Частина четверта

Безіменний провів гостей вузьким коридором до великої вітальні. З вітальні п'ять дверей вело у невеликі кімнати. Кімнати де стояло ліжко шафа стіл зі стільцем, між кімнатами туалет і душова. У шафах вже стояли роботи-валізи на ніжках, роботи були трохи пошкоджені, у них навіть стріляли, намагалися відчинити, та ті роботи здатні витримати навіть лаву. 
Загальна кімната була досить затишною, у ній були великі вікна хоч і за гратами, як усі вікна чудового палацу, бо у спальнях вікон не було взагалі. Фронокійці оглянули свої кімнати схожі на камери, й зібралися усі у вітальні. Сиділи на м'яких диванах розмірковували.
Та Ру врешті запитала у Гела:
- Чому ти не розповів про те що знаєш історію наших народів? 
Інші фронокійці також чекали на відповідь.
- І сам не розумію, - відповів дракон, - Мав впевнитися що тут усе дуже погано. Обережно, говорімо виключно на вашій мові. 
Та Ру озирнулася, наче арганці стояли по кутках вітальні, запитала:
- Навіщо їм за нами стежити?
- Вони нам не довіряють, - просто відповів Гел.
- Я тобі теж тепер не довіряю. У подальшому попереджай про свої дії.
- А якщо я імпровізую? - запитав Гел.
- Гарна імпровізація, – хмикнув Ау Ер, - тепер будь ласка докладніше про галактичну Раду.
- І роль нашої прапланети у тій раді, - додала Іа Ра.
Та Ру здивувалась власним емоціям. Вона сердилася на чужинця.
- Ваша планета була у Раді, та під час великої галактичної війни потрапила у зону бойових дій. Бої між великими кораблями й космічними базами точилися ледь чи не на орбіті вашої прапланети, - розповідав древній Дракон.
- Нашу рідну планету знищили? - запитала Ан Ен. Вона взяла стакан з кухонної шафки й налила води з крана, дивувалася примітивній системі водопостачання.
- Не пийте тут воду з крана, тільки з тієї великої пляшки у кутку, - попередив Гел.
- Усе дійсно так погано з екологією? - запитала Іа Ра.
- Дуже погано, - погодився Гел, - так вашу планету знищили, випадково, правлячі родини попередили про наближення лінії фронту, та вони не сказали про це своєму народу щоб втекти без паніки. От я мислю вони тут й живуть предки правлячих родин вашої прабатьківщини.
- А наші люди? - поцікавилася Ан Ен.
- Ваші люди, це потомки тих хто врятувався після катастрофи, - відповів Дракон.
Фронокійці слухали. Їхня уява малювала великі кораблі які нищили усе живе у космосі.
- Ти це бачив? - з недовірою запитала Та Ру.
- Я був серед рятувальників, - відповів дракон.
- Це неможливо, - мовив Ау Ер, - так довго жити.
- Я ж дракон, - відповів Гел.
Фронокійці стримано розсміялися, наче чужинець пожартував.
Прийшов Безіменний за ним четверо людей у коричневому принесли таці з їжею. Усе було свіжим органічним і навіть смачним. 
Після обіду безіменний тицьнув пальцем на Та ру і Гела й жестом запросив їх слідувати за ним. 
Фронокійці  розгубилися, але  Та Ру  вже  сама  здогадалася і  пояснила усе  своїм  друзям, - Правитель Аргі вважає що повинен поговорити з тими, хто, як він мислить, командують експедицією – я і ось він, як представник свого світу. Здається завдяки тобі Геле, нас чекає важка розмова.
- А ми не будемо брехати, хай вивертається він, - знизав плечима Дракон.
- Але другий корабель? - нагадала Тару.
- Через днів три-чотири буде другий корабель. Скажемо, що я захотів познайомитися з вами й ви взяли мене на борт, а мій корабель полетів долити пального.
- А це не брехня? - перепитала Та Ру.
- Ні, мій корабель і справді летить сюди, - запевнив її Гел.
- Але ж ти казав що випадково потрапив до нас, - не втримався Єд К.
- Справді випадково, - посміхнувся Гел.
- Тоді чому ти не на своєму кораблі? 
- Він мене викинув, - відповів Гел, - поясню пізніше, час іти говорити з Великим Батьком, а великі чекати не люблять.
- Часом не розумію коли ти серйозний а коли жартуєш, - усміхнулася Та Ру.
Безіменний вів їх темними вузькими коридорами, без вікон, зі стінами пофарбованими у темно синій. Під стелею блимали тьмяні лампи.
- Чому нас водять такими коридорами? - поцікавилася Та Ру.
- Щоб не втекли і щоб менше людей у палаці про нас знали. Мовляв, привезли когось, але кого – незрозуміло. І вже не важливо навіть кого – тут це часто трапляється.
- Що часто трапляється? – Та Ру не розуміла.
- Люди з'являються і зникають, - відповів Гел.
- Як твій корабель тебе викинув? Або це метафора? - несподівано запитала Та Ру.
- Часом він таке робить, називає відпусткою, - відповів Гел.
Безіменний відкрив невелику двері і відійшов убік, пропонуючи чужинцям увійти у кімнату.
- Він викинув, а ми знайшли, - прошепотіла Та Ру, заходячи до кімнати.
Правитель Аргани чекав на гостей. Їй хотілося розпитувати Гела про технології його світу. Вона тільки усвідомила, що могла дізнатися про всесвіт набагато більше ніж за всі століття досліджень. Але тут і зараз потрібно розбиратися зі спорідненою расою і диктатором.
Куго Віроко стояв біля вікна. Це вікно мало приховані властивості, воно було куленепробивним, непрозорим з боку вулиці, скло стишувало яскраве полуденне світло сонця і, зелені сади здавалися ще зеленішими, коли дивитися крізь це вікно
Кімната оздоблена панелями із темного дерева, й надзвичайно майстерними гобеленами під якими помітно було армійські черевики солдат з особистої охорони Великого Батька. Масивний дерев'яний робочий стіл з синім сукном на поверхні, м'яким і приємним для рук. Натуральна тканина на Аргані рідкісна, загалом тут робили тканину з нафти. І паливо з нафти і деякі масла які люди вживали в їжу – з нафти. Каналізація міста працювала справно, то ж пального вистачало.
Але для правлячої сім'ї робили тканину з натуральних волокон. Еліта повинна відрізнятися від народу: одягом, поставою, упевненістю, знаннями і бажано розумом, як говорив батько нинішнього Великого Батька, колишній Великий Батько планети Аргани.
Віроко посміхнувся своїм гостям зовсім по-дружньому, запросив сісти. У кутку кімнати під м'яким світлом настінних ламп стояли м'які зручні меблі, крісла з високою спинкою, широкий диван. Перед м'якими меблями стояв низький столик з кришталю на кованих ніжках.
Гел сів у крісло, поводився спокійно розкуто, що не сподобалося правителя Аргани. Та Ру теж була правильно вихована своїм суспільством. Вона любила стриманість та аскетизм, з розумінням ставилася до смаків й уподобань інших людей.
Та Ру сіла на диван, підібравши ноги. Чорний скафандр на ній блискотів під тонкою тканиною світлої сорочки. 
Віроко милувався космічною гостею. Він був колекціонером жінок. Запитав:
- Дивно виглядає на вас ця чорна шкіра. Наче ви не людина.
- Це скафандр, він захищає нас, поки наші тіла адаптуються у вашому середовищі, але через днів десять ми зможемо зняти цю шкіру. Якщо наш лікар дозволить, - відповіла Та Ру.
- Вам потрібен дозвіл лікаря щоб зняти скафандри? - здивувався Вірко.
- Вона проведе обстеження і прийме рішення як компетентний фахівець, - Та Ру розглядала Віроко, він їй здавався бранцем у світі обмежень, наче він був рабом свого становища, заручником обов'язків. Сумна, допитлива й розумна людина.
- Розумію, - погодився Віроко, - Я теж слухаюсь своїх лікарів, особливо коли почуваюся добре завдяки їхньому лікуванню, - йому здавалося, він пожартував. Але гості не сміялися. Він вирішив що у гостей ймовірно специфічне почуття гумору, - Хочете випити, вина? Може коньяк? Або чай? Вас обслужить правитель планети. Це велика честь, чи не так? Але ж ви в деякій мірі мені рівні, я вперше зустрічаю тих, хто в деякій мірі мені рівний, - посміхнувся зовсім по-дружньому правитель Аргани.
- Коньяк, - мовив Гел, - З чого у вас його виробляють?
- Початковий продукт – цукрова тростина, вона росте у нас в теплицях, а далі в технологіях я не розбираюся, - відповів Вірко, подивившись на Та Ру, - а Ви, що хочете випити?
Та Ру відповіла:
- Я недосвідчена, питиму те, що порадить мені друг.
Її відповідь не сподобалася Віроко, його посмішка тепер нагадувала гримасу.
- Пораджу чай, - мовив Гел він добре бачив, що Віроко зацікавлений в Та Ру й не сприймає її як рівну собі, бо на цій планеті жінка не вважається повноцінною людиною. Тому цей правитель сприймає його як конкурента.
Віроко припускав, що представник далекого світу є справжнім керівником експедиції. Головним на кораблі прибульців. НЕ дивували Віроко: ні юне обличчя Гела, ні довге волосся. Він сам став великим батьком у шістнадцять років.
Правитель Аргани відкрив дверцята спеціальної шафи, куди з іншого боку слуги поставили чайник і чашки, тарілку з чимось білим і чимось схожим на маленькі тістечка, і тарілку з фруктами. Два кришталевих келихи і темну пляшку сам Вірко все це виставив на столик, налив Та Ру чай, простягнув їй чашку, намагаючись ненав'язливо торкнутися її пальців. Потім дуже задоволений собою налив коньяк в келихи. Гел взяв келих обхопив довгими пальцями, понюхав напій, вдихаючи з насолодою аромат доброго алкоголю.
Віроко підняв келих і проголосив тост:
- За зустріч Трьох Світів! - і відпив невеликий ковток, смакуючи напій.
- Отже, - зовсім по-дружньому почав Великий Батько Аргани переговори, як він називав, на високому рівні в невимушеній обстановці, - Яка мета Вашого прибуття на мою благословенну світлом прекрасну планету?
Віроко дивився на Гела, та відповіла Та Ру. Чай був дивним ароматним напоєм, але дуже гарячий, вона не звикла до таких гарячих напоїв, поставила чашку на столик.
- Познайомитися з вами, дізнатися про вас і дати можливість вам дізнатися про нас. Ми – дослідники і ваші брати, ми можемо спільно будувати прекрасний світ.
- Така мента має сексуальний натяк, - жартував Віроко, - Пізнати один одного? Так це здається чудовою причиною для того, щоб такий корабель як ваш, подолав кілька Галактик, - Він навіть підморгнув Та Ру, немов змовник.
- Знання важливі, ми можемо зрозуміти один одного, допомогти один одному. Я не розумію чому Ви говорите про секс? - дивувалася Та Ру.
- Але ж Ви хочете дізнатися наше життя, наші таємниці, нашу зброю, наші технології? Хіба тільки для того щоб розширити ваші знання? - вже відверто запитав Віроко.
- Щоб знати як вам допомогти зробити ваше життя краще, відновити вашу планету, - не розуміла його запитань Та Ру.
Віроко посміхнувся:
- Відновити нашу планету і заселити її своїми людьми, які як я розумію сильніші, здоровіші красивіші і, безсумнівно довше живуть.
Та Ру зрозуміла, про що він і якось навіть заціпеніла, трохи навіть зніяковіла, усвідомлюючи власну сліпоту. Як вона могла бачити у цій жорстокій недовірливій людині заручника влади?
- Ні, підняти рівень життя ваших людей, - відповіла Та Ру вже розуміючи, що він їй не повірить і буде в усьому шукати корисливу мету.
- Наші люди щасливі і їхнє життя прекрасне, вони трудяться на благо суспільства і отримують все що їм необхідно для життя, роботи та відпочинку. У нас були складні часи, але ми самі впоралися зі своїми труднощами і тепер на нашій планеті все дуже добре.
Та Ру не знайшла, що відповісти. Вона на чужій планеті і не можна критикувати правителя цієї планети як не можна звинувачувати його у брехні.
Віроко подивився на Гел:
- Як ви знайшли планету Фронок? І навіщо Ви шукаєте тих, хто був втрачений?
- Знайшов випадково, - відповів Гел, - Нам дуже важливо знати, що біженці Апірри вижили і змогли знайти для себе нову Батьківщину.
- Важливо для кого? - Великий Батько Аргани знову налив коньяк у келихи.
- Для всього Галактичного Співтовариства. Може Вам здається, що при таких відстанях і безлічі різноманітних світів доля однієї загиблої у війні планети нікого не цікавить. Але насправді, нам важливе життя кожної планети і кожної істоти.
- Ви абстрактно відповідаєте, пан представник Галактичного Ради, - посміхнувся Віроко і зробив ковток теплого коньяка, і паузу, - І ось, Ви знайшли Фронок. Ви зраділи що вони благополучно живі і прилетіли сюди думаючи, що ми теж біженці. Як ви назвали планету? Апірра? Чому біженці Аппіри не оселилися на одній планеті? Чому Ви думаєте, що було два потоки біженців?
- Тому що було два потоки біженців, - відповів Гел.
- Навіть так, - у Вас там у Раді добре зберігають давню інформацію і, що ж Ви викопали з архівів?
- Ймовірно першу частину того що зберігається в Ваших архівах, - відповів Гел, дивлячись у темні очі правителя Аргани.
Віроко не витримав погляду. Надто вже нелюдські очі були у цього прибульця, дивився, немов голками колов. 
- Погоджуюся, у нас збереглася якась інформація. Але ми не хочемо щоб наші люди знали про загиблу Апірру, тому засекретили ці знання.
- Але люди мають право знати, - здивувалася Та Ру, - Навіщо приховувати інформацію від людей, це породжує безглузді домисли, чутки та розмови. Люди можуть придумати щось, що зовсім не відповідає реальності і повірити, а потім розвивати помилкові напрямки у науці та історії.
- Ми ще в школі, у книжках і у телевізійних програмах розповідаємо їм єдину інформацію. Вони знають, що людство – вінець еволюції, що все залежить від самої людини і сподіватися потрібно тільки на людину і на уряд. Якщо вони дізнаються про інші світи, то захочуть дізнатися більше. Захочуть будувати космічні кораблі, щоб летіти у космос, це нічого доброго не принесе. Ні, не треба нам інших світів які руйнують планети, нашим людям потрібно спокійно і радісно жити, ретельно працювати і, усвідомлювати реальність єдину вивірену реальність. Тому ми заборонили казки легенди і фантастичні жанри у літературі.
- Я люблю фантастику, - Гел відпив з келиха, взяв шматочок сиру.
- Навіщо Вам фантастика? Адже Ви живете у неймовірному світі, де можливі міжпланетні і навіть міжгалактичні польоти? - здивувався Віроко.
- Фантастика розширює межі, навіть коли кордонів немає, і допомагає науці шукати нові напрямки для досліджень. Без фантастики не буде наукового прогресу.
- Ви і самі фантазер, пане да Рідас, - посміхнувся Віроко. - Ви навіть фантастично приховали другий корабель від моїх служб стеження за Космосом.
- Другий корабель прилетить через три-чотири дні, - правдиво відповів Гел, спостерігаючи за реакцією Віроко.
Правитель Аргани тільки розчаровано скривив губи. 
- Ще один дослідницький науковий корабель? Ви будете просити, або навіть вимагати посадки і для нього? – трохи злісно жартував Віроко.
- Якщо Ви відправляєте кудись вчених, хіба Ви не даєте їм у супровід загін солдатів? - з посмішкою запитав Гел, і додав, - Корабель військовий і він залишиться на орбіті.
- Ви мені напевно зараз погрожуєте, пане да Рідас, - посмішка стала схожою на гримасу.
- Ні, ні як я можу, - Гел відкинувся в кріслі і спокійно випив ковток. Ось ця пауза Віроко зовсім не подобалася. 
Але Гел відповів перш ніж правитель Аргани задав наступне запитання. 
- Не хочу, щоб через присутність мого корабля Ви терпіли незручності чи проблеми з небажаними запитаннями Вашого щасливого народу. Корабель два кілометри довжиною його складно розмістити непоміченим навіть у безкрайньому степу.
Віроко відставив келих, пильно подивився на Та Ру, але фронокійка вже не довіряла його сумній інтелігентності, розуміючи що перед нею цинічний хижак. Їй навіть сподобалося як Гел невимушено загнав правителя Аргі в кут налякавши невідомим кораблем. Вона мовила:
- Ми, ніколи не допустимо вторгнення ворожих сил на вашу планету. Корабель Ради тільки для нашої охорони у глибинах небезпечного космосу. Тому він і не буде здійснювати посадку, а залишиться на орбіті.
Куго Віроко відчув себе заручником. Але він подумав, що обіцянка прибуття грізного військового корабля і реальне прибуття грізного військового корабля дві різні події і, хитрий представник Галактичної Ради може брехати. Може він і не представник Ради, а просто космічний волоцюга схожий на того представника Ради зі старих відео кристалів, А цього підібрали довірливі фронокійські вчені й справді випадково. Куго Віроко збирався у всьому розібратися, а поки підтримував гру прибульців. Йому це поки було цікаво.
Говорили ще довго, але Віроко розпитував про Фронок. та Ру розповідала,  здивувала його коли сказала, що на Фроноку немає центральної влади.
Віроко навіть уявити собі не міг, як це, коли немає центральної влади – він назвав уклад Фронока анархічним. Між представниками таких різних планет виникло дружнє нерозуміння і доброзичлива недовіра. Гела, правитель Аргани розпитував про військові технології і зрадів що в Галактичні Раді є центральна влада. 
Посилаючись на державні справи Великий Батько Аргани закінчив аудієнцію.