3 частина

Після розмови з матір’ю мені стало трохи легше, але це не змінило мого ставлення до академії. Краще піду до брата — подивлюся, як він.

Зайшовши до його кімнати, я застав його на підлозі. Він сидів, схрестивши ноги, і плакав. Його плечі здригалися, а сльози стікали по щоках. Здавалося, він навіть не помітив мене.

— Дракс, що це таке? — запитав я, схрестивши руки на грудях.

Він підняв голову. Його обличчя було червоним, а очі — запухлими.

— Брате… Я не хочу до академії… — його голос зірвався, і він знову заплакав.

Я зітхнув, ховаючи роздратування.

— Витри сльози, — сказав я холодно, але він навіть не спробував.

— Я не хочу… Це несправедливо… Я чув, як ти говорив з мамою. Ти будеш там лише рік, а я… я мушу пробути аж чотири!

Він схлипував, майже захлинаючись сльозами. Цей плач дратував мене. Як він збирається стати сильним, якщо розкисає від самої думки про труднощі?

— Слухай мене уважно, Дракс, — мій голос став твердим, майже різким. — Ти син короля. У тебе немає права ось так сидіти і ревіти. Хочеш плакати? Іди, сховайся, щоб ніхто цього не бачив. Тому що у світі нікого не хвилюють твої сльози.

Він застиг, його плечі перестали здригатися. Він дивився на мене широко розкритими очима, ніби не вірив, що я можу так говорити.

— Але… я не можу, — прошепотів він.

— Можеш, — я зробив крок до нього і нахилився, дивлячись прямо в очі. — Ти мусиш. Інакше тебе зламають. Академія — це не місце для слабких. Якщо ти будеш таким, тебе знищать. І я не зможу тебе захистити.

Він притиснув руки до обличчя, намагаючись придушити нову хвилю сліз.

— Ти повинен бути сильним, Дракс, — сказав я, випростуючись. — Тому що слабких не щадять.

Я бачив, як його пальці стискаються, а дихання вирівнюється. Він ковтав сльози, намагаючись зібрати себе докупи. Це був перший крок. Йому буде важко, але я мушу зробити з нього воїна, а не слабке драконеня.

- От і добре а зараз збирай речі ми через тиждень летимо до академії.
Сказав я для брата і вийшов з кімнати.

Коли я повернувся від брата, думки не давали мені спокою. Що з ним робити? Його емоції занадто сильні, і він зовсім не вміє їх контролювати. Якщо він залишиться таким, академія його просто зламає. Доведеться попередити його друзів і наставника, щоб приглянули за ним. А поки що… час зібрати свої речі.

Я акуратно складав у сумку книги й кілька речей, коли до кімнати увійшов наставник. Це був Кайрон — завжди спокійний і зібраний, ніби його нічого в цьому світі не могло здивувати. Але саме він мені зараз і потрібен.

— Доброго дня, можна до тебе? — запитав Кайрон, спершись на дверну раму.

— О, Кайроне, ти мені якраз потрібен, — відповів я, не зупиняючись.

Він підняв брову, перехрестив руки на грудях і кивнув:

— Я потрібний вам? Боюся навіть запитати чому.

— Ти вже знаєш, що ми летимо до академії, і ти летиш із нами, — почав я, не відриваючи погляду від своїх речей. — Щойно був у брата. Він у поганому стані.

— У поганому стані? Що сталося? — голос наставника залишався рівним, але я бачив, що він зацікавився.

— Не хоче летіти до академії. Так, що аж плаче, — сказав я з легким роздратуванням, закриваючи сумку.

— Не хоче? — Кайрон примружив очі. — Добре, але я тут до чого?

— Я хотів би, щоб ти наглядав за ним, — відповів я, обертаючись до нього. — І попередь його друзів, щоб вони теж тримали його в полі зору. Він емоційний, і це може створити проблеми.

Кайрон зітхнув і кивнув, його обличчя залишалося непроникним.

— Добре, я зрозумів. Але ти ж розумієш, що одного нагляду недостатньо? Йому потрібна дисципліна. І ти маєш показати йому приклад.

— Приклад? — перепитав я з насмішкою. — Думаєш, він буде мене слухати?

— Він буде слухати тебе, якщо ти змусиш його. Ти старший брат, і він тобі довіряє. Не підведи його.

Його слова зачепили мене. Я мовчки кивнув, і Кайрон вийшов, залишивши мене наодинці з думками. Завдання ускладнюється, але я впораюся. Я повинен.

Кайрон зробив крок назад, але не поспішав виходити з кімнати. Його погляд залишався пильним, наче він щось зважував.

— Ігнісар, — озвався він після паузи. — Ти ж розумієш, що академія — це не лише тренування чи дисципліна. Це перевірка на витривалість. І якщо твій брат уже зараз ламається, далі буде гірше.

Я зупинився, затягуючи ремені на сумці, і подивився на нього.

— Ти думаєш, я цього не розумію? — запитав я, трохи роздратовано. — Саме тому я хочу, щоб ти за ним стежив. Я не можу постійно бути поруч, Кайроне.

— Але це твій обов’язок, — його голос залишався спокійним, але тепер у ньому звучала легка суворість. — Ти не просто старший брат. Ти для нього приклад. Якщо він побачить, що ти сильний, він намагатиметься наслідувати тебе.

— І як це виглядає зараз? — я розвів руками. — Я змушую його збиратися до місця, куди він не хоче. Я ставлю вимоги, які йому не під силу. Це виглядає, наче я тисну на нього.

Кайрон підійшов ближче, його обличчя стало серйознішим.

— Тиск формує характер, Ігнісар. Але тиск має бути правильним. Якщо ти занадто сильно давитимеш, він зламається. Якщо занадто слабко — він залишиться таким, як є. Ти повинен знайти баланс.

Я зітхнув і опустив плечі. Його слова звучали правильно, але на практиці це завжди складніше.

— І як же мені знайти цей баланс? — запитав я.

Кайрон усміхнувся куточком губ.

— Почни з того, щоб розмовляти з ним, а не наказувати. Поясни, чому це важливо. Чому він має змінитися. І покажи йому, що ти на його боці, навіть якщо він цього зараз не розуміє.

Я замислився над його словами. Можливо, настав час змінити підхід.

— Добре, я подумаю над цим, — сказав я нарешті.

— Сподіваюся, що не тільки подумаєш, — відповів Кайрон і попрямував до дверей. Перед тим, як вийти, він зупинився й додав: — У тебе є лише тиждень, Ігнісар. Використай його мудро.

Я залишився в кімнаті, дивлячись на двері, що зачинилися за наставником. Кайрон мав рацію. Мій брат потребував не лише підтримки, а й правильного прикладу. І я повинен стати цим прикладом, навіть якщо це буде складно.