Як дракон принцесу замміж видавав

— Будеш така вередлива, я тебе заміж віддам! — роздратовано рикнув Дракон у розпалі чергової сварки з Принцесою.

— А як же ж… От зараз! — з оглушливим дзвоном величезна фарфорова тарілка розлетілася на друзки. — Вже біжу, вся така охоча! — від надлишку емоцій мова принцеси зараз найменше була схожою на красномовство вінценосної особи.

До перламутрової крихти битого посуду під ногами долучилася ще й мініатюрна кавова філіжанка. Тихий, хлипкий дзвін не приніс очікуваного полегшення, тож дівчина, недовго думаючи, доповнила гору черепків важкою салатницею.

Вже після першої сварки, в якій у нерівному бою загинула улюблена тарілка Дракона, він зрозумів: треба терміново евакуювати весь посуд якнайдалі від емоційної й запальної Принцеси. Вибравши слушний момент, він замінив усі сервізи та набори на невдалі вироби з гончарної майстерні, наклавши на них розкішне марево. І це була одна з його найкращих ідей.

Відтоді нічого не підозрююча Принцеса з насолодою «випускала пару», не завдаючи шкоди Драконовій колекції кераміки. Черепки зникали самі собою ще до того, як спадав морок. А щасливий власник гончарної крамнички тепер не міг вирішити, якої саме продукції виготовляти більше — якісної чи бракованої.

— Будеш дбати про домашнє вогнище, витирати носи діткам, любити свого благовірного чоловіка, — продовжував погрожувати Дракон, підступно всміхаючись.

— Та навіть якщо й так! За кого мені йти? За самозакоханих принців, які нічого й нікого не помічають, окрім себе улюбленого? Чи за тупуватих лицарів, у яких одна втіха — махати мечем? І ті, й інші ще мають спільне бажання — збільшувати населення своїх володінь, геть не переймаючись законним шлюбом!

— Ну, нічого страшного, — філософськи підсумував Дракон. Емоційна суперечка плавно перетікала в мирну розмову. — Ти ж розумна, гарна, освічена, хитра. Будь-якому з них станеш гідною парою — і навіть більше. Як справжня жінка будеш крутити чоловіком, як заманеться. А він тебе любитиме до нестями, даруватиме дорогі подарунки, возитиме в заморські краї.

Принцеса із задоволенням слухала Драконові похвали і навіть десь далеко в думках почала помалу придивлятися до заміжнього життя. Але роздуми Дракона на цьому не закінчилися.

— Хоча... до всього ти ще й язиката, норовлива й некерована. Вередлива, примхлива і… посуд, он, б’єш без жодної міри, — він підчепив кігтем ціле вушко від чашки й похитав ним перед носом похмурої Принцеси. Усмішка повільно сповзала з її обличчя, наче масляна пляма. — Може, ти й права. Може, не варто тобі заміж іти.

— Як це — не варто?! — тон Принцеси знову набув небезпечних ноток. Ухопивши в кожну руку по тарілці, вона повільно рушила в бік ящера. Скандал готувався до другого акту.

— Та ти ж замориш бідолаху за перші пів року спільного життя. Він утече від тебе до твоєї ж матері ховатися — і кричатиме: «Матінка-теща, не віддавайте мене їй!»

— А от і ні! — ображено вигукнула Принцеса.

— Чесно кажучи, тепер я навіть не певен, чи радітимуть претенденти твоїй кандидатурі. І чи буде взагалі попит на турнірі за твою руку.

— Ах так? — Принцеса недобре примружилась, прошиваючи Дракона злим поглядом. Розписані тарілки полетіли в різні боки, дзенькнули об стіни й розсипалися по підлозі гарною мозаїкою. — А ну, ходи за мною!

— Куди? —Дракон впився кігтями в підлогу на випадок, якщо Принцеса вирішить тягти його силоміць.

— Будемо оголошення писати!

— Яке ще оголошення?

— Про те, що післязавтра на світанку Дракон віддає Принцесу заміж.

З Принцесою Дракон був знайомий вже дуже давно. І як ніхто інший знав, наскільки вона не хоче заміж. Будь-яка згадка про одруження виводила її з себе, викликала лють і гнів. І Дракон безсоромно цим користувався, коли хотів їй насолити. Рідко — але влучно.

Кожна згадка про заміжжя завершувалась істерикою, битим посудом та пропозицією пройтися Дракону в пішу еротичну подорож. Того, що Принцеса раптово погодиться з цією ідеєю, та ще й сама збереться писати оголошення Дракон не чекав. І тепер перебував у глибокому збентеженні.

— Ти здуріла, — ревів він, хапаючись за голову. — Чому саме на світанку? Чому не опівдні? А ще краще на заході сонця! Я ж не прокинусь у таку рань, — Дракон, стенав так, ніби його вели на страту. — І взагалі, з якого це переляку тобі раптом заміж захотілося? Ще зовсім недавно ти була категорично проти!

– А тепер я категорично «ЗА», – похмуро відповіла принцеса, навіть не дивлячись у бік величезного ящера, – Любові та ласки захотілося. А довкола одні дракони, – дівчина виразно блиснула на ящера очима і знову ображено відвернулася.

Дракону нічого не залишалося, як піти за нею слідом, дорогою тяжко зітхаючи й нарікаючи на власну долю. Йому не хотілося писати якісь там оголошення, не хотілося розносити їх по навколишніх королівствах і маєтках, не хотілося вставати на світанку й приймати натовпи охочих отримати Принцесу із лап дракона. І він геть не мав бажання судити цих благородних і великих, потім нагороджуючи їх своєю Принцесою.

А що, як і справді трапиться той, хто буде гідний принцеси? А якщо, не дай боже, він їй сподобається? Що ж тоді? Необхідно буде віддавати! А принцеса в нього, між іншим, одна. З поганим характером і манерами, але краще деяких вихованих буде. Та й чи в манерах щастя?

Але розлючена Принцеса була непохитна. Драконяча жартівлива погроза вийшла з-під контролю, і тепер треба було якось рятувати ситуацію.

До кінця дня Принцеса склала гарне, урочисте оголошення про майбутній турнір за руку й серце юної діви. А Дракон, скрегочучи зубами, придумав три випробування, які належало пройти, щоб здобути головний приз. На заході сонця він, бурмочучи прокльони під ніс, вирушив у ролі глашатая розносити новину по сусідніх містах і селах.

Звістка швидко розлетілася серед неодружених лицарів, самотніх принців і навіть овдовілих королів. Хтось дізнався про турнір від міщан, які тільки про це й гомоніли. Хтось — від балакучих суперників. А комусь пощастило почути самих глашатаїв на помості, яких підкупив Дракон. Як би там не було, бажаючих позмагатися за руку Принцеси виявилося немало.