Частина друга

- У вас, крім захисних екранів і дезактіваторів зброї є щось, що може хоч здаватися зброєю? - запитав Гел.
- Ми давно відмовилися від воєн і зброї, навіть в музеях нашої планети немає згадок про предмети якими можна вбивати, - відповіла Та Ру.
- Погано, - засмутився Гел, - потрібно вам буде з настільки впевненим виглядом брехати місцевим і далі.
- Ви засуджуєте мене? - здивувалася Та Ру.
- Я? Ні, - посміхнувся він, - У Вас спрацював правильний інстинкт самозбереження.
- Але люди Фронока не живуть інстинктами, тільки розумом, - відповіла здивовано Та Ру.
Іа Ра тільки мовчала, прислухаючись – вона була розумною дівчиною.
- Певне ваше життя дуже мирне, - відповів Гел.
- Але серед нас багато дослідників, я вже побувала на трьох планетах, незнайомі світи не завжди мирні. Я зустрічала і диких тварин агресивних і безстрашних, протистояла прояву згубних стихій.
- Тварини і стихії не брешуть. Візьмете мене з собою коли вам дозволять вийти з корабля?
- В якості кого?
- В якості перекладача неправдивої інформації в правдиву, або назвете мене планетологом.
- Добре підете в експедицію з нами, - несподівано погодилася Та Ру, - Сподіваюся Ви нас не обманюєте.
- А Ви швидко вчитеся, - усміхнувся Гел.

На наступний планетарний день вченим з Фронока дозволили приземлитися на Аргану.
Фронокійські вчені готувалися до висадки на незнайому планету, знаючи, що вони опиняться у незвичній новому середовищі не тільки серед чужих людей але і в чужій мікрофлорі. 
Тому дослідники одягли захисні скафандри припасовані до шкіри, щільна тканина пропускала кисень і захищала тіла від незнайомих вірусів та бактерій. Голови вчених захищало захисне поле та прозорі маски. Поверх захисних костюмів щоб не бентежити жителів Аргани, фронокійці одягли просторий одяг з легких тканин, так як у непередбачуваній зоні висадки було спекотно. Яскраві кольори одягу вчених радували око.
Гел від захисного костюма відмовився, вибрав вільного крою штани і сорочку світло-сірого кольору. На планету повинні були вийти: лікар, начальник експедиції, перший помічник капітана-біолог і консультант. Трохи подумавши, Та Ру дозволила приєднатися до команди першовідкривачів невідомої планети, рудій Ан Ен.
Місце посадки знаходилося у ста кілометрах від міста.
Зореліт сідав на планету Аргу з гуркотом й урочисто – інакше не міг без гравітаційних двигунів.
Повітря горіло навколо корабля, білі хмари ховали його від цікавих поглядів. Арганівцям, навіть здалося, що інопланетний корабель падає. Навіть злякалися,що зараз усе вибухне. Та врешті підпірки корабля торкнулися поверхні планети й усе стихло.
Фронокійці хвилювалися перед виходом. Особисті необхідні речі склали в бокси-роботи, які на дистанційному управлінні слідували за господарями на трьох щупальцях-коліщатках. 
Засоби для зв'язку і зйомки розпихали по кишенях і маленьких сумочках.
Коли трап відкрився арганці та фронокійці з цікавістю розглядали один одного. Вони і справді були різні. Фронокійці за допомогою науки досягли бажаного ними фізичної досконалості і свободи в пересуваннях Всесвітом. Агранці завдяки науці спустошили планету і довели себе до хворобливого стану, яке вони називали перенаселенням, а Гел назвав вимиранням.
Зустрічали прибульців урочисто. Зону, де кораблю чужинців дозволили здійснити посадку, оточили солдати в зеленій формі в шоломах і з темними предметами у руках. 
Та Ру здивовано оглядала худорлявих низьких чоловіків, одягнених в однаковий одяг не розуміючи навіщо вони такі серйозні стоять рівними рядами і, тримають чорні залізні механізми з довгими трубками і незрозумілого призначення насадками. Подивилася на Гела, він же консультант, нехай відповість, що це за дивні механізми і чому так неприємно і навіть страшно на них дивитися. Хоча далі, по периметру, стояли приземкуваті металеві машини з трубами побільше.
- Що це значить? – запитала Та Ру, тихенько беручи Гела за рукав сорочки, - Чому люди які нас зустрічають стоять рівно, одягнені однаково і тримають ці дивні чорні предмети?
- Це у них армія, - відповів Гел, - Ті, хто стоять рядами – рядові солдати, в арміях примітивних світів є звичка одягати всіх своїх солдатів однаково та дешево. Стоять вони так, тому що повинні стояти рівно правильно і радувати око командування. У їх командування пунктик психологічний. Напевно комплекс неповноцінності, тому, що ненормально так по-дитячому грати в солдатиків. Вони стоять, оточивши нас, щоб ніхто чужий не увійшов до зони посадки корабля, і ніхто, без належного дозволу можновладців, не вийшов. А у руках у них автоматична зброя. Якщо вони наведуть її на нас і разом натиснуть на курки – в наш бік, з великою швидкістю полетить горизонтальний дощ з металу, імовірно зі свинцю.
- Більш ніж зрозуміло і доступно пояснив, - хмикнув Єд К, - Точно як добрий вчитель. А, навіщо їм натискати на ці, як ти сказав «курки»?
- О, якщо командир накаже, вони бездумно натиснуть, - відповів серйозно Гел, розглядаючи кілька гармат, танки і ракетну установку за лінією оточення.
- Але хіба вони всі хочуть нас убити? Я адже правильно зрозуміла, призначення горизонтального імовірно свинцевого дощу? - запитала Та Ру.
- Солдати так причманіли від муштри і обдурені проповідями, добиті політзанятями та брехнею, залякані патріотизмом. Вони підкоряться будь-якому наказу командира, бо не підкорення командиру у них розцінюється як зрада Батьківщини, як мінімум. Як все це сумно бачити. А така планета була, - зітхнув Гел.
- Дивовижно, - погодилася Та Ру, - А, ці машини позаду солдатів?
- Ця зброя потужніша, притягли сюди щоб, якщо що –  розстріляти ваш корабель, - відповів Гел.
- У корабля захисне поле, - обурилася руда Ан Ен.
- Так вони про поле поки не знають, дізнаються після проведення першого запуску ракет.
- Навіщо їм це? - запитала Іа Ру
- Вони скажуть що усе заради планетарної безпеки. Якщо ви будете якось загрожувати владі, або володарі вирішать, що ви їм погрожуєте, вас будуть погрожувати ліквідувати. Десь так. 
Гел намагався доступно пояснювати допитливим ученим все, що відбувалося навколо них. Хоча і сам не розумів, чому люди так люблять диктаторів.
На синьому килимку, покладеному на хирляву траву, посеред степу, стояли люди у синьому та зеленому. Відрізнялися значками, нашивками і високими, розшитими сріблом й золотом шапками.
- Нам туди? До цих дивним у блискучому? Як їм не жарко? – Та Ру з цікавістю розглядала місцевих у дивному одязі.
- О, їм дуже жарко, вони вже смердять від поту. Підійдете – самі відчуєте, - Гел скривився, згадуючи подібні робочі зустрічі.
- А нам обов'язково потрібно підходити? - вже жартома питала Ан Ен. 
- На жаль, - з усмішкою відповідав Гел, - Це ті представники влади, які фактично тримають руки на курках ось тієї всієї, навколо нас, зброї. І якщо ви хочете побачити планету, вам туди до тих, хто стоїть на килимку.
- Чому вони на килимку? - здивувалася Іа Ра.
- Мабуть, поверхню їх планети вже пече, коли вони торкаються її підошвами своїх начищених черевиків.
- А серйозно? - запитав лікар-біолог.
- Для урочистості, звичаї у них – влада повинна підніматися над людьми хоч на товщину килима.
- Мені вже не хочеться з ними зустрічатися, - пробуркотіла Та Ру, відчуваючи до цього часу їй невідоме почуття неприязні до людей.
Прибульці підійшли до місцевих представників влади, вислухали дивну вельми абстрактну і в основному безглузду помову, відповіли на слизькі спітнілі рукостискання очманілих спеки володарів планети.
Та Ру впізнала під високою шапкою пухке обличчя Ірото Раута, він так солодко посміхався, обмацуючи її струнку красиву фігуру очима, що Та Ру відчула нове бридке відчуття – огиду.
На Єд К дивилися трохи ревниво і вороже, фронокієць був занадто високий, занадто добре складний, занадто світлий і обличчя в нього було чистим, відкритим та красивим. 
Три жінки інопланетянки викликали захват: яскраві, гнучкі, стрункі, рідкісні. А Гел як зазвичай викликав неприязнь. Хоча тут його сприймали як юнака і тому, проявляли поблажливість до його, здавалося, дівочій косі до пояса. 
Всі прибульці виглядали молодо. Але не такими юними, як здавався Гел, для духовно сліпих арганівців.
Потім Ірото Раут вимовив довгу промову. Після промови усі солдать стукали у землю прикладами своєї зброї й кричали щось. Як тільки блискучі володарі планети закінчили урочисту частину зустрічі – одразу розбіглися по своїх машинах, до кондиціонерів і очищувачів повітря, запивати усе алкогольними напоями. 
Прибульців теж запросили у велику машину на колесах, де в салоні було десять сидінь, як місцевим здавалося, дуже комфортних. Ящики на ніжках-коліщатках з особистими речами прибульців завантажили у багажники. 
Арганці дуже доброзичливо показували відкриту любов до інопланетян. 
Та Ру визирнула у вікно машини лячно подивилася на свій корабель, наче бачила його востаннє. Військові Аргани стояли навколо її корабля.