Млинці, лицарі та ревнивий ящір

— Матвій, ну не можна! Ну геть не можна так! — Принцеса енергійно розмахувала сковорідкою з намертво прилиплим млинцем і суворо картала дракона.

— Але чому не можна-то? — Дракон щиро дивувався і з цікавістю розглядав місце події. На зеленій галявині сиротливо стирчав самотній залізний чобіт. Від начищеного, до дзеркального блиску, носка весело відбивалося сонечко, пускаючи зайчиків по соковитій траві.

— Та тому що не можна жерти лицарів живцем просто так, серед білого дня! — наполягала принцеса. — Тим більше ми домовлялися: жерти й випалювати їх можна лише тоді, коли вони мене остаточно розчарують.

— Він якось косо на тебе глянув, — ревниво буркнув дракон.
— А як можна косо глянути з-під опущеного забрала? — примружилась принцеса й глузливо глянула на ящера. Дракон насупився й промовчав.

— Ми ж навіть не встигли спитати бідолаху, чого прийшов. Може, дорогу шукав чи ще щось.
— Ага. І саме тому він одразу з порогу гепнувся на коліна й почав щось белькотіти про кохання, ромашки та зайчиків.

— Знаєш, так ти мене ніколи заміж не віддаш.

— От і добре. Сиди собі вдома. Книжки розумні читай, корисному вчися. Що тобі взагалі той заміж? — від почутого очі принцеси округлилися, й вона аж захлинулась обуренням.

— А ти навіщо тоді кожного разу обіцяєш, що скоро оглядини влаштуєш і жениха шукатимеш?

— Лякаю. Щоб поводилася чемно.

Золотий дракон і норовлива принцеса ще кілька хвилин задумливо втуплювалися в нещасний чобіт. Принцеса прикидала, якого розміру був весь лицар, якщо в нього така довжелезна лижня, а дракон міркував, що йому якраз бракувало одного чобота, аби зібрати повний лицарський обладунок. І нічого страшного, що одна нога довша за іншу. Може, від наступного лицаря залишиться нормальний чобіт, а то й два — і тоді взагалі пара буде.

— А от від зайчих капців я б не відмовилась, — принцеса згадала туманні обіцянки лицаря й сумовито зітхнула. — Зима ж скоро, а я мерзну.

— Будуть тобі капці! Може, ще й з рукавичками. Тільки спершу мені млинців напечи, — дракон підхопив чобіт і діловито попрямував додому.

— Тільки нормальних! — гулко долинуло з глибини печери. Принцеса образливо замахнулася в його бік сковорідкою, та передумала, придумавши шкоду цікавішу, й весело поскакала додому — доводити, що не лише перший млинець може бути нанівець.