Розділ шостий. Альдо

Сніданок вийшов простим, але ситним. Злякавшись драконячого гніву, селянки постарались на славу. Я не був впевнений в тому, що цей сніданок достойний принцеси, але хоча б ясно усвідомлював, що кормлю Марлену чимось смачним. Вона не жалілась, навпаки, взялась за їжу з чималим апетитом. Служниці намагались шепотітись про те, що у принцеси надто великий апетит, але перехопили мій обурений погляд та змушені були тримати язик за зубами.

В цілому, після досить сумбурного ранку ми трохи заспокоїлись. Після ситної їжі я подобрішав, і дракон вже не рвався на свободу так активно; Марлена, позбувшись вінчального браслету на зап’ястку, теж помітно заспокоїлась і поводилась досить природно, посміхалась та сміялась у відповідь на мої жарти. Яйце в теплі відчувало себе чудово; дракончик всередині спав і на мій доторк реагував слабким ментальним сигналом.

Після сніданку, що загрожував плавно перейти в обід, ми вирушили досліджувати маєток. Марлена хотіла прогулятись самостійно, але я, переконавши її в тому, що в драконячому маєтку може трапитись що завгодно, пішов за нею. Насправді в плануванні замків вона розуміла краще за мене, все-таки виросла в королівському палаці. Основуючись на досвіді дівчини, ми досить скоро виявили кімнати для слуг, величезний бальний зал, де, судячи з пилу на підлозі та підвіконнях, не бували десятки років, а потім і бібліотеку.

– Вау! – не втримав я захоплений вигук, переступаючи поріг.

Бібліотека була величезна. В своєму минулому я жодного разу не бував в таких місцях. Ні, звісно, інтернет – видатна річ, там можна знайти що завгодно, та й університетські та міські бібліотеки, будучи студентом, відвідував неодноразово, але масштаби все одно вражали. А особливо той факт, що це все моє.

– У нас, здається, і в палаці такого нема, – зазначила МАрлена.

– Справді? – всміхнувся я. – Радий, що вдалось тебе вразити…

– Так, – кивнула вона. – Ти не проти, якщо я тут поблукаю, сама оберу, що хочу читати? Мені треба визначитись… З одним питанням.

Виглядала дівчина трохи схвильовано.

– Щось трапилось? – миттю насторожився я.

– Ні-ні, – хитнула головою Марлена. – Просто… Хочу уточнити стосовно одного закляття, почутого незадовго до того, як сюди потрапила.

– Добре, – я важко зітхнула, – бібліотека в твоєму розпорядженні. Можеш брати що завгодно. Якщо захочеш винести кілька книг до спальні, гукни мене.

– Аби ти дав дозвіл? – спитала вона.

– Та що ти! – я всміхнувся. – Просто не хочу, аби ти носила важке. А так… Думай, що ця бібліотека така ж твоя, як і моя.

Марлена, здається, була здивована подібним проявом драконячої щедрості, але не стала сперечатись. Зорієнтувавшись по табличках, вона звернула в один з рядів, а я лишився один в цьому вражаючому царстві знань, що, якщо чесно, мене навіть лякало.

Що ж, лякатись часу нема, сенсу також. Уважно роззирнувшись і з радістю для себе з’ясувавши, що я розумію місцеву мову, я звернув в той ряд, над яким висіла табличка «дракони». Звісно, мені не завадить почитати, що я таке.

Більшість книг були надто складними для того рівня знань, що я мав. Мені б щось типу «дракони для чайників», можливо, тоді вдасться розібратись! На жаль, тут новачків не асоціювали з чайниками, але я на нижній полиці виявив книжку під багатообіцяючою назвою «Як стати сильним драконом. Підручник для найменших».

– І найдурніших, – доповнив я, вихоплюючи книжку. – Мені якраз підійде. Зрештою, я другу добу дракон.

Видання виявилось гарним, ілюстрованим, яскравим. Всередині все було написано дуже зрозуміло. Перші сторінки повідомляли про історію драконів, я швидко звик до витіюватого шрифту та вмудрився дізнатись, що дракони здавна були страшними чудовиськами і атакували людей. Але багато століть тому одна з наймогутніших людських чарівниць зуміла злити в одне сутність дракона та молодого воїна, що вирішив пожертвувати собою. Злиття пройшло успішно; воїн підкорив собі дракона і дав початок роду драконів-перевертнів.

З тієї пори між драконами почалась тривала битва. Найсміливіші люди об’єднувались з кровожерливими чудовиськами в одному тілі, і зовсім скоро драконів, що могли тільки літати, майже не лишилось. Ті, що могли перетворюватись на людей, обзаводились сім’ями і будували нинішнє традиційне драконяче суспільство. Тепер діти народжувались в людському тілі, але могли пробудити в собі драконячий дух. Вивчили можливості ініціації в дракони… Будь-яка людина, що її магія приймала за достойну, теж могла отримати крила, але траплялось це дуже рідко.

Що ж стосується дітей, то другу іпостась вони мали за замовчуванням, якщо були народжені у двох драконів, але мали ще здружитись зі своєю сутністю. Книга говорила, що дракон капризний, з ним важко налагодити зв’язок. Якщо цього не трапиться, то дитина може втрачати самоконтроль, поводитись дивно...

Все як про мене! Бо ж я не злився з драконом в одне ціле, навіть нормального зв’язку з ним не мав!

«Треба тренуватись», – писала книга, і я зрозумів, що муситиму це робити.

Варто було тільки подумати про тренування, як внутрішня драконяча сутність заворушилась в мені, збираючись прокинутись. Лускату половину душі треба було тримати під контролем, але я дозволив собі трохи розслабитись і рушив на пошуки відкритого простору.