4 частина

Кайрон
Коли ми летіли до академії я помітив що менший із братів якось дивно себе поводив. Він летів задумливим і це було дуже підозріло. Зазвичай на скільки я знаю він балакучий а зараз дуже тихий. Ігнісар теж це , а не подав вигляду що щось підозрюю . Коли приземлення десь щоб переночувати тоді й поговорю з Ігнісаром про поведінку його брата.
Коли ми вже приземлилися і почали лягати спати я помітив що Дракс якось дуже дивно оглядає навколо ніби щось шукає. Я знову вирішив не подавати виду. Після довгої дороги всі втомилися і полягали спати як тіль сонце сховалося. Я підійшов до Ігнісара і вже хотів запитати про його брата , яп побачив що Дракс кудись тікає. Я швидко розбудив Ігнісара.
- Ігнісар, прокидайся скоріше!- кричу я.
- Що трапилося,- не розуміючи запитує він.
- Дракс тікає.

О Боже, що він робить? – вигукнув Ігнісар.

Знаю, тому давай скоріше перетворюйся на дракона і будемо разом його наздоганяти, – відповів я.
Ігнісар швидко перетворився на дракона, і ми злетіли слідом за Драксом.

Він тікає додому! – сказав я, мчачи поруч з Ігнісаром.

Ми його наздоженемо, – твердо відповів той. – Розділяємося! Я піду ліворуч, ти – праворуч.
Я кивнув і різко змінив напрямок, щоб затиснути Дракса.

Тепер! – крикнув Ігнісар, коли ми наблизилися.
Ми перекрили йому шлях у повітрі. Я схопив його за хвіст, а Ігнісар захопив його крило, блокуючи втечу.

Відпусти мене! Ви не розумієте! – вигукнув Дракс, його голос звучав роздратовано.

Тоді поясни! – відповів я.

-Я не хочу цього! Ви не розумієте!- кричав він мені у відповідь.

-Що ти хочеш?- запитав Ігнісар нахилившись до нього.

- Що ти хочеш зробити? Втікати від всіх і все залишити?- запитав Ігнісар.

- Ти не розумієш! Я не можу більше так! Я не хочу бути слабким!

- Слабким?- запитав Ігнісар з насмішкою.

- Це не допоможе. Ти маєш зрозуміти що втеча - це не вихід. Ти втрачаєш контроль не тільки над собою а й над ситуацією. Ми всі тут разом і це не просто так, - сказав я пішов до багаття.Поки Ігнісар ще про щось з ним поговорив.

Я вирішив цю ніч не спати і поговорити з Драксом, коли Ігнісар засне. Летючі вітри і тиша ночі створювали атмосферу, в якій кожен звук був чути особливо ясно. Ігнісар, здавалося, вже заснув, його велике драконяче тіло спокійно лежало на землі, а я залишився поруч з Драксом, який не виглядав так спокійно, як хотілося б.

- Ти не спиш? – тихо запитав я, наближаючись до нього.


Дракс, який лежав, підняв голову і подивився на мене, його червоні очі блиснули в темряві.

- Я не можу заснути, – відповів він, зітхнувши. – Моя душа хвилюється, і я не знаю, чи правильно я вчинив, тікаючи.


Я присів поруч, уважно спостерігаючи за ним.

- Чому ти так вирішив? – запитав я, намагаючись бути м'якшим. – Що відбувається?


Дракс зробив паузу, потім повільно сказав:

- Я не міг більше залишатися з Ігнісаром, бо все, що я робив, було тільки для нього. А тепер… я мушу зробити це для себе. Я не можу більше бути просто частиною зграї. Є речі, про які я не можу говорити. І вони небезпечні для всіх нас.


Я слухав, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі.

- Але ми – твоя родина, – сказав я. – Ми маємо право знати, що відбувається. Ми допоможемо.


Дракс довго мовчав, потім повільно відповів:

- Я не хочу, щоб Ігнісар потрапив у те, в що я можу потрапити. Моя мета… це те, що може нас знищити. Але я не можу залишити це без дії.


Я подивився на нього, і хоч я ще не розумів усіх деталей, я вже знав, що не можна залишити його одного в цьому.

- Ми будемо разом, – сказав я, твердо дивлячись йому в очі. – Ти не самотній. Ти не можеш зробити це без нас.


Дракс знову затих, але на його обличчі з'явився вираз вдячності. Тоді він зітхнув і кивнув.

- Добре. Якщо ти так кажеш, я готовий довіритися вам.


В ту ж мить я відчув, як моє серце стискається від думок про те, що йому доводиться переживати. І це було не просто важким для нього, а й для мене. Ми з Ігнісаром – його родина, і я не міг допустити, щоб він страждав наодинці.

Того вечора, коли Ігнісар ще спав, я вирішив поговорити з ним, що не було легко. Він мав свої переживання і боротьбу всередині себе. Я ж вирішив бути наставником, як мене вчили. І ось що я йому сказав:

- Драксе, ти маєш розуміти одну важливу річ, яку я завжди повторюю Ігнісару: потрібно бути стриманим. Не можна давати волю емоціям, коли ти в серйозній ситуації. Плакати чи сперечатися – це не те, що допоможе. Ти поважаєш тих, хто старший за тебе, і робиш те, що кажуть, навіть якщо це важко. Це дасть тобі силу, а ти не один у цьому. Ти маєш своїх братів і наставника, які завжди підтримають тебе.


Я зробив паузу, даючи йому час подумати.

- І ще, є таке поняття, як істинна пара. І це не тільки про любов. Це про союз, в якому двоє доповнюють один одного, підтримують, навіть коли світ навколо розвалюється. Ти маєш знайти свою істинну пару, не зважаючи на обставини, і тоді ти зможеш подолати будь-які труднощі.


Дракс тихо зітхнув, і хоча я бачив, що він не повністю розуміє все, що я сказав, я сподівався, що ці слова будуть для нього важливими в майбутньому.

Дракс

Наступного ранку, коли Ігнісар прокинувся, я сидів поруч і чекав, поки він отямиться. Коли він відкрив очі, я відчув, що зараз або все зміниться, або я залишусь на місці. Я глибоко зітхнув і почав розмову.

- Ігнісар, – почав я, – я вирішив. Я буду слухати старших і летіти до академії. Мені потрібно це зробити. І більше не плакатиму через те, що не можу змінити.


Ігнісар сів і подивився на мене з деяким сумнівом в очах.

- Ти точно впевнений, Драксе? – запитав він, голос у нього був м'яким, але з ноткою турботи. – Я розумію, що ти переживаєш, але все ж…

- Я зрозумів, – відповів я, рішуче. – Я не можу продовжувати так. Це не лише про мене, це про нас двох. Ми не можемо постійно тримати себе в такому стані. І я знаю, що потрібно слухати старших, бо вони знають краще.


Ігнісар мовчав, ніби обдумував мої слова, а потім нахмурився.

- Добре, – сказав він після паузи, – але не забувай, що ми все одно браття, і я завжди буду поряд. Якщо щось піде не так, ми будемо разом це виправляти.


Я відчув полегшення, почувши його слова.

- Я знаю, – відповів я, – і я вдячний, що ти завжди поруч. Але є ще одна річ, про яку я хочу поговорити. Що ти думаєш про істинну пару?


Ігнісар подивився на мене з подивом.

- Це дуже важке питання, – сказав він, похитуючи головою. – Я не знаю, чи готовий я зараз думати про це. Це велика відповідальність, і я поки не впевнений, чи є така пара для нас.


Я кивнув, розуміючи його. І хоча я й сам не був впевнений у всьому, я відчував, що час покаже, що буде далі.

- Може, і ми ще не готові до цього, – сказав я. – Може, це те, що ми маємо знайти в майбутньому. Але зараз важливо, щоб ми підтримували один одного. І все буде добре.


Ігнісар, трохи задумавшись, посміхнувся.

- Так, все буде добре, – відповів він. – Разом ми подолаємо будь-які труднощі. І я завжди буду твоїм братом, незалежно від того, що буде далі.


Я відчув, як в грудях стає тепліше від його слів. Це був важливий момент для нас обох, і я знав, що попереду нас чекає ще багато випробувань. Але разом ми точно зможемо пройти все.