Розділ 11

Грім Небесної Кари прогримів так сильно, що склепіння печери Дев'ятиглавого Пітона почало рушитися. Сліпучі фіолетові блискавки пробивали каміння, влучаючи прямо в моє тіло, де щойно розчинилося Ядро вищого рангу. Це був момент істини: або моя драконяча основа витримає тиск законів Всесвіту, або я назавжди зникну в цьому світлі.

​Але я думала лише про одне: «Люк помре, якщо я не встигну!»

​Магія Дев'ятиглавого Пітона, вогонь Саламандри, вітер Скелі Потоків та сила бика-Титана злилися в єдиний шалений вихор всередині моєї душі. Моя золотаво-зелена луска почала стрімко опадати, перетворюючись на чисту, концентровану духовну енергію. Простір навколо затремтів. Спалах світла став настільки потужним, що вибухова хвиля рознесла залишки печери, і я золотою кометою вилетіла назад, на подвір’я секти Ефіру.

​На подвір'ї ситуація була критичною. Вчитель Оріон, заблокований темними ланцюгами Малакора, ледве стримував натиск армії тіней. Блейк у подобі Білого Тигра лежав на землі, притиснутий важкою лапою темного припливу, але все одно продовжував гарчати. Кейлеб і Ваєт, виснажені й поранені, закривали собою блідого Люка, навколо якого чорна отрута вже підбиралася до самого серця.

​— Ваш час вичерпано, нікчеми! — тріумфально ревів Малакор, піднімаючи свій посох для фінального удару. — Драконяче дівчисько втекло, злякавшись моєї сили! Секта Ефіру — в прах!

​БА-А-А-АМ!!!

​Прямо з неба в центр двору вдарив гігантський стовп золотого полум'я, миттєво спопеливши сотні тіньових воїнів навколо. Земля здригнулася. Коли пил і магічні іскри трохи розсіялися, всі присутні — і брати, і сам Малакор — застигли з розплющеними від шоку ротами.

​Замість маленької змійки посеред двору стояла дівчинка. На вигляд їй було років дванадцять. Її довге, розкішне волосся кольору стиглої суниці виблискувало золотавими пасмами, а на голові гордо височіли ті самі два витончених королівських роги, що світилися м'яким рубіновим вогнем. Вона була вдягнена у прекрасну біло-золоту сукню, ткану з магічного повітря, а її великі очі світилися чистим, непереможним золотом.

​Я подивилася на свої нові людські долоні, стисла їх у кулаки й відчула, як у моїх жилах вирує сила справжнього Володаря Драконів. Трансформація завершилася.

​— Белла?! — прохрипів здивований Ваєт, ледь не впустивши свій мішок.

— Вона... людина! — прошепотів Кейлеб, уперше за весь час забувши про свої правила дезінфекції.

​Малакор перелякано зробив крок назад, відчувши, як його власна тіньова магія починає танути лише від одного мого погляду.

— Цього не може бути! Ти мала загинути від Небесної Кари!

​— Твої тіні... не мають сили проти світла! — мій голос тепер звучав дзвінко, чисто й лунав над усіма горами.

​Я не стала чекати ні секунди. Зробивши легкий помах рукою, я миттєво опинилася біля Люка. Мої пальці торкнулися його пораненого плеча. Сила Первозданного Дракона, змішана з очищувальною енергією Ядра, хлынула в його тіло. Чорна отрута Малакора з шипінням випарувалася за мить, залишивши лише чисту й здорову шкіру. Люк глибоко вдихнув повітря і розплющив очі, шоковано дивлячись на мене:

— Мала... сестричко?.. Золоті роги... Ти змогла!

​Я посміхнулася йому, а потім повільно розвернулася до Малакора. Моє волосся піднялося від магічного вітру, а навколо моєї фігури почав вимальовуватися гігантський, напівпрозорий силует великого Золотого Дракона.

​— А тепер, Малакоре, — я зробила крок уперед, і під моїми босими ногами на камінні розквітали золоті магічні руни. — Ти відповіси за кожного мого брата!