ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

55

Не знаю, чи то весь корабель хитало, а чи тільки нашу каюту через несамовиті метання Леди розхитувало, але два самотні каганці, підвішені до стелі, теліпалися так, що грозили зірватися на долівку. Химерні тіні, які вони кидали на все довкола не завадили мені навіть у пів мороку розгледіти, що юна принцеса Леда вже майже перетнула межу свого людського «я», а ще мені раптом спало на думку, що навіть без моїх настанов та благань її нареченого бідолашна дівчина… Вона сама весь цей час стримувала перетворення з останніх сил, ледь не дряпаючись на стіну позаду себе! Що ж, вона молодець, та допомога їй все ж не завадить.

*****

Сподіваюся, Елвен ніколи не дізнається, що це вже вдруге я змушений зняти магічний браслет і перетворитися на вовкулаку, ризикуючи показати стороннім свою істинну подобу. Знову жертвую своєю безпекою, хоч на цей раз і з власної волі.

А що мені лишалося? Та й я не був певен, чи задумане мною вдасться, та спробувати варто. В будь-якому випадку гірше вже… Та хай йому трясця!!!

Не гаючи більше ні хвилини, я зняв свій кістяний браслет і, тієї ж миті набувши вовчої моторошної подоби – наблизився до принца, простягаючи йому прикрасу на розчепіреній кігтистій кінцівці. Не знаю, чи він сам ще не зовсім отямився, – а чи просто вже звик до всіляких чудасій, відколи їхні з Ледою шляхи перетнулися, та обличчя його анітрохи не змінилося через мій звірячий вигляд. Натомість юнак одразу збагнув суть моєї ідеї і схопивши браслет – увіпхнув його в руки дівчини, міцно затиснувши їх зверху й своїми долонями.

Вони тепер виглядали так, ніби обоє гаряче молилися, притискаючи намертво зчеплені долоні до грудей одне одного. Не знаю, чи там, серед безкрайньої блакиті небес хтось ще здатний був ці молитви почути, та все ж принишкнувши біля дальньої стіни за їхніми спинами – я теж подумки благав вищі сили, щоб юна принцеса виявилася сильнішою за накладене на неї прокляття.

Паскудство! Схоже, моя ідея не виправдала себе, а може статися, що й тієї кісточки з фаланги вказівного пальця, що містилася в браслеті – виявилося замало, аби стримати таку потужну жагу перетворення, та за якихось кілька ударів мого тепер вже збільшеного ледь не удвічі серця я помітив, як обриси тіла принцеси почали злегка брижитися, втрачаючи нормальні риси. Отже, ще за кілька ударів вона… таки розправить крила!

Леда вивільнила свої руки з долонь нареченого і різко розкинула їх в боки, супроводжуючи цей рух грудним, але здавленим ревінням. Обличчя її спотворила гримаса болю. Я вже подався було вперед, аби відтягнути юнака і сховати за собою: хай там що, а в мене за рахунок проклятої сутності більше шансів пережити руйнування корабля, то ж можливо я і Теодора якось зумів би вберегти, але мої приготування виявилися марними.

Леда несамовитим ривком пригорнулася до нареченого і сховала лице в нього на грудях. Мій браслет вона затиснула в одній руці так міцно, що мені здавалося – ще мить, і він в’їсться в її плоть.

А потім все стихло і заспокоїлося так само несподівано, як і почалося.

Навіть каганці під стелею тепер ледь-ледь погойдувалися, м’яко освітлюючи стомлене обличчя Теодора і мою вовчу морду, яка через густу шерсть та природні особливості – не виражала ніяких емоцій.

Я зрозумів, що все минулося ще раніше до того, як принцеса обм’якла в руках нареченого і, впустивши кістяну прикрасу на долівку – звісила голову тому на плече, ніби це довге чорне волосся тягло її донизу. Міцно тримаючи дівчину і притиснувшись чолом до її скроні, юнак тремтячим голосом щось прошепотів. Обережно наблизившись, щоб підняти браслет – я зумів почути сказані ним слова:

– Гарно ж я влаштувався, принцеско: позаду – вовкулака, а попереду – дракон. Мабуть, мені слід загадати бажання.

Хех! Якщо хлопчина здатен жартувати одразу після всього, що пережив – це означає, що він напевне в порядку.

Я швидко набув людської подоби, отримавши назад мій браслет і подався до торби зі своїми речами, де завбачливо припас пару штанів і простору туніку з рукавами до ліктів. Всміхнувся, пригадуючи, як Елвен сварив мене ще й за те, що беру зайвий одяг, а отже вирушаю у довгу мандрівку. Але ми обоє з власного досвіду добре знали, що в моєму випадку одяг ніколи не буває зайвим. Ніколи!

Вдягнувшись, я наблизився до принца і помітив, що той так і завмер на місці з безтямною Ледою в обіймах побоюючись, видно, навіть дихати й ворушитись. Торкнувши його за плече, я порадив покласти дівчину на ліжко і лишити її в спокої, адже зараз вона просто спить, відновлюючи сили після не простої боротьби з, по суті, частиною самої себе.

Коли Теодор влаштував Леду на тому гамаку, де ще недавно дрімав сам – я також сказав йому витерти нареченій обличчя, бо від перенапруження у бідолашки носом пішла кров…

Бо це ж нікуди не годиться, щоби принцеса – і така замурзана!