15

Наступні кілька днів промчали майже непомітно. Зі школи виходити я не ризикувала, Даган теж не посилав сигналів. Вечорами досліджувала територію, намагалася порахувати, як змінюється варта. Упереміш із хирровими домашніми завданнями, не було мені турботи! Шукала зручні шляхи до центрального палацу.

Фіран більше не виявляв до мене підвищеного інтересу. Дуже хотілося вірити, що він перестав мене підозрювати! Але не залишало відчуття, ніби хижак лише причаївся.

І чекає, коли я оступлюсь.

Тож я була максимально обережною!

Наближалися вихідні. Зовсім забула, що вони бувають – у адмірала Зелбена ми вчилися майже без перерв.

Тим краще. Постараюся вирватися до Аріва. Гляну, де влаштувався Даган.

Геннар відгородився від мене, спілкувався у межах необхідного мінімуму. І більше не обіцяв нічого показати.

Я не зовсім розуміла таку реакцію. Може, інші учні і вважали, що він тут, тільки тому, що синочок директриси. Та ще й з роду тих Уерінгів, які пожертвували своїм маєтком.

Але я-но ніколи до нього так не ставилася, і не збиралася!

Втім, встановлювати близькі знайомства не входило до моїх планів, тому я не намагалася з ним поговорити.

Увечері перед вихідними я знову була в парку. Спостерігала.

Вже стемніло, учні вгамувалися. Багато хто роз'їхався по домах, інші розійшлися по кімнатах. Вікна гаснули одне за одним. Мої очі теж злипалися, але я мала намір спробувати влаштувати вилазку до центрального корпусу. Коли, як не сьогодні?

У альтанці мене відлякнула пара – і я безшумно відступила крізь зарості, не попадаючись у поле їхнього зору.

Втім, вони так були зайняті собою і губами одне одного, що й динозавра не помітили б. Не те що маленьку нечутну мене.

Оскільки я відступала у бік зовнішньої огорожі, то й пішла вздовж неї. З того боку походжали караули, стежили, щоб діти не розбіглися. Та й не розлетілися. Тому я намагалася триматися в тінях, коли помітила ще одну тінь, що краласяя.

Наблизилася нечутно, придивилася...

– Осю?! – здивувалася.

Тінь здригнулася, підскочила. Розвернулася до мене, сяючи переляканими очима з темряви.

– Ашере! Що ти тут робиш?

– А ти?

– Ти за мною стежив?

– Ні. Чекаю на відкриття воріт, щоб першим втекти, – хмикнула я.

– Треба було вдень з усіма йти, – буркнула Ося.

– Розповідай, що трапилося, – вимогливо промовила я. Тому що чуйка дуже люто сигналізувала, що таки сталося.

– Я розмову підслухала, – шморгнула вона носом.

– Яку?

– Лей Ілідій казав директорці, що повернувся Лей Сімплар. А ще хтось із Басуда. І завтра вранці нас не випускатимуть, доки вони з нами не переговорять.

– Чому ти мені не сказала?

– Я шукала! Навіть пробралася на ваш поверх, але тебе там не було!

– Точно, я весь вечір тут сидів, – погодилася я, закусивши губу. Ну ось і скінчився час. Потрібно поспішити.

– А ще Скайт перед виходом пообіцяв, що все одно знайде мене. Сьогодні приходив його батько поговорити з леєй Уерінг. І він так на мене дивився...

– Щось ти частенько отираєшся біля кабінету директорки, – посміхнулася я.

– Бо мені не можна... не можна! Я йду!

– Як ти підеш?

– Він надто швидко розкрив мою силу. Мені не можна тут залишатись! За такими, як я, завжди полювали...

– Так, так, гей. Заспокойся. Ми ж із Айшею обіцяли допомогти. Щось вигадаємо.

– Вигадай для початку, як втекти звідси! Завтра ніхто не випустить!

– Стоп. Розкажи, що там із Басудом. Ти насправді не звідти?

Ося промовчала, але так глянула у відповідь, що й без слів стало все зрозуміло.

А дзеркальний, отже, не повірив. Перевірити вирішив.

І отже, мені теж час валити.

– Так, послухай, – промовила я. – Я тебе виведу. А потім... мені ще треба дещо зробити. І я або Айша тебе знайдемо.

– Як? – нахмурилась Ося.

– Зараз побачиш.

Йдучи на це завдання, я ж не збиралася користуватися темними ходами. У сенсі, артефактом переміщення. Але тут давно вже намагалася добре розгледіти та запам'ятати місцевість біля центрального корпусу. Щоб перемістити туди. Дракони начебто не помітили попередніх переміщень.

Я вже приблизно знала, де повинні бути покої Ерлінгів. Щось вистежила, щось підслухала, щось розпитала, намагаючись не привертати уваги.

Єдине, не знала, чи там зараз Кіон-Шепре. Розуміла: другого шансу може й не бути. Особливо якщо Фіран таки щось довідався.

– Ти речі зібрала? – запитала я.

Ося кивнула, я подумки пробіглася по своїх. Мені з речей Ашера начебто теж нічого не потрібно, а моє – завжди зі мною.

– Тоді тримайся!

Я не дуже знала, як на двох спрацює артефакт. Але насправді, яка різниця, одного переносити, чи ще когось із собою захопити?

А ось куди... Або будиночок, знятий Даганом – сподіваючись, що там зараз нікого. І шлях туди вже перевірено. Або... та галявина в лісі? Далеко, я не була впевнена, що артефакт упорається. Хоча, мабуть, туди безпечніше.

– Що... – пробурмотіла Ося, але мені не було коли їй пояснювати.

Відведу її у безпечне місце, повернуся до центрального входу. Впораюся з Ерлінгом.

І додому. У Магонію.

– Тримайся! – я вхопила її за руку, активувала артефакт і зробила крок.

– Ашере! Якого хирра? – наздогнав нас ззаду ще один голос.

***

Фіран

– Доповідай, Лікаю, – втомлено підвівся з дивана Фіран.

За вікнами вже стемніло, а заняття з учнями надто вимотували. Він навіть не припускав, наскільки це виявиться непросто.

Не кожен дракон благородний від народження. Багатьох треба вчити, підштовхувати, спрямовувати. Деякі взагалі зможуть усвідомити себе чоловіками, лише знайшовши ілері.

А хтось так і не усвідомить. Зрадники, на жаль, трапляються навіть серед драконів. Хоча їх і не так легко підкупити, як деяких магів.