Частина третя.

Чорні машини їхали крізь, нескінченний степ,  вітри ганяли розпечені пилюку горбами.
Ірото Раут, повідомив що він є головнокомандуючим армією і першим радником Великого Батька Аргани – Куго Віроко. Головнокомандуючий перший радник великого батька їхав з прибульцями у одній машині, хотів краще познайомитися з красивими чужинками. Та Ру всадовила Гела між собою і тим радником, не розуміючи як вона може відчувати поруч з малознайомою людиною стільки незнайомих їй раніше гидких почуттів.
Ірото Раут намагався розмовляти з Та Ру, весь час повертаючись у бік Гела. Дракону здавалося, весь салон машини просочився запахом цієї людини. Ірото Раут незважаючи на його високий статус, був дуже хворою людиною. Певне медицина Аргани не здатна допомогти навіть найвищим владцям.
Та Ру ховался від неприємних запахів за плечем Гела. Лікар Іа Ра і руда Ан Ен сиділи навпроти, дивилися на чужинця й керівника експедиції із співчуттям. Командувач, як йому здавалося, дотепно жартував, говорив досить липкі компліменти, немов забуваючи про те що розмовляє з представниками іншої планети. Навіть присутність могутнього Єд К, не дратувала можновладця: він розповідав казки, що його планета прекрасна, а місто неймовірно чудовий дім для мільярда жителів. А люди на Аргані прекрасні, добрі, талановиті, трудящі.
Гел зазначив, що военачальник не сказав нічого зайвого крім вихвалянь. Хвалив свій світ, хвалив Великого Батька й красу прибульців. У машині було прослуховування – тут ніхто нікому не довіряв
Приблизно, через півтори умовних години, колона темних машин увірвалася на вулиці міста, вулиці заздалегідь були розчищені від жителів для безперешкодного просування урядового кортежу. Уздовж вулиць знову стояли худорляві нескінченні солдати зі зброєю. Жителям міста заборонили навіть виглядати з маленьких вікон їх темних старих будинків.
- Я думала, нас зустрінуть люди Аргани, - мовила Та Ру.
- О, звичайно, Ви зустрінетеся з кращими представниками нашого людства, - запевнив її командувач Ірото Раут.
- З людьми що живуть в цьому місті? - уточнила фронокійка.
- Навіщо вам прості люди? Вони, у нас звичайно добрі, гостинні і привітні, але вони не звикли до таких неймовірних потрясінь як прибуття інопланетян на нашу планету. Наші люди просто злякаються. Адже у них не настільки відкритий розум, щоб сприйняти і зрозуміти як люди з іншої планети могли створити техніку здатну пронести їх крізь космічний простір. І що подібний візит не військова експансія сильнішої цивілізації, а дослідницька місія. Навіть я не розумію що заради дослідження ви вклали стільки ресурсів у космічний корабель, а я отримав дуже хорошу освіту.
Гел багато що міг би пояснити здивованій Та Ру, але поки він мовчав.
Та здається Та Ру сама розібралася що пан Раут бреше, і тому кивнула наче погоджуючись з його відповіддю.
Проїхавши вулицями, машини заїхали крізь велику браму у парк який знаходився в межах міста, але за дуже високою стіною, метрів десять у висоту й чи не п'ять товщиною. Біля брами чатували озброєні солдати. За стіною прибульці побачили дерева, м'яку траву, квіти, затишні красиві будинки, тихі вулиці. Потім знову стіна, ще вища, тут охоронці були у обладунках. За тією стіною знову парк, посеред якого стояв великий розкішний палац.
- Навіщо побудовані такі стіни? - запитала Та Ру у генерала.
- Наш великий батько Куго Віроко дуже не любить зайвого шуму і уваги. Народ його обожнює і шанує. І щоб улюблений вождь міг міркувати про добро людства у тиші, розмірковувати як поліпшити життя улюбленого народу, люди звели огороджувальні стіни навколо скромного притулку свого улюбленого Великого Батька.
Гел не стримався, шумно видихнув. Та Ру стиснула його руку. Головнокомандувач помітив той жест й з неприязню глянув на інопланетянина.
Фронокійці дивилися на Ірото Раута розширеними від подиву очима. Він неправильно витлумачив їх погляди і подумав, що гості вражені розповіддю, тому продовжив свою казку.
«Ти сам собі віриш?» - подумки запитав у нього Гел, знаючи, що головнокомандувач Аргани його не почує, - «ні ти розумник й патологічний брехун».
Біля парадного входу палацу, під дахом, на масивних колонах, велика машина на якій привезли гостей, зупинилася.
На високих сходах і біля входу стояли безликі солдатики, у синій формі, тут мабуть колір форми як ознака відмінності між військами.
Головнокомандувач армією, Ірото Раут, хвацько вистрибнув із машини, подав руку Та Ру. Вона не хотіла торкатися його руки, ледь позначила дотик виходячи на сходи. Знову сховалася за Гела. Дракон посміхнувся, подумав про сестру, вона так само ховалася за нього коли хотіла уникнути контакту з неприємним їй людьми. Пан Раут навіть не помітив, що красива інопланетянка уникає торкатися до нього. Дурним його назвати було складно він розбирався в структурі того світу в якому жив і яким частково керував, він розбирався в ієрархії влади і десь в стратегії придушення повстань. Більше на Аргані, воювати ні з ким – тільки з власним народом. Але він зовсім не розумів психології і вважав що людьми рухає два бажання: бажання сексу і смачної їжі. Про бажання розбагатіти він не знав, успадкувавши надбання своєї сім'ї, до того ж був молодшим братом Великого Батька.
Солдатики на сходах витягнулися струнко, здавалося порвуться від напруги. У бідних, навіть обличчя під високими шапками, почервоніли. Закріплювачі на підборіддях впивалися в шкіру. Фронокійці здивовано оглядалися. Іа Ру не витримала:
- Навіщо вони так стоять? Їм боляче, - запитала вона у головнокомандувача.
- Вони висловлюють повагу і шану, - урочисто відповів Раут, - Це наші звичаї.
Гел промовчав, але зла посмішка на його обличчі викликала відповідну гірку посмішку на обличчі Та Ру.
- Прошу Вас, йдіть за мною, - головнокомандувач першим увійшов до палацу. Прибульці пішли за ним.
- Це так звично, - не стримався Гел, оглядаючи розкішне музейне оздоблення палацу і купу синіх військових зі зброєю уздовж стін.
- Що звично, - тихо запитала Та Ру знову смикаючи Гела за рукав сорочки.
- Картини, килими, гобелени, позолота різьблення і ймовірна велика бібліотека заборонених книг які ніхто не читає і певне, сотня коханок, - відповів дракон на мові фроноків.
- Це все кому належить? - запитала Та Ру, - це може побачити хтось з того сірого міста?
- Ні? Усе заборонено й твори мистецтва і інформація.
Головнокомандувач скоса поглянув на Та Ру, яка відверто знехтувала їм і знову розмовляла з нестриженим юнаком, постригти такого і в армію навчити життю.
Командуючому подобалися і дві інші жінки які супроводжували, певне, свою королеву, вони здавалися дуже юними Ірото Раут знав кому їх подарувати. На другого чоловіка могутнього широкоплечего він теж дивився як на потенційного солдата, тільки з елітного підрозділу, зітруть пам'ять і зарахують до особистої охорони Великого Батька.
Командуючий провів інопланетних гостей коридором стіни якого були прикрашені золотом і блискотіли у променях сонця, які лилися крізь високі вікна. Завів до великої зали з червоними стінами з яскравого блискучого каменю та чорними колонами. Підлога з білого мармуру контрастувала з темними колонами й кривавими стінами. 
Гел ненавидів мармур, цей мінерал гасив магію. Командувач, як професійний гід, розповідав про будівництво палацу вдячними людьми Аргани. Місто теж називали Арганою, воно було єдиним планеті, бо всі жителі планети, виявляється, бажають жити поруч зі своїм Великим Батьком.
- Усе таке блискуче. У них хороші роботи-прибиральники, - припустила Ан Ен яка любила конструювати побутових роботів, мала таке хобі.
- Так, старанні, - погодився Гел, - Але довго не живуть.
Та Ру поглянула на нього, несподівано зрозуміла сарказм.
- Звідки ти знаєш? - запитала Ан Ен.
- Тут довго не живуть, навіть ті хто працює в палаці, - відповів Гел.
- Ан Ен, у них немає роботів, тут все роблять люди, - пояснила Та Ру.
Ірото Раут зупинився посеред зали, голосно урочисто оголосив:
- Гості з Фронока до Великого Батька!
Під стіною стояли люди у фіолетовому вбранні, один з них відчинив двері зовсім непомітні, й став на коліна, за ним стали на коліна усі інші люди під стіною.
- Як діти, - прошепотів Гел.
Та Ру усміхнулася, погоджуючись, а потім запитала, - Як тебе назвати коли їм потрібно буде знати наші імена?
- Представник Галактичного Ради, Гелард да Рідас, - відповів Гел.
- Так і сказати? - здивувалася Та Ру.
- Хочу дещо перевірити, - усміхнувся дракон.
- Ти якось спланував усю цю пригоду? - запитала фронокійка.
- Як на диво й справді випадково, до того я не знав нічого про ваші планети. Певне вам потрібна моя допомога.
- Чим ти можеш допомогти? - здивувалася Та Ру.
- Я добре знаю тоталітарні системи.
Із потаємних дверей вийшов худорлявий чоловік у чорному строгому костюмі прикрашеному ледве помітним срібним візерунком. Темне коротке волосся зачесане назад. Риси його обличчя різкі, вузькі губи викривлені іронічно, хижий ніс з горбинкою, очі темні примружені, бо його зір почав з віком псуватися. 
Ірото Раут став на одне коліно, притискаючи праву руку до грудей, схилив голову і промовив: є
- Слава тобі Великий Батько.
Він немов хотів показати приклад прибульцям, як слід правильно поводити себе у присутності Великого Батька. Але прибульці мабуть натяк не зрозуміли вони стояли, немов школярі на першій екскурсії у музеї слави і посміхалися розглядаючи величезну червону залу. 
Тільки прибулець з довгим волоссям уважно оглянув ніші, де причаїлися солдати у синьому, бійниці на рівні голови, де сиділи вояки зі зведеною зброєю. Не сподобався головнокомандуючому чіпкий погляд цього юного прибульця, і він вирішив спостерігати за патлатим уважніше.
- Вітаю Вас, Мандрівники чужого світу, на нашій прекрасній планеті, - не чекаючи поклонів заговорив Великий Батько Аргани підходячи до гостей. Рухався він трохи скуто. Мабуть з медициною на планеті і справді були проблеми, якщо сам Великий Батько планети страждав болями у суглобах.
- І ми вітаємо Вас від імені народу Фронока, - відповіла Та Ру.
Куго Віроко уважно оглянув п'ятьох прибульців, одного за другим у цілковитій темряві.
Прибульці його розчарували байдужістю до урочистості і впевненістю в собі, вони спокійно дивилися у очі правителю Аргани, посміхалися, щиро й приязно.
- Назвіться, будь ласка, - попросив правитель Аргі. Склав руки на грудях, згадав що він правитель і подібний жест розцінюється як невпевненість, тому счепив пальці за спиною.
- Я Та Ру – начальник наукової експедиції, історик, - почала першою Та Ру простягаючи руку правителю Аргі. Він стиснув її руку своєю сухою рукою дивлячись у зелені яскраві очі, розглядаючи чужинку наче витвір мистецтва.
- Я Єд К – перший помічник капітана, штурман, біолог, інженер, - назвався Єд К, потиснувши тонку руку правителя дуже акуратно. Віро Куго, негайно відчув укол невдоволення та ревнощів. Завжди був незадоволений своєю зовнішністю.
- Я Іа Ра, - ніжним голосом представилася лікар, на її красивому юному обличчі правитель Аргі сфокусував увагу щоб відволіктися від невдоволення собою. чужинка продовжила, - я лікар експедиції і мікробіолог.
- Я Ан Ен, соціолог і лінгвіст, - посміхнулася руда Ан Ен.
Віроко подивився на Гела. А Та Ру заплющила очі вона вже звикла що цей дракон завжди робить щось несподіване.
- Гелард да Рідас, представник Ради Галактик Гнізда, - сказав Гел простягаючи руку правителю Аргани.
Добре, що у фронокійців прекрасне самовладання і вони керують своїми емоціями. Але дивилися вони на нього погано приховуючи здивування, усі, крім Та Ру, яка була готова до цієї несподіванки.
- Ваша планета входить у Галактичне Співтовариство? - здивовано запитав Віроко, намагаючись відповісти Гелу твердим рукостисканням. Але Гел руки йому не стиснув.
- Так, Фронок входить до складу Галактичної Ради, - відповів Гел, хоч питання було адресовано Єд К, - І ваші спільні предки колись жили на планеті Ради. Я хочу принести народу Аргани вибачення від імені Ради та запропонувати допомогу.
Та Ру схилила голову набік, якось по-новому подивилася на несподіваного знайду, якось навіть з підозрою.
- Народ Аргани завжди жив на нашій планеті. Ми - вінець еволюції, що відбувалася на нашій планеті мільярди років і я не можу зрозуміти, про що Ви говорите. Але хочу знати справжні причини Вашого візиту.
Куго Віроко погано приховував, що ошелешений. Він подивився запитально на Та Ру. Вона теж ледве якось привела свої думки в норму і відповіла:
- Наша мета дізнатися про вас і дати можливість вам дізнатися про нас. Ми припускали, що у нас спільні предки. І в особі представника далеких галактик знаходимо цьому підтвердження.
- Дурниці, - голос правителя Аргани піднявся на тональність вище, – Добре, ви можете ознайомитися з нашою планетою, але Ваша керівниця і представник галактичної Ради залишатимуться у палаці. Усі дії ви повинні узгоджувати зі мною. 
Куго Віроко розвернувся, даючи зрозуміти що аудієнцію закінчено і вийшов у свої потаємні двері.
Фронокійці, навіть якось розгубилися, не розуміючи, на що їм очікувати. За їхніми спинами почулися кроки усі обернулися – там стояв чоловік, появи якого Гел давно очікував. Невисокий аскетичний у довгому білому вбранні, служителя релігійного культа. Чоловік у білому підійшов до прибульців вклонився:
- Аталла Тай, верховний жрець культу Волі, другий радник Великого Батька Аргани.
Гел зітхнув. Та Ру здивовано дивилася на жерця. У світі де наука довела еволюцію видів складно зрозуміти причину виникнення релігії, ще й релігії яка панує над масами.
- Милістю Великого Батька ви будете жити у найпрекраснішому місці на планеті - у палаці. Вам виділили кімнати, окремі для кожного, і одну загальну, це велика честь для вас. Космічні мандрівники. Ось людина, яка буде виконувати всі ваші бажання. Поруч із жерцем стояв чоловік у коричневому костюмі, схилившись,  ніби не наказів та побажань очікував, а удару. 
- Ця безіменна людина проведе вас у ваші апартаменти.
Великий жрець розвернувся, ефектно змахнувши білої мантією над блискучою підлогою і пішов, так різко як перед тим Великий Батько Аргани.
А Безіменний вказав на другі замасковані двері, немов у темну пастку, у затишні, як обіцялося, палацові апартаменти.