Пролог

Руїна корабля летіла космічною  гравітаційною річкою, на межі підпростору. У борту темніли пробоїни його доїдали космічні слизні, але корабель плив і плив собі у холоді й пустці. 
Дракон знайшов корабель, й у тому місці, що колись було рубкою керування зробив собі гніздечко для сеу, утворив теплий магічний силовий міхур з повітрям. Використав енергію гаснучої зірки яка лежала на березі гравітаційної річки. Дракон пірнув у утворене поле, наче у ковдру, перевтілившись у форму людини, й заснув.
Розбудили його смикаючи за плече.
Дракон у трансформації людини насилу розплющив очі побачив своє, трохи викривлене у склі шолому відображення. Над ним стояли хомо стандартно-середнього зросту, метра два, як і він сам. Одягнені незнайомці були в компактні скафандри, на головах шоломи з дзеркальним склом.
- Є один, вижив, - почув він голос, спотворений легким технічним шумом динаміка… 
Мова на якій говорив космонавт була з групи Хукін – Тринадцята Галактика яка на початку війни була границею Братерства Трьох Світів. 
Але планети в Тринадцятій Галактиці постраждали від війни дуже сильно – особливо планета Аваранга або, як називали самі аборигени – Апірра. Її жителі змушені були евакуюватися, коли їх планета потрапила в зону, де братерство спровокувало масштабну космічну битву.
Сталося це фактично на початку війни, коли правитель Братерства трьох світів Тетанни Зерон, за брехливим референдумом, об'єднав Раду і Братство в єдине формування та почав галактичну громадянську війну. 
Розповідали, що владці з Апірри втекли, залишивши своїх підданих гинути. Але втікачі загубилися в дивному підпросторовому каналі який виник неподалік від їхньої планети. Апіррянці втікали з рідної планети вже коли вибухнула атмосфера, причиною чому став чи то теракт чи вдалий вибух силової бомби що відбилася від цілі, а може ціллю й була сама Апірра. Апірцям надали кораблі і повідомили координати планети для переселення. Але і ті кораблі зникли затягнуті тим же, невідомо як утвореним порталом-каналом. В ажіотажі, на початку військових дій, на пошуки зниклих біженців не змогли відправити пошуково-рятувальні кораблі, що потім позначилося на деяких політичних перетвореннях самої Ради.
Дракон не очікував почути цю мову, так далеко від Гнізда це колись була планета Апірра. Чоловік у скафандрі вдивлявся у нього, наче вперше бачив представника іншої цивілізації. Апірра загинула дві з половиною тисячі років тому. Не так вже й багато для Всесвіту, але дуже немало для смертних з їхнім коротким життям.
- Принесіть скафандр, - наказав чоловік у скафандрі, - Потрібно забрати його звідси, поки цей дивний міхур не розсмоктався, - Ви можете підвестися? - запитав він дракона супроводжуючи питання жестикуляцією. Незнайомець відхилився і, розгорнувши руки долонями вгору, підняв їх вище – певне якась мова жестів. 
Далі стояв ще один чоловік у скафандрі. Цей другий був на кілька сантиметрів нижче й не такий кремезний.
Дракон згадав, що Апірра була відома хорошим космопортом і добрим ставленням до переселенців. Там були популярні змішані шлюби, у яких народжувались гарні метиси.
Сонний, злий через те що його розбудили, й за якимось дивним збігом обставин, знайшли в настільки затишному місці, дракон зібрався з силами, підвівся, тримаючись за стінку, хитнув головою проганяючи сонливість відчуваючи, що йому б ще годин п'ять поспати б, а далі знову можна тинятися Всесвітом у пошуках пригод, але пригоди як зазвичай, самі поспішали його знайти.
Третя людина у скафандрі принесла ще один скафандр. Не питаючи у дракона згоди, нащадки апіррців почали у той скафандр запихувати знайденого дракона у трансформації людини, добре, що скафандр складався з двох частин.
- Хіє вік сангу (от причепилися) - шепотів дракон міжгалактичною мовою Гнізда.
- Щось він ніби й не задоволений, що ми його знайшли, - добродушно зауважив той, який приніс скафандр, чоловік могутній з добре розвиненими м'язами. Другий, нижчий за них, здавався молодшим і швидше нагадував гімнаста – дракон не розумів чому йому приходять до голови спортивні дисципліни.
- Хто знає, що йому тут довелося пережити, - знизав могутніми плечима перший дбайливо застібаючи на знайді скафандр і запитав у гімнаста, - Ау Ер ти зняв параметри з цього дивного рятувального міхура?
- Так Ру Д, тиск низький, гравітації немає, вуглекислота, кисню майже немає, ще трохи і ця людина загинула б.
- Пургтукас (не дочекаєтеся), - стиха мовив дракон, терпляче чекаючи поки на нього одягнуть скафандр.
Скафандр був не зручним, сковував рухи але нащадки апіррців міцно підтримували попід руки, врятованого чужинця, допомагаючи йому пройти по покручених палубах старої космічної руїни.
Міхур, створений як гніздо для сну, не поспішав зникати, та згодом, сам розтане.
- Дивний міхур, - говорив перший з космонавтів, - Що його тримає? Яка енергія?
- Мислю силове поле, але на кораблі нічого не працює, може залишковий вплив силового поля, як захисту? - припустив той, кого дракон назвав гімнастом.
- Цей корабель схоже давно вже розбитий, - думав в голос другий атлет, - і вже давно.
- Ось наш знайда нам все і пояснить, коли навчимося розуміти його мову, - відповів перший який схожий на штангіста.
Корабель апіррців виявився зовсім іншим, ніж кораблі колись загиблої планети. Дракон заплющив очі і, побачив корабель очима його команди.
Корабель плаский, схожий на космічного ската, овальної форми метрів п'ятсот в довжину з гострими крилами-стабілізаторами. Рубка керування трохи вище над основним корпусом прозорим півколом. Паливо використовували штучне, речовина – дуже радіоактивна. Переміщаючись у космічному просторі корабель стрибав, створюючи енергетичні портали крізь простір завдяки миттєвому набору швидкості.
Усередині корабель був новим, світлим і затишним, побудованим для однієї місії, якої? На його борту було все продумано до дрібниць. Дракона дбайливо вивели із шлюзового відсіку, допомогли зняти жорсткий скафандр у спеціальній каюті для скафандрів. Ау Ер, Руд і той, третій, поки безіменний теж знімали скафандри. Знайду змусили одягнути захисний костюм. Тільки тоді всі перейшли скрізь камеру очищення.
- Фент кром си (я не заразний) - бурчав дракон. Все це здавалося йому дещо принизливим, але він розумів, що білкові обтяжені і ослаблені вторинною молекулою ДНК, правильно перестраховуються. Хіба мало, які мікроорганізми можна нахапати на невідомому чужому кораблі, від невідомої людини.
А ось в медичному відсіку коли двоє людей у захисних костюмах запросили ввічливо і доброзичливо його увійти, він зупинився у дверях.
- Хенгк си векгу (тільки не це) - мовив дракон згадуючи лабораторії правителя Тетанни.
У захисних костюмах були дві жінки і один чоловік. Вони вперше бачили представника іншої планети. Дракон якось змусив себе заспокоїтися. Розглядав білі стіни і медичні прилади, що просвічували тіла живих і збирали інформацію про будову і функціонування тіла, увійшов до відсіку, але на хірургічний стіл лягати категорично відмовився. Подумав що в разі чого він завжди може втекти.
Апіррці зняли зі знайди захисний костюм, провели уздовж тіла сяючою коробочкою і запропонували прийняти душ. Ознайомившись з показниками, чи краще сказати з відсутністю показників на своєму приладі, здивувалися. Подивилися на невідомого певне сумніваючись що він живий, повторили сканування коли він вийшов з душової, на жаль, душ виявився іонним. Дракон не любив іонний душ, але у гостях не вередують. 
Знову показники сканування були відсутні. Господарі корабля просканували його одяг, почали між собою розмовляти. Одяг увібрав в себе весь пил космосу, який пролетів дракон. Адже під час трансформації одяг як і шкіра перетворювався на луску.
Перша жінка мовила:
- Його одяг з натуральних волокон рослинного походження, на тканині космічний пил, пилок рослин, мертві бактерії. Бактерії і пилок рослин потрібно обстежити. Тканина не ткана але волокна з'єднані на молекулярному рівні.
- Але сам він? - спитала друга жінка.
- А сам він хіба якийсь кіборг, що б пояснило чому він вижив, - відповіла перша. 
Вони обидві розглядали знайду наче він й справді був роботом. Чоловік, який спостерігав за всім, що відбувається, дав дракону одяг з м'якої білої бавовни, який носили усі представники екіпажу на кораблі.
- Може ти взагалі біоробот? - запитав чоловік.
- Сим (ні) - відповів дракон.
Вони втрьох здивовано дивилися на чужинця.
- Ти нас розумієш?
Дракон кивнув . Так звичайно він їх розумів. Дракони знають усі мови світу.
Жінка трохи вища зростом, її звали Та Ру, вона була начальником експедиції, таки кудись ці люди летіли, запитала, немов жартома:
- Може, Ви говорите на нашій мові?
- Так, - відповів дракон.
- Зовсім дивно, - хнулася недовірливо Та Ру і, запитала другу жінку, - Іа Ра, він повинен провести час в карантині?
- Одяг, у якому він був, повинен бути знезаражений, а в карантин – не треба, він навіть занадто чистий, - відповіла Іа Ра яка виявилася корабельним лікарем, вона запитала дракона, - Мені цікаво, чому наші прилади не бачать Вас.
- У мене тіло з інших речовин, - відповів дракон.
- Але будова вашого тіла така як у нас, отже ви, все таки, кіборг? - запитувала Іа Ра, - лише не знаєте про це.
- Така форма тіла становить п'ятдесят процентів від загальних форм для розумних істот знайомого мені Всесвіту, - знизав плечима дракон, й додав, - досить поширена.
Єд К, один з тих, хто знайшов Гела, теж задав питання: 
- Якщо ви людина, то як Ви вижили на тому кораблі? Що це був за дивний міхур з повітрям у тій каюті?
- Я шукав свій корабель, але це досить складний, для навігації, район космосу, я заблукав, втомився, бо такі як я також часом мусять відпочивати, знайшов зруйнований корабель, створив теплий міхур, наповнив його повітрям і ліг поспати, - відповів дракон.
- Що сталося з вашим кораблем? - ошелешено спитав Єд К, - може ви хочете щоб ми вас повернули на ваш корабель?
- Там не було жодного корабля, ми усе дослідили? - почулося з динаміку, говорив Рк Д.
- Я летів на власних крилах, - відповідав дракон. Він починав побоюватися, що його спробують лікувати від психічного розладу, тільки ось зупинитися не міг, занадто кумедними були вирази облич у вчених за прозорими забралами захисних костюмів.
- На яких крилах? - здивовано вже як у маленької дитини, запитала лікар Іа Ра у чужинця.
- Я – Дракон, можу літати у відкритому космосі, - бовкнув Зайда й усміхнувся, - Можу я вийти з вашого медичного відсіку? Мені тут незатишно.
- Це такий жарт? - запитала начальник експедиції Та Ру.
- Ви не вірите у драконів, - посміхнувся дракон, - Тоді це жарт. Корабель отримав пробоїну згорів, але капсула з силовим полем активізувалася і я вижив. Дякую, що знайшли мене, - мовив швидко, бо драконам завжди важко брехати.
- Добре, припустимо, було так, - Та Ру видихнула з полегшенням, подумала що хлопець дурний але не божевільний, - Прошу йти за нами до загальної каюти. Й будь ласка відповідайте на питання правдиво, без дитячих жартів. У вас є ім'я?
- Так, мене звати Гел, - відповів чужинець.
Вони були всі абсолютно не схожі на предків апіррців. Ті були метисами, через змішання багатьох видів другого типу білково-нуклеїнових. Але ці, їхні нащадки, скоріше схожі на представників давньої раси, незважаючи на наявність у їхніх клітинах вторинної молекули ДНК. Вони впоралися з багатьма програмами молекули, і тепер практично не старіли й жили близько трьохсот років. Високі чоловіки, могутнього атлетичної статури, з добре розвиненими тренованими тілами, гладкою чистою шкірою. Риси обличчя у всіх були правильні, красиві, відкоректовані генними інженерами. Жінки: неймовірно прекрасні, з сильними, тренованими тілами ідеальної форми. Але всі ці красиві розумні люди, на перший погляд здавалися такими суворими.
Начальник експедиції зняла захисний костюм. Це була красива жінка з тонкою талією, широкими стегнами, сильними стрункими ногами. Волосся у неї трохи нижче плечей, густе каштанове, шкіра природно біла, штучно смаглява, що дуже гармоніювало з яскравими зеленими очима. 
Гел розумів, що ці люди завдяки хімії навчилися коректувати колір волосся, очей, шкіри. Але відчував захоплення перед тим, як вони впоралися із прокляттям смертних. Стояв і дивився на Та Ру з відкритим ротом, як хлопчисько. Вона посміхнулася, спокійна, впевнена, відкрита, людина яка виросла у вільному світі.
Іа Ру худорлява із білою шкірою, білим довгими волоссям і світлими сірими очима нагадувала фею. Космічні феї люблять світлі кольори.
Перший помічник капітана Єд К, навпаки, відрізнявся атлетичною фігурою з чіткими м'язами. Чорне коротке волосся, чорні очі, коричнева шкіра.
Вони усі були вбрані у обтягуючі білі костюми з тонкої бавовни. Гел не любив такого тісного одягу. але вирішив, що перетерпить, повторюючи самому собі, що в гостях не вередують. Любив дракон такі пригоди, знайомство з різними людьми, розповіді про незнайоме життя.
У загальній каюті зібралася екіпаж  – загалом кожен з них виконував подвійну роль пілотів-навігаторів, механіків, і вчених. Красиві, з різним кольором волосся і очей, у жінок зачіски ще якось відрізнялися, у чоловіків – волосся коротко і стильно підстрижене. 
На Гела, всі дивилися з цікавістю, доброзичливо. Люди вони були хороші, тактовні, допитливі і дуже довірливі. Не часто можна зустріти таких людей у космосі, особливо серед смертних.
З ним привіталися, не наполягали на спілкуванні, хоча вперше бачили представника іншої планети й їх переповнювала цікавість. Гостинно запропонували тарілку з дивною білою субстанцією без запаху. Це солодко-кисле пюре містило усі потрібні речовини. До пюре додали напій з вітамінами. Гел подумав: «Все одно речовина-енергія».
Дослідники їли, як кажуть люди, на ходу. Вони були зайняті незвичною справою – уважно переглядали трансляції незнайомого їм телебачення і, вивчали мову, на якій велися трансляції. Гел визначив що мова, якою говорили люди з екрана, теж похідна від апіррскої.
Телепередачі Гелу не сподобалися. Занадто багато дикторів одягнених у темно-синє. Занадто багато ці диктори говорили про досягнення й успіхи у різних областях та галузях, у науці і виробництві чогось абстрактного, але дуже потрібного. Говорили також про щастя жителів а найбільше про великого батька та рятівника людства. А ще співали прославляючі пісні. Показували села де ростуть якісь їстівні рослини. Людей які прославляють владу. Дуже багато військових. І, зовсім несподівано, показали дотепний концерт, де красива жінка, на яку були одягнені тільки намистинки, співала веселу пісню про відверте сексі, повторюючи заклики в куплеті і, рухаючи стегнами. Вчені з корабля не розуміли ще мови, вони тільки почали її розбирати, схоже вони і не розуміли нічого з побаченого правильно. Занадто відкриті і чисті. Але танець дівчини в намистинках їм не подобався, здавався не гармонійним. Хоча усі погодилися що тіло у жінки гарне, треноване.
Гел підійшов до начальника експедиції. Сів біля неї на вільний стілець, запитав:
- Ви вивчаєте мову завдяки телебаченню? 
Вона усміхнулася, пояснила: 
- Ми хочемо зрозуміти цих людей, здається у нас з ними одне коріння.
Гел збентежено скуйовдив собі волосся на потилиці, запитав:
- Ви летите на цю планету звідки йде трансляція?
- Ми думали, Ви з цієї планети, - відповіла Та Ру, - Але схоже помилилися, вони ще не літають в космос, - То, звідки Ви?
- Я здалеку, випадково тут опинився, - відповів Гел, - Але мені здається, ви даремно до них летите.
- Це наша мета.
- Ваша мета налагодити з ними контакт? - уточнив Гел.
- Наша мета вивчити їх, і якщо знадобиться допомогти їм. Ми хочемо створити Співдружність.
Гел мовив відверто:
- Тоді вам потрібно прибрати, або навіть вбити того, хто ними править, всю його політичну свиту, стати правителями, як роблять дикі звірі у зграї. Й років сто викорінювати рабство у головах населення. Бо тут живуть жорстокі дикуни.
Та Ру подивилася на нього з жахом:
- Я вивчала період розвитку цивілізації який зараз проходять ці люди. Вам би підійшов такий світ. Але ми не можемо мислити подібними категоріями і діяти такими методами.
- Тоді як ви плануєте допомогти їм? - Гел підібрав ноги і оперся підборіддям в коліна. Дивився на неї милуючись її красою.
Він боявся що планета на яку ця жінка хоче прийти з добром й відкритим серцем зруйнує гармонію її особистості. Але вона знала куди летіла, на планету, де людина її виховання і сприйняття світу, сильна людина, але добра. Дюдина що любить усе живе, може бути шокована безжальністю.
- Дати їм пізнати цінність життя і людського розуму, - відповіла Та Ру.
- Їм це буде нецікаво, - заперечив Гел.
- Ви не вірите в людей? - з жалем запитала Та Ру.
- Вірю, - посміхнувся Гел, - Ось у вас вірю. У вашу планету, у ту яка вона тепер теж, вірю. А ось, жителям тієї планети, звідки йде трансляція, не вірю. Особливо не вірю правителям, цієї планетою.
- Так хто Ви? - повернулася вона до питань, які теж дуже цікавили інших допитливих вчених.
- Зараз я подорожую, - ухильно відповів Гел, - Тому я можу назватися Мандрівником.
- Звідки Ви? – Та Ру прийняла гру.
- Звідусіль, тому, що можу бути де завгодно, - відповів дракон.
- Абстрактна відповідь, - посміхнулася вона, - після такої відповіді вам вірити важко.
Вона була розумною, її знання про світобудову, того що було доступно жителям її планети, світогляди жителів її планети і історії її планети, яка тепер називається Фронок, виявилися колосальними.
- Іншої дати не можу, не тому, що щось приховую, а тому, що ви знову будете дивитися на мене як на божевільного.
- Я чула, що Ви Дракон, - посміхнулася вона.
2
Гел прокинувся. Врешті він виспався. Загорнувся у теплу ковдру й пішов у загальну каюту сів на канапі, загорнувся у ковдру і спостерігав. 
Корабель став на орбіту планети яку вивчала команда.
У великому ілюмінаторі загальної каюти видно було поверхню планети. Пранета у жовтих і темних плямах, з меншими, синіми та зеленими, плямами, тонкими венами темних здрібнілих річок і плямою гігантського міста схожого на плісняву. Снігові шапки на полюсах здавалися поржавіли.
Гелу планету стало дуже, дуже шкода. Він подумав, що апіррцям та арганцям, предкам апірців, потрібно було добряче «попрацювати», щоб перетворити красиву, наповнену життям планету в цю, практично вмираючу, кулю. Навіть душа планети покинула її, вважаючи за краще мандрувати зоряними дорогами або навіть почати жити в матеріальній оболонці, тільки б забути наругу, вчинену над нею.
Настрій був такий, що за звичкою, хотілося випити драконам спирт потрібний адже вони з біологічного металу, але здається на цьому кораблі навіть медичного спирту не знайти. «Нічого», - подумав Гел, - «Там «знизу» на планеті, алкоголю швидше за все хоч залийся, бо жити на такому смітнику без алкоголю – неможливо».
Лікар Іа Ру сіла біля від Гела, очі її наповнилися сльозами, вона була ще юна, не така сильна як її начальниця наставниця і подруга Та Ру, вона мовила:
- Як вони могли так вчинити зі своєю планетою? - Її сірі великі очі, блищали як краплі води прозорої і чистої.
- Якщо їх запитати про це, то вони не знайдуть відповіді, - відповів дракон.
Іа Ра подивилася на нього здивовано:
- Але це зовсім безвідповідально!
- Їм ніхто таких речей не пояснює, - посміхнувся Гел.
Ан Ен почула розмову, підсіла. Це була жінка з яскраво рудим волоссям, а очі її були жовтими.
- Вони розповідають що самі обирають найкращих, щоб дбати про суспільство та людей, хоча я не розумію, чому хтось має дбати про суспільство, адже суспільство це люди, які дбають про себе й один одного, - заперечила руда соціолог, - Але ці красиві леді з екрану, і ці чоловіки у тісному синьому так впевнені у могутності й ідеальності правителів які наче є батьками для кожного громадянина на планеті.
- З екрану красиві леді і чоловіки у синьому, брешуть, - сумно відповів Гел. Так йому було сумно говорити цим жінкам, народженим у любові, турботі, і в правильному інформаційному просторі, про практику політичної брехні.
- Але навіщо їм брехати, - дивовижні жовті очі здивовано дивилися на Гела. Не без стриманого бажання подобатися, але без сексуального підтексту, усвідомлюючи свою красу, але не бажаючи користуватися нею.
- Ви неймовірні люди, - не стримав захоплення Гел, - Рідкісні. А ось вони звичні, - вказав рукою на ілюмінатор і знову загорнувся в ковдру зберігаючи тепло, втім в загальній каюті було тепло, але Гел мріяв про лавовий потік, любив він вулкани, - Брешуть, щоб зберегти владу, над тими хто їх годує для тих хто годується й багатіє за рахунок їх брехні й підтримує режим.
Жінки задумалися але розум відмовлявся сприймати дивні схеми політики і соціального устрою чужого світу, особливо від людини, знайденої в космосі при досить загадкових обставинах.
Молодий комп'ютерник Ау Ер налагоджував трансляцію телевізійних передач. Зореліт вже випустив кілька дронів розвідників.
- Зіб'ють, - попередив Гел.
Арганці дрони збили. І навіть запустили ракету у корабель, добре, що не долетіла. Вибух не пошкодив зореліт. Захисне поле автоматично спрацювало. Другу ракету яка була точніша знешкодили захисним полем і підірвали вже подалі від корабля.
На другий день пролунав наполегливий радіосигнал. Арганці вирішили поговорити з прибульцями, бо знищити не вдалося.
Та Ру вже вільно розмовляла мовою арганців. Вона сіла перед екраном зворотного зв'язку, трохи хвилюючись перед контактом з новим незнайомим їй світом.
На екрані з'явився чоловік з м'ясистим обличчям, блідий з нездоровою шкірою. Цей чоловік теж був одягнений в темно-синій прикрашений рясним золотим шиттям піджак.
- Я Ірото Раут, - урочисто сказав він, ніби назвав ім'я бога.
- Та Ру - назвала себе начальник експедиції. Дивне почуття викликав у неї чоловік на екрані, незнайоме, але зовсім неприємне, піднімалося з глибини свідомості, щось слизьке і темне, що вона не знала як назвати. Гел міг визначити це почуття, але вона не змогла у собі такого прийняти, не змогла прийняти те, що відчуває до іншої людини огиду.
- Хто ви і навіщо прилетіли? - владно питав Ірото Раут.
- Ми жителі планети Фронок, прилетіли до вас як до наших братів за походженням.
- Ви з планети великих Зіркових Творців? - з насмішкою запитав арганавець.
- Ні наша планета перебуває на цьому ж стовбурі всесвіту але за п'ять галактик звідси, це планета людей, а не богів.
- Тоді не смійте порівнювати себе з нами, - відповів представник планети.
Вчені з Фронока перезирнулися, вони всі розуміли мову арганавців і така категорична зневажлива відповідь збентежила їх.
- Ми хочемо познайомитися з народом Аргани, - утримуючи лагідну усмішку відповіла Та Ру.
Він дивився на її незвичайно прекрасне обличчя й його голос став добрішим і солодший нудотно-слизький, він мовив наче вона запропонувала йому щось сороміцьке:
 - Я хотів би познайомитися з вами особисто. Та ми не довіряємо прибульцям які прилітають без попередження та дозволу.
- Але складно налагодити зв'язок між планетами у різних галактиках. Хоча ми вислали повідомлення, ви не відповідали.
- Ми не хочемо спілкування з представниками інших планет, - вперся Ірото Раут. Його погляд вивчав груди інопланетянки.
- Ви хочете щоб ми залишились на орбіті вашої планети? - посміхнулася красива фронокійка, Вона відчувала нудоту коли зустрічалася з ним поглядом й не розуміла причини відрази. Не розуміла чому він так дивиться на її груди, чому червоніє від його погляду.
- Ми зберемо сенат і завтра повідомимо наше рішення, - відповів Ірото Раут, - Скільки у вас кораблів?
- Два, - несподівано збрехала Та Ру, - Один залишиться на орбіті, - з урочистою упевненістю відповіла вона, відчуваючи обурення і здивування яке викликала її брехня у команди. Сама від себе не чекала аж спина похолола. - Ми чекаємо вашого рішення - додала.
Екран погас. Та Ру вдихнула і повернулася, оглядаючи одного за іншим прекрасні обличчя фронокійців. Вони дивилися на начальника експедиції з обуренням. Крім одного. Тільки той хто називав себе драконом, дивився на неї з усмішкою, мовляв, - і як ти виплутуватимешся?
- Я не можу довіряти людям які так ставляться до своєї планети, - мовила Та Ру.
- Але що буде, якщо вони дізнаються, що немає другого корабля? - обурювався капітан, - Вони не будуть нам вірити?
- Вони нам й зараз не вірять, - відповіла начальник експедиції, - Може і не дізнаються, Ау Ер ти ж можеш створити фантом?
- Так Та Ру, я можу, - відповів чесний Ау Ер, і пішов у ремонтну майстерню корабля.
Іа Ра мовчки розглядала Та Ру, наче вперше бачила. Та Ру сіла біля дівчини, пояснила, - Я злякалася, адже вони атакували наш корабель ядерною зброєю, я подумала що на поверхні планети нас знищити простіше.
- Але ми не можемо користуватися такими негідними прийомами, - осудливо відповіла дівчина.