Частина шоста

- Це обман? - перепитала вона.
- Фальсифікація. - повторив дракон, - Зерон, як тут його називають Великий, вчинив переворот у галактичній раді, усунув діючих правителів звинувативши їх у злочинах які чинили диверсанти самого Зерона. Мене стратили. Злочинців не шкодують, - посмішка Гела стала навіть занадто гіркою, позначилися невеликі мімічні зморшки біля рота.
- Ви врятували перший потік? - запитала фронокійка. 
- Перший потік це знатні арганці їх вивозили люди Зерона. Рятувальники надали тільки десять кораблів для евакуації – великі круїзні лайнери, які вилучили з туристичного бізнесу. На тих кораблях не вистачало місця для всіх. Налякані правителі Апірри зібравши тільки тих, кого вони вважали потрібними і важливими. Ми отримали сигнал лиха, і спочатку навіть не змогли зрозуміти що сталося. Апірра перебувала далеко від лінії фронту. На Старих планетах Ради кількість жителів не перевищувала ста-двохсот тисяч полетіли найманці та рятувальники. Коли підлетіли до планети, кораблі Тетанни напали на нас. Поки точився бій, рятувальники намагалися вивезти людей. Великий Зерон, відкрив прихований портал, і кораблі з рятувальниками й апірцями потрапили у нього. Апірру знищили війська Зерона. Але звинуватили мене й мою армію.
Виявляється першу групу Зерон залишив далеко від галактик Гнізда, відібрав у них кораблі, щоб правда ніколи не відкрилася.
- Як ти вижив? - запитала Та Ру.
- Я ж дракон, дракони безсмертні. Я зміг вирватися з в'язниці Зерона й перемогти його.
- Влада варта жертв? - дивувалася Та Ру.
- Життя варте. Зерон влаштував на території Гнізда геноцид людей трансформерів.
Раптом, вони почули оплески, потім побачили як із-за ширми виходить правитель Аргани. Він посміхався, заговорив на ламаній міжгалактичній:
- Сам Райтук (Чорний дракон) у мене у підвалі захищеного моєю армією палаці, хіба це не привід укласти новий договір з Радою?
Гел розвернувся, оглянув самовпевненого правителя і, відповів:
- Цілком можливо. Ви не виходили зі складу Ради.
Віроко дістав із внутрішньої нагрудної кишені цигарки та  простягнув відкритий портсигар Гелу.
- У хроніці, Ви перед розстрілом палили, думаю не кинули шкідливу звичку, це єдина корисна трава на Аргані, яка абсолютно відповідає за архівними описами тютюну.
Гел взяв цигарку. Дихнув на кінчик цигарки вона почала тліти.
- Скажіть, як відчуває себе людина, коли його розстрілюють, - запитав, запаливши цигарку, Віроко.
- Наче ти папір, який хтось нервово, швидко та різко протикає гострим олівцем, - відповів Гел.
Та Ру дивилася на обох із жахом, вона вперше зіткнулася з тим хто  пережив війну, геноцид, розстріл, зраду. І з тим хто таке влаштував власному народу. Це було не припущенням істориків, вона власними очима бачила документальну хроніку. Вона відчула себе зовсім маленькою і безсилою перед стихією ненависті підлості та гніву.
- Ваш корабель прилетить через день-два. За цей час ми можемо багато про що домовитися. А потім Ви погостювєтеу мене якийсь час, поки Ваші піддані привезуть нам те, що ми попросимо, - Віроко сів у крісло закинувши ногу за ногу, немов уже переміг і розглядав Гела, як переможеного, - Як нерозумно прилітати на незнайомі планети без військового ескорту пане Старійшино Галактичної Ради. Я адже вірно зрозумів інформацію, що Ви повернули собі владу над галактичною Радою? Ви певне знищили Великого Зерона.
Безіменний приніс кошик, у якому лежала пляшка з білою горілкою, чарки і коробки з їжею, розставив все на столі. Гел ніби й не чув правителя Аргани, зістрибнув зі столу де сидів наче закляк, подивився зі співчуттям на Та Ру. Вона усе чула, усе розуміла, адже сказавши перші фрази ламаною міжгалактичною, Віроко перейшов на мову Апірри.
Гел зупинився біля шафи із книгами обліку поставок, дістав першу-ліпшу:
- Вашим предкам щедро заплатили за знищену планету. Дві тисячі років повного забезпечення, - мовив Гел, - І, ось як п'ятсот років ви залишені самі по собі, у результаті – знищена планета. 
- Не Вам нас судити, - різко відповів правитель Аргани, - Без продуктів харчування, медикаментів і техніки наш народ почав деградувати, а міста бунтувати, проливаючи невинну кров, але ми зберегли життя наших людей на цивілізованому рівні і врятували тих, хто міг своїм розумом піднімати рівень нашої цивілізації. Фронокійцям ймовірно більше пощастило з планетою.
Віроко вже не грав правителя, тут в підвалі поруч з неймовірним заручником він міг бути собою.
- Це все дуже жахливо, - прошепотіла Та Ру і, запитала, - Ми з Гелом можемо повернутися до наших кімнат?
- Красуне моя, Ви ймовірно нічого не зрозуміли, Ви – люди анархісти,  не можете оцінити необмеженої владі цієї людини, - Віроко вказав на Гела.
- І ті вигоди, які Ви, хочете отримати, - підказав Гел.
Віроко щедро розлив білу горілку по трьом чаркам, - Пийте, Вам знадобитися багато сил, щоб прийняти нову інформацію, моя прекрасна госте. Якщо втомилися, можете прилягти на дивані. Поки чоловіки домовлятимуться. На жаль не можу Вас випустити, я ж не знаю на що здатний правитель Ради – є запис, що він командує калтокійцямі, а це дуже небезпечні гарно озброєні й навчені війська які йому й належать. Та й сам він дуже любить воювати у перших рядах. Так, так, я уважно вивчав документи та хроніки. Коли я був юним, опальний, розстріляний Старійшина Гелард да Рідас був моїм героєм і, лише з віком, я зрозумів що краще мати за взірець Зерона.
Та Ру взяла чарку, глянула на Гела. Гел заперечливо похитав головою, біла горілка була міцною, градусів шістдесят. Та Ру поставила чарку. Сам Гел спокійно перекинув першу і, зажадав налити другу.
- Вигоди очевидні, - Віроко налив по другій, - Ми повідомляємо Вашому кораблю, що Ви заручник і висуваємо вимоги.
Гел розсміявся, залпом випив другу чарку:
- Рішення невірне, пан Віроко.
- Але у мене в руках фронокійці, а вони – смертні, - відповів Віроко.
- І що буде, якщо Ви їх вб'єте? Як Ви думаєте? Адже я – безсмертний.
- Але ж ми не допустимо такий жахливий фінал. Та і ви не Зерон ви не будете знищувати Аргану?
Та Ру обхопила голову руками, вона розуміла, знаючи психологію, що звертатися до розуму Віроко марна справа, йому подобається знущатися над іншими. То що робити, як не стати безпомічною заручницею, як врятувати своїх людей.
- Тоді я вб'ю вас, - відповів Гел.
- Якщо загину я, мої брати вб'ють фронокійців одного за одним, - хмикнув правитель Аргани.
- Ми  відновимо цю планету, допоможемо з технікою, медикаментами, лікарями і харчами, але у мене є умова.
- Умова? - перепитав Віроко, подумки називаючи Гела нахабою.
- Умова, - продовжив Гел, - Сімейство Кугу буде усунуто від влади. Наш намісник очолить цю планету і спокійно без страждань та жертв виведе цивілізацію на прийнятний рівень.
Віроко не відразу зрозумів, про що говорить Старійшина Ради. Він перекинув до рота чарку, закусив чимось хрустким і втупився на Гела вивчаючим поглядом. Очі його почервоніли, рот перекосився:
- Як Ви смієте мені таке пропонувати? Як Ви смієте втручатися?!
- Ви стверджуєте, що Аргана у складі Ради, а у Раді не люблять диктатуру в жодному з її численних проявів.
- Я Великий Батько Аргани. А Ви… ви ... самовпевнений хлопчисько ... це теж диктатура! Ви – диктатор!
- Так, я самовпевнений, - з посмішкою погодився Гел. Налив собі чергову чарку. Випив. Запалив цигарку.
- Ірото! - покликав Віроко. До архіву увірвалися солдати у шоломах, бронежилетах і зі зброєю, - Заарештувати! Замкнути на п'ятому рівні! Без кисню у холоді! Зброю на неї, у разі супротиву цього, усіх тих зайд вбити!
Та Ру схопилася на ноги, а Гел став перед нею, піднімаючи руки, дивлячись на захеканого командувача і на десять високих міцних солдатів з автоматами. 
- Нічого собі, - хмикнув Гел, - Ми ж перемовини ведемо. Ви висловили прохання, я – умови. Навіщо кричати, лякати, погрожувати? Так типово для диктаторів.
- Ви заарештовані, - випалив головнокомандувач Ірото Раут і, потім,  запитав у Віроко, - Тільки його?
- Тільки його, - хапаючись за груди там де серце, наказував правитель Аргі.
- Перемовини закінчено, - процідив Гел, але більше нічого не встиг сказати. Та Ру підбігла, закрила Гелу вуха, і заверещала та заспівала на таких гіпнотично-дзвінких тональностях, що всі солдати, Віроко і Ірото полягли непритомними. 
Фронокійка озирнулася, здивовано відпускаючи вуха Гела, немов не очікувала, що щось вийде, і міцно схопила Гела за руку.
- Нам потрібно бігти. Мені потрібно вийти на зв'язок з капітаном.
- Побігли, - погодився Гел. Звичайно, він хотів протриматися, поки інших фронокійців приведуть у підвал.
- Поки ці тут сплять я мушу встигнути наказати відліт кораблю, - сказала Та Ру, - Від години до півтори будуть спати. Ми встигнемо дістатись наших кімнат?
- А експедиція, як вони? - запитав Гел.
- Ми сховаємося й дочекаємося поки прилетить твій корабель.
- Розумно, - погодився Гел, - але дуже ризиковано, ні, не туди, ліфт там, - розвернув її до ліфту.