Розділ п'ятий. Марлена

Ранок почався добре. Я чудово виспалась, знайшла прекрасний, дуже комфортний одяг, дарма, що чоловічий, зате без корсету, і розраховувала на те, що ми з Альдо продовжимо наше знайомство, подружимось, та й взагалі, не втратимо той контакт, що встановився між нами після минулої зустрічі.

Але Альдо не було в його кімнаті. І внизу його теж не виявилось! Я зазирнула в кілька приміщень, службових і житлових, відшукала кухню, піднялась нагору, а мого дракона й слід охолов! Зате знайшлиь дві дівчини, вдягнені в нічні сорочки, ті самі, які наречені надягають перед першою шлюбною ніччю. І Альдо, що зайшов до кімнати, спокійнісінько дивився на них. Йому дівчата пропонують свої послуги, а він і бровою не веде!

Варіантів було два. Або Альдо до дівчат байдужий, його цікавлять тільки дракониці та пожирання домашніх тварин, крадених у селян, або він не в курсі, для чого призначене це вбрання, тож і не відчуває необхідного потягу до цих панянок. Але як він може не знати?!

В мені запалали ревнощі. Якісь дві дівчини, вдягнені незрозуміло у що, стоять посеред драконячого маєтку і заграють з моїм чоловіком! Звідки тільки взялися тут? Це я всю дорогу провела в незручних драконячих лапах! Мене ледь не спалили в скарбниці! Мене врятували від весілля з некоханим,  моєї руки обіцяли зняти проклятий вінчальний браслет, який я так і не змогла стягнути. То чому ж ці дві селянки стоять тут у вигляді, пристойному тільки для шлюбного ложа?

Поза всякими сумнівами, мене навчали, що жінка не мусить ревнувати. Тим паче, принцеса. Чоловіки, поважно повторював тато, вирішують надто багато складних питань. Їх треба задовольняти та радувати! У чоловіків часто багато роботи, і коли вже вони хочуть розважитись з коханкою, то моє принцесяче діло відвертатись під час особливо непристойних сцен і робити вигляд, що все в порядку. Так роблять всі жінки…

Але відвертатись я не планувала. І перш ніж подумала, що, можливо, зарано посягнула на дракона, бо я не його дружина і навіть не кохана, випалила:

– І чому ці дві дівки стоять тут і чекають когось в сорочках для першої шлюбної ночі?!

Альдо повернувся до мене і вражено заморгав.

– Ці монастирські лахи – сорочка для першої шлюбної ночі?! – перепитав він.

– Звісно! – вигукнула я. – Класична! Та, що передається з покоління в покоління.

– Таке ще й передають з покоління в покоління?! – Альдо був шокований.

– Традиції, – розвела руками я.

– Жах! – обурився дракон. – Це ж негігієнічно! Дівчата, – він повернувся до незнайомок, – негайно знімайте цю брудну гидоту.

Дівчата зреагували майже миттєво. Одна з них потягнулась до зав’язок сорочки, інша поспішила підібрати спідницю, оголивши ноги. І не до колін, а до стегон і того, що нікому, навіть власному чоловікові, не показують.

– Та ж не при мені! – Альдо стрімко відвернувся.

– Ви бажаєте нас бачити вже оголеними, Ваше Драконство? – смиренно поцікавилась одна з дівчат.

– Я взагалі вас бачити не бажаю, тим паче голими! – обурився Альдо. – Негайно перевдягніться в нормальний одяг і спаліть ті брудні лахи, інакше їх палитиму я!

– Ви хочете взяти нас в одязі? – абсолютно спокійно уточнила дівчина.

Я почервоніла від обурення. Ні, я, звісно, все розумію, Альдо в людському вигляді неймовірно гарний, таким чоловіком важко не замилуватись, але ж як можна говорити про зв’язок так відверто! Навіть батьківські фаворитки так не нахабніли, тим паче при мені.

– Так! – гаркнув Альдо. – В одязі! Взяти вас в найми як служниць, а не те що ви несете! Марлено, – він повернувся до мене, – пробач за цей жах. Цих двох… принесли мені в жертву селяни сусіднього села! Разом з їжею. Вони тут просто працюватимуть.

– Працюватимуть? – вигнула брови я. – Ким же, дозволь поцікавитись?

– Служницями, – повідомив Альдо. – Чуєте ви, двоє? Служницями, котрі прибирають в маєтку, дивляться за хазяйством… За домашнім скотом, я мав на увазі… За коровами та курами! А на мене дивитись не треба. І вдягніться нарешті, бо спалю!

Погроза виявилась ефективною. Панянки заворушились і вже за кілька хвилин були вдягнені якраз для роботи по дому. Та вигляд їх був все ще не надто пристойним. Я, звісно, не надто часто спілкувалась з селянами, але могла визначити, як намагається виглядати жінка, коли ставить собі за мету звабити чоловіка. Саме так і поводились ці двоє, що незрозуміло як опинились у маєтку. Стихії б їх побрали!

– Що нам буде велено зробити? – виставила вперед груди одна з дівчат.

– Я знайшла кухонні приміщення, – подала голос я, сподіваючись, що через свою неосвіченість не переплутала кухню ні з чим іншим. – Приготуйте нам сніданок, коли вже привезли сюди продукти.

Звісно, питання дівчат було направлено до Альдо, і тільки договоривши, я зрозуміла, що взагалі-то в цьому домі не хазяйка. Але ж я принцеса, важко так швидко позбутись звичок!

Очевидно, тією самою шкідливою звичкою, якої не могли позбутись вручені драконові селянки, було хамство. Тому що та, друга, що досі мовчала, повідомила мені:

– Ми слухатимемо тільки Його Драконство. А інші дівчата тут такі ж драконові жертви, і вони нам наказувати не можуть!