ЧАСТИНА ПЕРША: Леда

21

Ми мовчки спустилися схилом вниз і я майже не здивувалася, коли біля його підніжжя справді показався той омріяний гостинець: широченний мощений кам’яними плитами шлях, що місцями були повністю вгрузли в землю, пропускаючи по собі вози й кінних подорожніх не одне десятиліття. Дорога та тулилася до стіни лісу, відмежовуючись від нього глибокою западиною яру. 

Принц мовчав, але я знала, що він вже не дрімає. Просто не хотів зі мною розмовляти, бо я виявилася така не тямуща. Направду я не зрозуміла, що він мав на увазі, радіючи, що я не Летиція Параліс. Хіба ж не мріє кожен чоловік мати поряд із собою таку красуню? З неї вийшла б справжня і велична правителька, не те що з мене. Моя мати хай і не зі зла, але частенько мені про це нагадувала...

*****

Зі мною знову щось було не так! 

Теодор мовчав і не зупинився, щоб ми відпочили трохи, як обіцяв. Схоже, забув, заглибившись у свої похмурі думки і сердячись на мене. Цілком можливо, що зробив це навмисне, аби мені насолити в такий спосіб. Так чи інакше, але він спокійно їхав битим шляхом, навіть не оглядаючись на мене. З таким успіхом я могла би отримати стрілу в спину і загубитися десь, впавши непритомно з коня – він би й не помітив.

Хай собі дується, скільки влізе: я вже точно не проситиму його зупинитися!

Але я невдовзі попросила, бо зі мною направду знову щось було не так.

Якийсь час ми їхали і їхали, кожен думаючи про своє. Я цілком зосередилася на тому, чим займатимуся, коли повернуся до замку Рожевих Скель, тобто опинюся вдома. Найперше я викупаюся і загорнуся в прохолодний атласний халат, забравшись у своє м’якеньке ліжко. Тоді покличу Ілаю, – єдину з придворних дам приблизно мого віку, якій я більш-менш довіряла і яка не називала мене позаочі недопринцесою. Вона принесе нам медових тістечок з корицею і молочно-ванільний напій, а тоді я випитаю у неї все, що сталося в замку за час моєї відсутності. Так, мені не завжди байдуже, що відбувається у Етаної і які інтриги плетуть у коридорах всі ті, хто ну ніяк не бачить мене при владі, але нічого не можуть з цим вдіяти.

Потім я відішлю Ілаю до Вежі Пізнання, щоб та випитала у Азіла – королівського магіка, – чи досягнув він успіху у розшифровуванні письмен із таблички, яку знайшов у храмі забутого божества Касії в земляному заглибленні під вівтарем для жертвоприношень. Якщо він просунувся у цій справі і з’ясував щось дійсно цікаве, то забажає особисто все мені переказати. 

А після цього я потішуся трохи, що Летиція досі ще не повернулася до своїх обов’язків старшої фрейліни, доглядаючи пораненого батька, а тому не дратуватиме мене своєю присутністю. І навіть зробивши все це, я і не подумаю навідатися в крило, де зі своїми наближеними людьми і друзями розмістився спадкоємець трону Лотрії. Мені треба відпочити не лише після цієї мандрівки, а і від спілкування з принцом теж. Хіба що Теодор сам забажає мене бачити.

Але перш за все, коли повернуся, то відкладу усі ці справи і навіть купання та молочно-ванільний улюблений напій, бо одразу подамся у свій з любов’ю виплеканий садочок, щоб упевнитися, що з усіма моїми рослинками все добре і жодна з них не потребує додаткової опіки. І ще я хочу побачити Сльозу Дракона: відколи я бачила її востаннє, а це було перед від’їздом, то пуп’янки були завбільшки з велике яблуко. За два тижні вони виростуть до розміру капустяного качана, а коли розквітнуть...

Я мусила зажмуритися, щоб позбутися пекучого болю, що прошив мені мізки, мов розжареною голкою. Це сталося миттєво і так само миттєво минулося, але я вже не могла списати все це на полудневу спеку. Перевівши подих, я міцніше вчепилася в принца обома руками, проте не сказала нічого про те, що відчула. Хай собі мовчить і надалі.

Спробувала викликати в пам’яті вигляд пуп’янків Сльози Дракона, але натомість перед очима знову затанцювали жовто-гарячі крапочки й кола більші і менші, після чого я раптом чітко побачила якесь видиво... Ніби снила, але наяву. Я побачила, як між двома гостроверхими уламками блискучих чорних скель стікає багряна паруюча рідина, схожа на кров, але густа й тягуча, наче мед. Небо над тими скелями затягували чорні грозові хмари, а ламані лінії блискавиць без перестану прошивали їх, кидаючи на все довкола миготливі відблиски. І я побачила якусь дівчину: голу і простоволосу. Вона стояла до мене спиною, тому я не бачила її обличчя, але бачила довге чорне волосся, що сягало сідниць. Дівчина не озирнулася, а поволі увійшла в ту паруючу густу червінь, занурюючись глибше і глибше. В’язка «річка» сховала її вже по груди, а легке волосся лишалося ніби шлейф на поверхні, не піддаючись липкій рідині... Коли вона раптом озирнулася, то виявилася мною!

Я б не скрикнула, якби отямившись мені не привиділося, що руки мої по лікті вкриті багряною густою рідиною, від якої іде пар, точнісінько, як у химерному видінні. Випустивши з цим криком з легень і все повітря, я відпустила Теодора і затрусила руками, намагаючись повернути їм чистоту. Вони й без того були чисті. То мені лише привиділося.

–  Агов! Що з тобою таке? Ледо!

– Що? Ні... нічого! Я просто...

Не відразу, але принц таки заговорив зі мною, дивлячись через плече. Я часто моргала і витріщалася на свої руки, не вірячи, що таке може привидітися. Схоже, мені дійсно не завадить відпочити.

Я вже хотіла сказати Теодорові, що все гаразд і щоб їхав далі, але цієї миті голову мені знову обпалив біль, тільки цього разу пекуча хвиля поширилася на все тіло. Я застогнала і скорчилася в сідлі, з силою вчепившись у принца. Видіння, що майнуло перед очима, було майже те саме, тільки тепер я усвідомила в голій дівчині себе і тому захлинулася в’язкою багряною рідиною, що налипала мені гарячою плівкою на тіло, затікала в горло, закладала вуха, застилала очі... Я закашлялася і захрипіла, ніби наяву давлячись і ковтаючи густу криваву масу, намагалася виплюнути її. Почула над собою стривожений голос принца: