Дракон на щастя

Частина 1

– Та скільки разів тобі казати: я не знаю, як лікувати печію у дракона! Я ж тобі не ветеринар! Ну, хоча б соду спробуй!..

Переді мною стояв Стірх, наш вихователь драконів. Зовсім ще пацан, але це не заважає йому дивитися на мене згори вниз. Буквально. Але – з повагою. Його вихованець ніяково тупцяв на одному місці, трамбуючи пісок на моєму невеличкому подвір’ї, а неподалік диміло деревце дроку.

Стірх опустив голову. Дракон – також.

– Його від соди пучить! – мовив ламким баском хлопчина.

Дракон сором’язливо почервонів і гикнув. Бідолашне деревце задиміло з подвоєною силою.

– Стірше, миленький мий, зрозумій, я ж не ветеринар, я аптекар. Ти б до чародія сходив, чи що…

– У нього радикуліт! Третій день руками за поперек тримається. Каже, йди до панни Рути, я, мовляв, жодного цього… як його… магічного паса зробити не можу…

Якщо хто не здогадався, то «панна Рута» – це я. До того ж, єдиний аптекар у нашому богами забутому селищі. Ні, ви, мабуть, не зрозуміли: я не бабця-шептуха, не знахарка. Я – випускниця королівського аптекарського коледжу. Щоправда, нещодавня. Я не змішую приворотні зілля, а також не зможу нікого зурочити. Та й бажання такого не маю. Однак це не заважає нашим місцевим травниці, знахарці та чаклунці-самоучці бачити в мені головну конкурентку і найпершого ворога.

Якщо хто й сприймає мене серйозно, так це Стірх з його вихованцем. Навіть якщо я допомогти його драконові нічим не можу. Куди не кинь, у мене й дракона – різна фізіологія, і те, що лікує мої зуби, може у дракона призвести до… м’яко кажучи, розладу шлунку. А це, запевняю вас, видовище досить вражаюче. Хоча з хворобами шкіри, як це не дивно, легше.

Вам цікаво, для чого нам дракон? А Морок його зна. Так вже склалося, що у кожному більш-менш пристойному замку чи місті, за традицією, повинен жити власний дракон. Але хоч традиція є, але драконів на всіх бажаючих не вистачає. Лише в небагатьох селищах неподалік від гірських хребтів цих драконів вирощують і, так би мовити, виховують. У тому числі і в нас, у Мостах, хоча від нас до підніжжя гір далеченько.

До речі, дракони, на мою думку, – це істоти, з яких ані зиску, ані користі. Ні, вони зовсім не ду́рні. Просто занадто вже непередбачувані. І ні на кого не схожі. Навіть на інших драконів. Живуть довго, дорослішають повільно. Вихователі змінюють один одного, а дракони все одно немов діти. І що найдивніше – здібності у цих ящерів з роками міняються. Я, щоправда, сама цього не бачила (бо живу тут тільки близько двох років, а це ще за Стірхового прадіда було), але, за розповідями драконовода, його вихованець, коли з яйця вилупився, плавав – куди там тій форелі. Коли ж трохи підріс – наче перемкнуло. У воду не заженеш. Якщо йому попити приносять більше, ніж піввідра води, закочує істерику: панічно боїться потонути. Але навички залишилися. Тепер дракон «плаває» на суші. Земля з-під лап розлітається – тільки встигай відвертатися. Стірх його завжди приводить, якщо сусідам треба яму вирити чи город глибше скопати, а то й рів навколо замку кому з лицарів прочистити. Тільки з рову треба спочатку обов’язково воду спустити, інакше туди Стірхового вихованця ніякими пундиками не заманиш.

Поки я розмірковувала таким чином, дракон знову гикнув. Спалахнуло чудово. Трава охоче зайнялася біля самісіньких моїх ніг. Я з вереском відстрибнула.

Зрозуміло, печію в цього красеня таки треба зупинити. Інакше ночувати сьогодні я буду надворі, тому що моя хатинка спалахне мов сухий віхоть. Я б воліла зберегти житло. Звикла – досить затишна хижка.

– Що там є в моєму арсеналі? – я у задумі почухала перенісся.

Стірх зітхнув з полегкістю. Дракон втупився у мене з помітною цікавістю. Морок, якби я не знала, що це тільки ящірка-переросток, то подумала б, що він має конкретні сумніви з приводу моїх професійних знань і навичок. А дарма…

– Гаразд. Підемо від противного… Та не від тебе, дурню! – плюнула я в дракона, котрий при цих моїх словах порснув у бік, та в Стірха, котрий кинувся на захист свого улюбленця. – Так просто кажуть! Отже… Сама я при печії зазвичай м’яту заварюю. А от що з драконом твоїм робити… Може, мед спробуємо?

Стірх пирхнув:

– Панно Руто, чи ви з дуба впали? У мене самого від меду печія! Якщо ви його медом годуватимете, я краще спочатку речі зберу та за річку втечу. Мені у напівспаленому селищі все одно не жити – як не вб’ють, то скалічать!

Тепер уже пирхнула я:

– А в тебе що, метаболізм такий самий, як у твоєї ящірки? – люблю інколи мудре слівце у розмову вставити. А от ящіркою нашого звіра обізвала спеціально: дракончик від цього починає так кумедно шаленіти – якщо Стірха поруч немає. А біля нього – хвостом б’є, сопе ображено… Хіба не весело?

От і зараз. Ящір наш розбуркотівся, лупить по землі хвостякою і на Стірха оком кидає: мовляв, що ж ти цій… мене, рідного дракона, обзивати дозволяєш?!! Морок, не високої ж думки ця тварюка про випускників королівського аптекарського коледжу!

– Ну і навіщо ти його дражниш?.. – від хвилювання нянька дракона навіть на «ти» перейшов. – Ти з добре знаєш, що не любить він цього… – виговорював мені Стірх, а сам заспокійливо гладив дракона по шиї.

– Гаразд, проїхали. Йду по мед! – дракон знову зібрався гикнути. Я тупнула на нього, і ящір утримався. А шлях мій лежав у комірчину. От чого-чого, а меду в мене вистачає. Наш місцевий бортник давно на мене оком наклав, ходить до мене мало не через день укуси диких бджіл лікувати. Лелечко, скільки я на нього цибулі перевела… Цим запахом він увесь, здається, просотався. Я б на місці бджіл, побачивши Бора-бортника, тікала б світ за очі! Одне добре: мед він приносить регулярно. Якраз учора чималу діжечку притяг. Тож повинно вистачити.

– Може, допомогти вам, панно Руто? – похопився Стірх, коли побачив, як я виходжу надвір з барильцем на плечі. Я тільки гмикнула у відповідь. Він, звичайно, каланча порядна, але й мене Світлі Боги не обділили ані зростом, ані силою, та й саму мене, якщо чесно, не назвеш худенькою. До того ж, бачу поганенько. Тож у темряві на вузенькій стежці зустрічатися зі мною не раджу: зіб’ю з ніг і навіть не помічу цього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше