареченої холодною вологою ганчіркою, аби якнайшвидше збити жар. Та ще й примовляв стиха, час-від-часу нахиляючись до вуха дівчини і всміхаючись сумно – «Колись я вже так тебе доглядав, Ледочко, пам’ятаєш? Так само в лісі і так само серед ночі, принцеско!»

Що ж, можливо я зробив поспішні висновки і Теодор Лотрійський не зовсім в порядку.

– Друже! Там, попереду… Не подобається мені цей туман. Кристофе, ми часом не збилися зі шляху?

– Звичайно, ні. Просто тут, мій принце, існує одна…

Я не договорив, бо саме цієї миті Леда в руках нареченого стиха застогнала і поворухнулася, а тоді широко розплющеними очима вгледілася в стіну лісу перед собою.

В її очах відбився глибокий жах і потрясіння.

– Що?! Як ми… О, боги!!!

Будучи, мабуть, цілком дезорієнтованою, адже востаннє вона ще перебувала разом з нами на кораблі, перш ніж поринути в глибокий сон після насилу стриманого перетворення, – дівчина наполохано роззиралася, а потім зненацька шарпнулася так сильно, що Теодор мимоволі не втримав її і принцеса повільно сповзла з коня на землю.

– Заспокойся, Ледо, – поволі заговорив до неї наречений, і собі вибираючись з сідла, – ми вже майже здолали половину шляху, а може й більше, тому скоро будемо на місці – у лігві Кістяної Відьми. Адже так, Кристофе?

Я мовчки кивнув, а тоді теж спішився, озирнувся на туманну завісу далеко попереду, від якої нас відділяв доволі крутий схил. Якщо отак глянути, то здавалося, що подібну відстань ми долатимемо верхи навіть без зупинки на відпочинок ще добрих пів дня, проте я знав таємницю цього туману і вже вкотре збирався поділитися нею зі своїми юними друзями, але мене знову перебили.