ЧАСТИНА ДРУГА: Кристоф

53

Я розповів їм про Кістяну Відьму і про своє прокляття!

А тепер от не знаю, чи варто було це робити…

Не знаю, чи була наша зустріч продиктована велінням долі чи богами, а може все просто сталося випадково, та якщо те, що принцеса мені розповіла – дійсно правда і з настанням повні вона назавжди лишиться в подобі… Словом, я розумів, у якій халепі опинилися ці двоє юних майбутніх правителів і наскільки мізерні шанси Леди позбутися проклятого «дарунку».

Так, я розумів і, так вже сталося, що мимоволі обіцяв допомогти, наскільки це в моїх силах, та все ж…

А хай мені грець! Дракониця? Очманіти можна. На всіх богів!!!

*****

– Наскільки все ж безпечно зв’язуватися з цією твоєю Відьмою? І як добре ти її знаєш?

Я стримав черговий смішок і стомлено похитав головою. Бідолашний Теодор! Мені подобався цей хлопчина, але не подобалося його ставлення до чарів та й взагалі спосіб взаємодії з усім магічним… Звичайно, жорстоко звинувачувати уродженця Лотрії та її майже короля у тому, що він з пелюшок є палким поборником анти-магічного буття, та якщо він хоче врятувати свою наречену – мусить щось із собою вдіяти.

От Леда – це зовсім інша справа! Вона ставила чіткі питання і отримувала на них чіткі відповіді, та й взагалі чаклунство вельми приваблювало юну принцесу, що, на жаль, не додавало їй привабливості в очах нареченого.

…Та це їхні справи і хай собі розбираються самі, моя ж місія полягає в тому, аби відвести їх до Кістяної Відьми і вмовити ту, (навіть не певен, що вона взагалі захоче мене слухати), не дуже доброзичливу особу виготовити і для принцеси такий самий магічний артефакт, як мій браслет, щоб запобігти її остаточному перетворенню у драконицю.

Драконицю!

Досі не можу у це повірити і хотів би, звісно, побачити подібну істоту на власні очі.

– Мій принце, а наскільки взагалі безпечно бавитися з магією? – питанням на питання врешті відповів я, ставлячи на стіл порожній кухоль і кидаючи швидкий погляд на принцесу, що продовжувала активно ворушити щелепами, прикінчивши майже все частування, яким я люб’язно пригостив своїх гостей. Але ж і апетит у неї! Ліниво відвів руку Елвена, коли той поквапився знову долити мені вина і продовжив: – Що ж до того, чи добре ми знайомі… Мені було десять, коли батько привів мене до неї вперше – і відтоді я кожен рік свого життя добираюся до лігва Кістяної пані сам, аби могти й надалі жити нормальним людським життям.

Юнак спохмурнів і відвів погляд, але – о, диво! – більше нічого не спитав і кивнув знічев’я. Я теж злегка хитнув головою і зітхнув, сподіваючись, що це зітхання не видасться моїм гостям чимось, що скидалося б на відчай чи ж приреченість.

Ні, по суті цю справу можна залагодити і, можливо обійдеться без непорозумінь та насильства, проте Арейн… Я не перший і не останній, кому вона допомогла підкорити прокляття: родове чи ж наслане – начхати, та все ж мені було моторошно приводити двійко чужинців і сподіватися, що Кістяна Відьма люб’язно виконає моє прохання просто тому, що це я її попросив.

Трясця! Та бували моменти, коли я сам до всирачки боявся перебувати поряд з нею, бо не знав, чого очікувати наступної миті. Проблем могло виникнути чимало…

Скажімо, Кістяна пані могла відмовити і просто викинути моїх нових друзів зі своїх володінь. Під «викинути» я маю на увазі такий її чудернацький рух руками, після якого будь-що – люди чи ж якісь хатні речі, (навіть стіни!), просто змітало на хрін, немов ураганним вітром.

Або вона могла погодитись, але натомість зажадати певної плати за надану послугу. Що їй може прийти в голову – одні боги знають.

Ну і найгіршим сценарієм могло бути те, що Кістяна Відьма просто не впізнає мене, а отже й на приведених мною чужинців їй буде начхати. Арейн, звісно, живе більше двохсот років на цій землі, але її забудькуватість є виключно наслідком впливу чарів, якими вона послуговується у виготовленні могутніх амулетів, що є вельми рятівними для таких бідак, як я.

В кожну прикрасу вона вкладає частинку себе самої – свою кістку, яка має незбагненну магічну силу, а те, що віддала – заміняє золотою кісточкою за допомогою тих же таки чарів. Не надто приємна процедура, еге ж… Власне, саме тому її і прозвали Кістяною Відьмою.

От ви б охоче відрізали собі мізинця для якогось чужинця і замінили б його потім залізякою? Навряд чи.
Її Високість принцеса Леда вже облишила жувати і тепер дивилася на мене повними надії і трохи наполоханими очима. Хіба міг я їй відмовити? Хіба міг не спробувати допомогти?

До слова, Кістяній пані буде глибоко начхати і на те, що її допомоги прийшли просити особи королівської крові… Арейн – сама собі королева і володарка. Їй не треба носити на голові золоту корону, адже самі кістки в її тілі ще трохи – і повністю будуть зі щирого золота!

Отож, я розповів їм про Кістяну Відьму і прокляття, носієм якого буду до кінця життя.

*****

Коли я попрощався з Елвеном, який дещо недовірливо ставився до моєї несподіваної компанії, то сонце вже хилилося до обрію. Мій давній друг і за сумісництвом управитель маєтку – Елвен мав лише двадцять з гаком років і вогненно-руду неслухняну чуприну, проте і розуму йому теж не бракувало, адже він якось одразу здогадався, ким є парочка, що переступила поріг мого дому. Не те щоб я намагався приховати походження моїх нових друзів, та все ж довелося як належить представити Їхні Високості.