11

Троє драконів темними тінями кинулися до входу в корпус. Витираючи губу, блондин-альбінос подав мені руку. Я і без нього вже встала впевнено на ноги – тому лише стиснула її у відповідь.

– Шенн Найшель? – пильно дивився на нас дзеркальний. Цікаво, а Геннар-Куша бачить його також альбіносом? – Першого ж дня! Лей Уерінг? Від когось, а від вас не чекав. Ваша мати не буде задоволена.

Я знизала плечима, намагаючись згадати, звідки мені знайоме це прізвище. Уерінг.

А! Це, випадково, не володарі місцевого архітектурного ансамблю, які щедро надали його в користування Ерлінгам? Тоді зрозуміло, чому всі вважають, ніби Геннар тут через спорідненість.

– З ким ви билися? – не відставав Фіран, наблизившись і чіпко утримуючи нас поглядом все ще темних очей.

– Не знаю, не встигли познайомитись, – буркнула я.

– А не завадило б спочатку познайомитися та спробувати вирішити питання мирним шляхом. Лею Уерінгу, назвіть імена втікачів.

– Всі і без того знають, у кого проблеми з драконячим благородством.

– Я тут нещодавно, тож будьте ласкаві ввести в курс справи.

– В мене-то проблем із ним немає, – хмикнув Геннар. Якого, здається, я починала все більше поважати.

Альбінос склав руки на грудях, трохи підняв підборіддя і всім своїм виглядом показував, що від нього нічого не доб'ються. Фіран зміряв його довгим поглядом, але на мій подив кивнув.

– Хоча б скажете, що ви не поділили?

– Мою сестру, – відповіла я.

Дракон підняв брову, і я буркнула:

– Строїли на неї плани і мені озвучували.

Фіран глянув мені у вічі – і знову привидівся срібний відблиск. Що він там зрозумів, я уточнювати не стала.

– Зайдіть до цілителів, – порадив він нам обом, потім додав особисто мені: – А завтра зранку чекаю на вас у себе. Виділю час.

Ось щастя-то! Скрипнувши зубами, я лише кивнула.

До цілителів ми не пішли. До речі, не змовляючись. Зате в душовій справді виявилися останніми.

Кабінки тут хоч і не зачинялися, але вони були. І я сподівалася, що Геннарові не знадобиться заглядати в мою. Все-таки його слова про драконяче благородство не видалися мені порожніми. Принаймні, сам він явно в нього вірив і пишався.

Вставши під теплі струмені, я обережно прочинила магію, зробила не такою щільною ілюзію.

– Аше, все гаразд? – чомусь крикнув через перегородку Геннар.

– А що? – здивовано відгукнулася я, про себе лаючись і спішно повертаючи все на місце.

– Так... здалося. Ти будь обережніший, вони будь-якої миті можуть знову полізти.

Здалося йому. Магію почув? Отже, не така вже й пустушка! Або що інше, чого я не помітила. Або просто нервовий?

Закінчивши якнайшвидше, я вимкнула воду.

– Ти правий. Ходімо спати, – промовила.

Витерлася рушником, розпустивши косу під ілюзією. І тільки тоді вийшла у порожні роздягальні.

Геннар вирулив слідом, оголений, вичавлюючи рушником довге, напрочуд блискуче в мокрому стані волосся. І я для себе відмітила не ходити з ним – і ні з ким іншим – у душ. Все-таки я дівчина, і такі видовища мене ммм... бентежать.

Зізнатися, мені не спалося. Хоча до нашої кімнати дісталися без пригод. І куди тільки поділася сонливість? Навіть позіхати не тягнуло.

Геннар ще якийсь час сидів, просушував волосся. А я завалилася в ліжко, шкодуючи, що не можу так само вчинити зі своїм. Уявляю, яке там утвориться гніздо за ці дні.

Але в думки настирливо лізла завтрашня зустріч із Фіраном-Сане Ілідієм.

З ранку в їдальні мене знайшла лея Лійсі-Джина.

– Добре, що побачила вас, л... шенн Ашер. Лей Сімплар затримується, лей Ілідій зможе прийняти вас трохи згодом. Тому поки що відвідайте заняття разом із леєм Геннаром. Всі немагічні уроки вам точно не завадять. І перший, до речі, мій.

Я лише посміхнулася – а що ще лишалося?

І потопала на історію Драконії.

Ох, більших тортур я давно вже не відчувала!

Ці дракони викривили всю історію нашого світу! З їхніх слів виходило, що вони першими прийшли на ці землі – хоча кожен школяр у Магонії знає, що це були землі магів ще в незапам'ятні часи! Дракони прилетіли сюди, і почалися нескінченні сварки.

А ще вони вчили дітей, що це ми розпочали війну! І лея Вермол, кутаючись у свою вовняну кофту – ось хто жодного разу не вогняний дракон і навіть улітку мерзне, – знову й знову поглядала на мою реакцію.

Ох, чого мені вартувало мовчати і записувати її марення у виданий зошит! І вгадувати відповіді на питання, які вона мені час від часу ставила. З'ясовувала рівень знань.

Але, здається, я пройшла і це випробування, ретельно намагаючись не проявляти обурення і не говорити про те, що може не сподобатися драконам.

Нічого. Ось дістануся Ерлінга, врятую від нього світ. І всі дізнаються правду!

– Вас кличе лей Ілідій, – промовила вона, наблизившись до мене після уроку і зміцнюючи в думці, що дракони мають можливість передавати одне одному милслені повідомлення.

У магів, на жаль, таких практично немає. Існують артефакти, які можуть передати умовлений сигнал. Є рідкісні маги, які можуть послати думку іншому. Ну і зв'язок із фамільярами, звісно – правда, хто з фамільярів уміє говорити? Міфічні ліосеї хіба що.

– Він чекає на вас у залі, – додала лея. – Знаєте, де це?

Я кивнула, і вирушила туди, згадуючи мого дивного нічного гостя, що з'явився в лісі і так само раптово зник.

Але що ближче підходила, то більше думки залишало все, крім дзеркального дракона.

Ноги неприємно слабшали, в голову зліталося безліч тривог та хвилювань, які я й сама не могла собі пояснити.

Видихнувши біля дверей, я кілька разів постукала. І потягла на себе стулки, рішуче заходячи.

Фіран стояв посеред зали, босоніж на м'якому покритті. Одягнений у тонкий просторий світлий одяг під пояс – явно тренувальний.

Стягнуті підлоги відкривали смагляву шкіру грудей, під тонкою тканиною добре проглядалися щільні, литі м'язи.