Розділ 6

Підйом на Скелю Падаючих Потоків виявився тим ще випробуванням. Чим вище ми піднімалися, тим дужче шаленів вітер. Він свистів у вухах, смикав братів за волосся та намагався зірвати з Ваєта його новий, розшитий золотом плащ.

​Люк ніс мене на руках, прикриваючи від найсильніших поривів своїми широкими рукавами. Я визирала назовні й відчувала, як моя нова золотаво-зелена луска приємно вібрує. Магічний вітер цієї скелі не просто дув — він був насичений чистою духовною енергією повітря. Моя драконяча кров усередині буквально закипала, відгукуючись на цей заклик.

​Нарешті ми дісталися самої вершини. Перед нами відкрилася безкрая прірва, над якою вирували справжні повітряні торнадо. Одинадцять потоків вітру стикалися тут в один шалений вузол.

​— Ну що, Белла, прийшов час великих звершень! — прокричав Люк, намагаючись перекричати гуркіт стихії.

​Ваєт поспішно дістав із кишені кілька важких магічних якорів і прикріпив їх до своїх чобіт, щоб його просто не здуло в Лазурну секту. Кейлеб тим часом стояв поруч абсолютно непохитно, тримаючи ту саму зловісну банку з болотяною настоянкою про всяк випадок. Його погляд чітко говорив: «Або небо, або жаби».

​Блейк знову перетворився на величного Білого Тигра, міцно вчепившись кігтями в скелясту породу. Його потужне сріблясте хутро розвівалося на вітрі. Він підійшов ближче до краю і тихо, підбадьорливо замурчав, підставляючи мені свій широкий пухнастий бік.

​— Так, інструкція казала про Джерело Вітру та емоційний поштовх, — гукнув Ваєт. — Джерело під нами. Хто дасть поштовх?

​Кейлеб повільно підняв кришку банки. Жахливий, кислий запах жаб'ячого зілля миттєво пробив навіть штормовий вітер скелі.

​«О небеса! Тільки не це!» — від цього амбре у мене всередині все перевернулося. Страх перед дезінфекцією виявився сильнішим за будь-який страх висоти.

​Я зажмурилася, відштовхнулася від рук Люка й просто стрибнула прямо в бурхливу прірву!

​— А-а-а-а-а! — злякано верескнув Люк, кидаючись до краю. Блейк-тигр голосно рикнув, готовий стрибнути слідом, якщо щось піде не так.

​Спершу я камінцем полетіла вниз. Потік повітря підхопив моє довге тіло, закрутивши його, як мотузку. Голова йшла обертом, прірва здавалася бездонною. Але в цей самий момент горбочки на моїй голові гаряче спалахнули.

​«Я не черв'як! Я Первозданний Дракон! Вітер — це моя стихія, а не мій ворог!» — розізлилася я сама на себе.

​Я перестала панікувати. Замість цього я розслабила тіло, спіймала ритм шаленого урагану й різко, з усієї сили крутонула хвостом, наче справжнім пропелером! Моя золотаво-зелена магічна аура вирвалася назовні, вступаючи в резонанс із Джерелом Вітру.

​Ф'ю-у-у-ух!

​Потужний сріблястий вихор обернувся навколо мене. Моє падіння різко зупинилося. Я зависла прямо посеред повітряного хаосу, а потім, плавно звиваючись усім тілом, стрімко злетіла вгору, залишаючи за собою красивий золотий шлейф з іскор!

​Я летіла! Без жодних крил, підкоряючи собі кожен порив вітру.

​Зробивши три епічних кола над прірвою, я злетіла вище голови Блейка-тигра і гордо приземлилася прямо на його широку смугасту спину. Моя луска сяяла, а горбочки на голові помітно виросли й загострилися.

​Я підняла голову й переможним, гучним голосом оголосила братам:

— Белла... вміє... літати! Жаби — фу!

​Люк від радості впав на коліна й затанцював прямо на каменях, Ваєт переможно підкинув у повітря жменю монет, Блейк задоволено потерся головою об мій хвіст, а Кейлеб нарешті сховав банку в кишеню і стримано кивнув:

— Очищення повітрям пройшло успішно. Нульова база культивації подолана.

​Люк підбіг до нас і розгорнув книгу на наступній сторінці:

— Другий етап закрито! Ви подивіться на її роги, вони вже прокльовуються! Але далі... О небеса. Етап третій — прорізування справжніх драконячих рогів. І для цього, хлопці, нам потрібна «Сльоза Вогняної Саламандри» з підземних печер. А там живуть монстри, які взагалі не знають, що таке пощада!