2 частина

Я опустився на ліжко, спершись спиною на холодну стіну. Думки, як невгамовні хвилі, накочували одна за одною. Академія. Це слово звучало одночасно важливо й обтяжливо. Чому саме зараз? Чому так раптово?

Дракс… Йому буде важче за всіх. Чотири роки у новому місці, серед незнайомих людей. А я? Рік — це ніби дрібниця, але водночас вистачає, щоб усе змінити.

"Що, як вони дійсно хочуть, щоб ми повторили їхній шлях?" — промайнула думка, і від цього стало трохи незручно. Батько з мамою, напевно, уявляють, як я знаходжу там "свою долю", але це зовсім не входить у мої плани. Академія — лише тимчасова зупинка. Відсиджу цей рік, і все. Вільний.

Та чи справді мама підтримує батька? Вона завжди здавалась мені ближчою, розуміючою. Можливо, вона теж сумнівається в правильності цього рішення. Потрібно поговорити з нею за вечерею. Якщо хтось і може допомогти мені зрозуміти, як діяти далі, то це вона.

Я підвівся, кинувши погляд на своє відображення у дзеркалі. "Що ж, якщо це їхній план, то мені залишається лише грати за своїми правилами", — подумав я, усміхнувшись кутиком губ.

Я вийшов і направився до кімнати батьків. Мені повезло батька там не було тож я зміг в досталь поговорити з мамою.
- Момо, можна до вас?- запитую я .
- звичайно можна сину , я так розумію ти хочеш поговорити на рахунок академії. Ти не хочеш туди їхати?
- Звісно я не хочу туди їхати, навіть якщо зі мною полетять мої друзі...- не встигаю я закінчити як мене перебиває мама
- Я тебе чудово розумію але сам подумай що краще полетіти в академію чи до армії? До того ж в академії весело повір мені.

Ігнісар
Я здивовано дивлюся на матір.і не розумію чи вона жартує чи справді хоче позбутися нас з братом відправивши до академії .

Ігнісар стояв перед матір’ю, намагаючись розібратися в її словах. Її обличчя випромінювало тепло, але за ним ховалося щось більше — ніби вона знала те, чого він ще не розумів.

— Мамо, — заговорю я, нахмуривши брови, — ти справді думаєш, що Академія краща за армію? Чи ти просто хочеш позбутися нас із Драксом, відправивши подалі від дому?

Мама глибоко вдихнула, поклавши книгу, яку тримала в руках, на стіл. Вона підійшла ближче, її погляд став серйозним, але лагідним.

— Ігнісаре, я розумію, що тобі здається, ніби ми з батьком хочемо змусити вас зробити те, чого ви не хочете. Але знай, я ніколи не бажала вам із братом зла. Академія — це не лише навчання. Це можливість уникнути тягаря війни, шанс зрозуміти, ким ти є насправді.

Вона на мить замовкла, її очі втупилися в далечінь, ніби вона пригадувала щось важливе. Потім її голос став м’якшим, проникливішим:

— Коли я була у твоєму віці, мені теж довелося зробити вибір. І це був нелегкий шлях. Життя не завжди дає нам те, чого ми хочемо, але часто воно дає нам те, що нам потрібно. Академія — це можливість побачити світ і себе з іншого боку. Так, це важко. Так, це незнайоме. Але це краще, ніж стояти на полі битви, де кожне рішення може коштувати життя.

Я зітхнув, і плечі злегка опустилися. Слова матері зачіпали щось у мене , але я все ще відчував спротив.

— А якщо я не хочу ні того, ні іншого? — тихо запитав він, дивлячись у підлогу.

— До того ж, ти пробудеш там лише один рік, на відміну від твого брата, який залишатиметься на чотири. Йому буде важче, і твоя підтримка йому дуже знадобиться. Ти ж знаєш, який він вразливий. Як старший брат, ти повинен переконати його, що Академія справді піде йому на користь, — сказала мама, усміхаючись.

Я замислився, але з мого обличчя не зникало здивування.

— Я не розумію... Ми летимо туди вчитися чи шукати пару?

Вона злегка посміхнулася, але в її очах промайнула серйозність.

— І те, й інше, синку. Академія — це не лише навчання. Це місце, де ви знайдете відповіді на багато запитань, навіть на ті, які ще не ставили.

Ігнісар закотив очі й склав руки на грудях.

— От тільки мені ці "пошуки" зовсім не потрібні. У мене й так достатньо турбот, щоб ще думати про це.

Матінка підійшла ближче і поклала руку йому на плече.

— Ігнісаре, я не кажу, що ти повинен шукати когось. Це твій вибір. Але там ти зустрінеш різних людей, з якими, можливо, побудуєш важливі зв’язки. Іноді саме такі зв’язки змінюють твоє життя більше, ніж ти можеш уявити.

Ігнісар зітхнув, трохи роздратовано.

— А якщо мені не потрібні ці зв’язки?

— Звідки я можу знати? — повторила вона, піднявши брови. — Життя таке, що ніколи не знаєш, що чекає за наступним поворотом. Іноді ти не помічаєш, як важливі моменти проходять повз тебе, поки не зупинишся і не оглянешся назад. Тому й важливо бути відкритим до нових можливостей. Можливо, в Академії ти знайдеш саме те, чого навіть не шукаєш.

Я знову зітхнув, відчуваючи, як слова матері залишають в мені сумніви.

— Але якщо я не хочу цих змін? Якщо я просто хочу залишити все як є?

Матір подивилася на нього з усмішкою, в якій ховалася і мудрість, і легка суміш суму.

— Іноді, сину, зміни знаходять тебе самі. І тоді ти розумієш, що не ти їх шукав, але вони стали частиною твоєї дороги. Життя не можна передбачити, але ти можеш вибрати, як реагувати на його виклики.