А — Анатомія

— Лежи спокійно, — обурювалася принцеса, — якщо я ще раз загублю лінії і тіні, у тебе буде непропорційно довга щелепа. Тобі ж не сподобається, — для більшої переконливості вона насупила брови, і дракон слухняно завмер.

У каміні затишно потріскував вогонь. Простора кругла зала в печері наповнювалася живим теплом, а по стінах танцювали помаранчеві відблиски, згладжуючи й пом’якшуючи тіні. Десь далеко зовні гуркотіла весняна гроза, віщуючи швидке потепління й остаточний відступ зими.

Підлога вітальні була встелена неймовірною кількістю зіжмаканих аркушів. Нерозбірливі записи, закреслені списки, зім’яті олівцеві ескізи — усе це щільним килимом вкривало справжній пухнастий килим. Посеред цього творчого безладу щасливо розвалився дракон. Лежачи на спині, розкинувши крила, він майже по-котячому підтягнув усі чотири лапи й заворожено позував своїй художниці.

— Скажи «А», — дівчина схопилася з великого крісла й помчала до дракона, мало не засунувши голову йому просто до пащі. Творчий запал та натхнення повністю поглинули її. Навіть людині, далекій від мистецтва, це стало б очевидно з першого погляду.

У недбало зібраній зачісці стирчав огризок олівця, за вухом сховався тоненький циліндр вугля для малювання, а руки були вимазані грифелем аж по лікті. Навіть на акуратному кінчику носа знайшовся сірий відбиток.

Принцеса буквально перерахувала драконячі зуби. Зробила замальовки іклів і різців. Дрібним веселим почерком додала нотатки на полях.

— Тут у тебе мав бути зуб? — тоненький пальчик обережно ліг у виїмку між дальніми іклами.

— …Ибив у молодос-с-с-ті, — прошипів дракон крізь її руку у власній пащі. Принцеса миттю внесла поправки в записи.

— А тут у тебе що? — вона без жодного сорому влізла йому на живіт і долонями вперлася в лускаті груди, намагаючись витиснути з них хоч якийсь подих. Реакції не було. Маленька людинка для нього була, що синичка на плечі.

— Серце, легені, нижче — травна система, вище — голосові зв’язки. Одна пара для розмов, друга — для рику, — байдуже пояснив дракон, уважно спостерігаючи за дослідженням самого себе.

— Угу. Мурчало. Так і запишемо, — на чистому аркуші з’явилися три нові рядки.

— Що ще за мурчало? — насторожився піддослідний екземпляр.

— Мурчало звичайне, — поважно, мов професор у лекторії, пояснила принцеса. — Припускаю, що велике.

— Дракони не мурчать! — піддослідний зразок намагався протестувати.

— Ще й як мурчать! Головне знати, де почухати, — дівчина обережно перебралася йому за плече й лагідно провела пальчиками під масивною зубастою щелепою. Величезний ящір миттю розм’як і розплився по підлозі, мов розтоплений віск.

— Ну все, досить, — отямився він, збираючи залишки гідності, — припини негайно.

— Угу, от зараз, — задоволено усміхнулася принцеса й почухала його за гребнем, де, ймовірно, ховалися вуха.

— За-с-с-сранка, — змій блаженно заплющив очі й замуркотів, наче велетенський кіт. Під тонкими дівочими пальцями хвилею пройшла тепла м’яка вібрація. Дракони справді вміли муркотіти. Просто дозволяли собі це так рідко, що майже ніхто про це не знав.

— Та-а-ак, а тут у тебе…

— Верхні дихальні шляхи, — поспіхом видав інформацію дракон, поки дівчача світла голівка не вигадала йому новий орган.

— Вздихальні чи зітхальні? — діловито перепитала дослідниця, в котрий раз щось записуючи та перекреслючи.

— Ди-ха-льні! — з натиском повторив дракон, демонструючи титанічне самовладання.

— Угу… Чуйка! Так і занотую.

— Яка ще, до біса, чуйка?! — рикнув ящір, шокований таким нахабним свавіллям голубої крові. Так над шляхетним драконом ще ніхто не знущався.

— Та, що чує золото, магію й брехню,— принцеса уважно дивилася на улюбленого дракона, намагаючись не проґавити жодної зміни на морді обличчя.

Змій розгублено завмер. По суті, дівчина мала рацію. І золото, й усілякі коштовності, і магію, і відверту брехню з дрібними лукавствами він справді розпізнавав по запаху. Важко було сказати, чим саме тхне те чи інше явище, але повітря при цьому помітно змінювалося, і дракон це безпомилково відчував. Він із легкістю визначав, якого номіналу монета лежить у кишені в хитрого шинкаря, що стоїть позаду.

— Ну, припустімо, так, — після паузи він все ж таки виріши погодитись, — але я гадаю, дихальні шляхи й чуйка — це все-таки різні органи. Як думаєш?

Принцеса на хвилину замислилась, покусуючи губи й водячи поглядом по печері, а потім із подвоєним завзяттям узялася за нові нотатки до свого майбутнього анатомічного трактату про драконів. І змій ладен був присягнутися, що в остаточному переліку таки з’явився пункт «Зітхальні шляхи». І саме цими шляхами він випустив приречене зітхання розпачу та смирення зі своїм становищем.

Наступні півтори години в печері тривала бурхлива дослідницька діяльність і запеклі бої за істину. У ході досліджень дівчині вдалося дізнатися про складну, багатокомпонентну систему, що викидає вогонь з тих самих зітхальних шляхів. Дракон благав залишити йому крила, лапи й хвіст. Але принцеса безапеляційно заявила, що світ має знати правду — і в записах з’явилися нові органи: «махало, гальмувало і кермувало».

— Ну то вже додавай туди ще й «хлібало» і «реготало», — у розпачі вигукнув ображений до глибини душі ящір.

— Фі… Це вже грубо й принизливо, — скривилась принцеса, а змій безсило закотив очі, згадуючи, де стоїть пляшка з валер’яновою настоянкою. Зрозуміти цю творчу натуру було неможливо.

— Не відволікайся. А от тут у тебе що?

— Під хвостом у мене все як у всіх! І досить на цьому! — різко гаркнув дракон і поспіхом підтягнув згаданий орган, притискаючи лапами кінчик, аби людське надмірно допитливе нещастя не полізло перевіряти, що там і як. Бо, боронь Боже, ще намалює.

— А я думала, у тебе там тяга, щоб краще вогонь вивергати, — дівчина невинно кліпнула очима, удаючи янгольську наївність. Печеру струснув громовий рик, що відлунням прокотився назовні разом із розкотом грози. Навряд чи випадковий мандрівник здогадався б, що то не розлючене чудовисько волає, а нещасний, доведений до нервового зриву дракон, котрий необачно погодився стати об’єктом дослідження.

— Цей стогін у них піснею зветься, — спокійно підсумувала принцеса, малюючи нову схему грифелем.

— Я навіть боюся уявити, яке опудало вийде, якщо всі твої описи зібрати докупи. Хлібало з довгим реготалом і вогнедишним мурчалом!

— І коротко підстрижений ірокез уздовж спини. Як у конячки.

— Ти зараз серйозно? — виснажено поцікавився він, заглянувши через її плече, і з подивом відзначив, наскільки реалістичними були її малюнки. Якщо додати до них розумне пояснення — то можна було отримати доволі правдиве уявлення про справжнього дракона. Що зовсім не узгоджувалося із уже записаними мурчалом і піддувалом.

— Подобається? — не дочекавшись відповіді та коментарів, поцікавилась авторка майбутнього трактату.

— Цілком! А як же усі твої неподобства, якими ти мене обклала від голови до хвоста?

— Випущу два збірники, — принцеса мрійливо посміхнулась. — В одному наведу лише факти, а от у дру-у-угому… дам волю фантазії. І хай потім сперечаються, які дракони справжні. Багато вони їх бачили?

— Яка ж ти с-с-с… Слухай, а давай туди ще й роги домалюємо?»