14

– Це не дуже гарна історія, – хитнув головою Геннар-Куша. – Її не надто поширюють... хоча і в таємниці не тримають.

Ми вирулили до сходів, але я з цікавістю поглядала на нього, сподіваючись, що нічого не переб'є розмову. Чим більше знатиму, тим краще. Адміралу передам.

– Колись одна дзеркальна дракониця зрадила Ерлінгів, – взявся за розповідь альбінос. – Виманила з дому Кіона-Шепре та його молодшого брата Даяна-Наераля, та й здала магам.

Геннар рипнув зубами. Те, що деякі дракони не лишилися розуму і намагаються співпрацювати з нами – тішило. Але ось це «здала»...

– Вони були ще дітьми, – промовив альбінос похмуро.

До чого тут діти? І взагалі, адмірал Зелбен мені не казав, що Ерлінг-старший має другого сина. Та й... якась каламутна історія.

– Вона кілька років жила у палаці. Користувалася довірою драконів. Аніса-Лія Дельвін. І раптом...

Щось невиразно знайоме здалося мені в цьому імені, всередині ніби напружилося... плеснуло гарячим. Знову.

Але моя чудова, тренована пам'ять в котрий раз нічого не змогла пред'явити. Залишалося лише уважно слухати супутника.

– Даяна-Наераля вбили, – Геннар знову стиснув зуби. – Кіона-Шепре намагалися захопити в полон, але йому вдалося втекти.

Та гаразд! Як би він втік від магів, якби потрапив до них у руки? Неправдоподібна, явно вигадана історія.

– Ніхто не знає, що вони їй пообіцяли за зраду. Або як вплинули. Зрадницю, звичайно, спіймали та знешкодили. Вона так ні в чому й не зізналася. Але із дзеркальними це складніше подвійно. Адже їх не знайти, не запідозрити. Мало хто здатний відрізнити дзеркального. Тому не віриться, що Ерлінги триматимуть біля себе такого.

Геннар замислився. Ми якраз увійшли до нашої кімнати. Я тільки й встигла кинути речі на ліжко, як пролунав сигнал на вечерю.

Цієї ночі я спала, як убита. Навіть думки про те, що завтра перше заняття буде з Фіраном, не турбували – і взагалі не відвідували.

Вони злетілися вже на ранок, коли реальність грубо увірвалася в ніжний, м'який сон, який я миттєво забула.

– Ашере, сніданок, – тряс мене за плече сусід по кімнаті.

А я ледве розліпила очі, хоч і впала вчора майже відразу після вечері. Сили досі не відновилися, в голові гуло і стояв туман, як часто буває після пігулки.

Але робити нема чого, довелося неохоче вставати й тупотіти в чоловічі умивальні приводити себе до ладу.

Форма, до речі, сіла ідеально – лея Ільтон не обдурила.

У їдальні перекинулась кількома словами з Осею – дівчисько вже встигло поїсти і бігла, ми з Геннаром притупали одними з останніх.

Скайта з дружками теж не застали, що підняло нам настрій.

Але ненадовго. Коли ми з білосніжним примчали на урок Фірана, вся трійця нападників теж виявилася там. Разом із своїм класом.

Треба ж було, щоб нас поєднали саме з дурнями Скайта!

Фіран також був тут. Сидів за столом і щось писав – заповнював учительські папірці. Але учні не шуміли, вишиковувалися в лінію – точніше, в дві. Наші окремо, Скайтові окремо.

Щойно пролунав сигнал до початку заняття, дзеркальний відклав сріблясту ручку і підвівся.

На всіх без винятку обличчях відобразилося повне захоплення та задоволення. Я навіть скривилася – втім, дуже намагаючись не виділятися з натовпу. Хоча маю сумнів, що мій оскал він сприйме за щиру симпатію.

І гаразд, дзеркального не обдурити. Тому навіть не намагатимуся, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Куди вже більше-но.

Фіран пройшовся перед строєм, ніяк не виділяючи мене серед інших – що не могло не тішити. І не насторожувати заразом.

– Нещодавно у нас трапився інцидент, – почав.

Хм, це він імена тих, хто бився, з'ясував? Ймовірно, інших вчителів розпитав, вже забіяків напевно всі знають. Або вирішить показово нас із Геннаром відчитати?

Ми переглянулись, напружилися.

Скайт і двоє його сподвижників стояли з нудьгуючими мінами, ніби вони тут ні до чого.

– Деякі з вас уявили себе досить крутими, щоб знущатися з тих, кому від природи дісталося менше умінь та можливостей. Ви знаєте, що у школі Сейму це суворо заборонено. Тому заводії будуть покарані.

Він різко розвернувся перед другим загоном і тицьнув пальцем у червоноволосого хлопця:

– Семер-Рапе, ви будете відраховані.

Обличчя юнака витягнулося. Ми з Геннаром теж переглянулися, не втримавшись. Ким би він не був – але точно не тим, хто влаштував нам увечері магічну битву! Щось погано у дзеркального з інформацією!

– Але... я... – почав бурмотіти хлопчисько. – Не розумію, про що ви!

– Позавчора ввечері, навіть я сказав би, майже вночі, ви брали участь у бійці.

– Я ні на кого не нападав! Я в цей час... спав!

– Хтось може підтвердити?

– Не знаю... – розгубився Семер-Рапе. – Але в бійці я точно не брав участі. Це несправедливо!

– А хто брав участь? – встромив у нього фірмовий погляд дзеркальний.

– Звідки мені знати? Мене там не було!

– Хтось може підтвердити його слова? – обвів поглядом стрій дзеркальний.

Усі продовжували стояти, принишкли, мовчали.

Парубок засмучено озирнувся. Вийти, чи що? Сказати, що то не він? Адже не збиралася увагу привертати!

– У такому разі, йдіть збирати речі, – викарбував дзеркальний.

Можу тільки уявити, яким зараз бачить його хлопець! А якщо Фіран-Сане ще й магії додав...

Я подивилася на Геннара, але той не зводив пильного погляду зі Скайта та дружків. Начебто зрозумів більше мого. І я теж обернулася до них.

Скайт так само дивився в стелю, хіба що не насвистував. Дружки більш нервозно переступали з ноги на ногу.

Семер-Рапе вийшов із строю, і тут один із них не витримав. Зробив крок уперед.

– Я можу, – промовив.

Дзеркальний здійняв брову. Слухаю, мовляв, кажи.

Семер-Рапе завмер, не розуміючи, що робити.

– Не знаю, чи спав він. Але в бійці точно не брав участі, – пробурчав споборник Скайта.