10

Я підняла погляд, щоб побачити ще одного немолодого професора. Ну або магістра, або хтось тут у драконів є.

Були, до речі, рідкісні чоловіки похилого віку, та здебільшого жінки. Теж, мабуть, наслідки тривалої, виснажливої війни.

– Після обіду на вас чекає лея Імара-Лан у кабінеті!

Оскільки викладач озирався на всі боки, підсліпувато жмурячись крізь окуляри, довелося підвестися. Позначити себе. Ну і кивнути згідно.

– Директриса, – шепнув Геннар, коли я сіла назад.

Він відкрив рота, ніби хотів додати, або попередити про щось, але так і не став. Перевів погляд собі на тарілку.

– Вона прониклива, – прошепотіла з іншого боку Ося. – Відразу мій дар розгледіла.

Загалом, до директорки я йшла не без внутрішнього хвилювання.

Лея Імара-Лан виявилася немолодою, стомленою драконицею колись рудого забарвлення. Сувора, і все ж таки з несподівано добрими карими очима.

Тонка червона блуза з відкритими рукавами і вогняно-жовті штани виглядали дивно доречно на спортивній та підтягнутій фігурі. Здавалося, їй шалено спекотно цього теплого літнього дня. Що видавало вогняного дракона.

Егеж, таку краще з себе не виводити.

– Бачу, ви не власник вогняного дару, – промовила вона, тільки-но я зупинилася перед столом. Швидко ковзнула поглядом і видала якийсь папір:

– Будь ласка, обійдіть викладачів та віддайте лист вашому куратору.

І вона ніби втратила до мене інтерес. Хоча на мить здалося, що мого магічного дару намагається торкнутися обережний вогняний язичок.

Краще зміцнивши захист, я скоріше схопила папір, буркнула щось прощальне і поспішила залишити директорську обітель.

Та й почалося. До вечора мене ганяли з кабінету до кабінету, перевіряли всі види магії, водили всякими сканерами у пошуках артефактів – мені залишалося лише краще закривати їх та сподіватися, що всі найсильніші маги зайняті не тут. Десь на передовій або в Сеймі.

На жаль, у свої висновки вони мене не присвячували – черкали щось на обхідному аркуші, та й годі. Залишалося сподіватися, що все-таки пронесло і помітивши дещо серйозне – якось відреагували б.

Під кінець мені довелося написати диктант драконіячою і розв’язати кілька задач – які завдяки адміралу Зелбену не склали особливих труднощів. Коли я входила до кабінету леї Лійсі-Джини Вермол, за вікнами давно стемніло.

– Що ж, на сьогодні закінчили, – промовила вона, глянувши на моє змучене обличчя. – З історією якось вже розберемося. Поспішіть до їдальні, вам мали залишити вечерю. І до завтра відпочивайте. Вам залишилося пройти перевірку Лея Іліддія...

Схоже, цей тип не просто дітей віз, а має безпосереднє відношення до школи! Невже дзеркальному драконові іншого застосування не знайшлося?

– Сьогодні він зайнятий, – казала драконеса.

Раптом згадалося, що й уранці Фіран кудись збирався, коли я потрапила йому на шляху. Не міг на п'ять хвилин раніше вийти!

Серце кольнуло поганим передчуттям. Але я не зрозуміла, на що воно могло натякати. Ну не стане ж Фіран шукати Айшу, справді! Для чого вона йому? Наче в нього не може бути інших справ у Аріві! Або поза його межами.

– ...і Лея Сімплара, – додала викладачка. А ось це вже гірше! – Коли повернеться.

Отже, треба встигнути зробити все до його повернення!

Вечерю мені справді залишили. Але в гордій самоті потрапезувати не вдалося: частину столів займали учні, які при світлі магічних ламп щось писали, обклавшись книгами.

Це викликало безрадісне позіхання. Я вже своє відучилася! Мені вже двадцять один, я і для академії не те щоб надто молода. А вже для школи зовсім! Ні, ну тут є і старшокласники, звісно, років по вісімнадцять. Але все одно не мій вік, не мій рівень.

На жаль, коли повернеться Лей Сімплар, Лея Вермол не знала. Хоча я набралася нахабства спитати. Тож залишалося тільки сподіватися, що хоча б три-чотири дні в мене є.

Зате дізнатися, хто мій куратор, я геть-чисто забула. І доки їла, водила поглядом по листку. У всіх рядках були абсолютно незрозумілі позначки, що дуже нервувало. Ні написали б: «Магії не виявлено». Ну чи виявлено – якщо вже що. Я б хоч підготувалася.

Залишалося всього дві вільні. З іменами Фірана та Сімплара. А ось куратор вказаний не був.

– Ашере! – до їдальні увійшла Ося.

У тій самій сукні – облягаюча, поблискуюча, вона так чудово сіла їй по фігурці, що я цілком могла собою пишатися!

Виглядала наче якось доросліше, схоже, трохи освоїлася. Навіть майнула думка, може, вона теж якоюсь ілюзією користувалася? Там, у лісі.

Від мене не вкрилися погляди, якими дивилися інші дівчата, дракониці. І деякі хлопці. І знову гордість промайнула. Цього разу за наших, магів.

Доївши швидше, я повела її звідси. Якщо вже ні до неї, ні до мене в кімнату не можна – то надвір. Навколо розкинулися коротко стрижені кущі, акуратні стежки. Вечірнє повітря пахло літніми ароматами квітів та сухої трави.

Я спробувала спрямувати її у бік центральних корпусів, але попереду показалася охорона, і ми згорнули. Не нариватися ж першого ж дня!

Посиділи трохи на лаві, бовтаючи. Осю, виявляється, теж встигли розпитати – але, наскільки можу судити, наші з нею свідчення поки що не розходилися. Вона відповідала, як домовилися, і ніби навіть отримувала від цього насолоду.

Повернулась я у виділену кімнату, шалено втомленою. Хотілося відмокнути у ванні та завалитися у ліжко.

Але ванна скасовувалась через брак. А ось щодо душу... Щоб нормально прийняти його, треба хоч трохи послабити ілюзію. Інакше вода бігтиме по ній, не дістаючи до мого справжнього тіла. А потіла таки я, незважаючи на те, що ілюзія навіть запах частково перетворювала. Для чутливих драконячих носів.

Потрібно було дочекатися, коли помиються всі хлопці. Тому, задушивши в зародку бажання відчайдушно позіхнути, я вирішила розпитати білосніжго. Той знову сидів на власному ліжку і, схоже, нудьгував.

– У мене був не надто насичений день, – знизав плечима. – Як, втім, і решта.