7

Астейша

– Що ти тут робиш?! – я з подивом дивилася на свого нареченого. Який мав би перебувати в Магонії! У її столиці Лоссмосі!

А замість цього... міг і без руки залишитися. Або ще без чогось. Якби я не поводилася обережно.

Втім, Даган Окрон давно мене знав – і чудово знав, як до мене краще не підходити. Ось і зараз стояв попереду, дивився уважним поглядом світлих очей.

– Ти не повернулася. Я прийшов тебе підстрахувати.

– Батько знає?

Даган пересмикнув плечима – мовляв, не важливо, я ухвалив рішення. Хоча, сподіваюся, адмірал все ж у курсі, а не божеволіє від хвилювання.

Ну, точніше, він не збожеволіе, звісно. Але за дітей своїх прийомних завжди турбувався.

– Я винайняв будинок. Ідемо...

– Коли встиг? – пробурмотіла я.

– Заздалегідь, – знизав плечима Даган.

Готувався, отже. Підозрював, що все може піти не так.

– Але як? У Драконії не шанують магів...

– Не тобі питати, люба, – Даган обережно спрямував мене на одну з вулиць.

Придивившись, я зрозуміла, що не чую у ньому магії. Втім, вона й до того була не дуже помітна: надто вже незатребуваний дар.

– А якщо все-таки дізнаються... – почала я, але шенн Окрон приклав палець до моїх губ:

– Не треба вголос. Ніхто ні про що не дізнається.

Поглянувши на нього, я лише кивнула. У нас є спільна мета. І поки дракони здатні тіснити нас зі своїх земель та захоплювати наші, спокою не буде.

– І розкажеш, що трапилося, – додав він. – Боо я як побачив цю косяк драконів у небі... Добре хоч тебе роздивився.

Даган продовжував вести мене широкими вулицями – я старанно запам'ятовувала дорогу. Здавалося, на будь-якій з них спокійно міг розвернутися дракон у своєму звірячому обличчі. Багато де йшло будівництво – зводили зруйновані оселі. А ось карет та возів майже не виднілося Та й перехожих було не так вже й густо.

Багато хто пішов на війну або займався відновленням міста.

Вулиці стали вужчими – ми вступили в людські квартали, де дракони майже не селилися. І за кілька хвилин Даган зупинився біля невеликого, але дуже милого особнячка з доглянутим садком навколо.

Темно-малиновий фасад прикрашали милі візерунки, звивини, ковані огорожі опуклих балконів. Два поверхи з мансардою, затишний ґанок, широкі вікна із зовнішніми віконницями.

– Ух ти, – захопилася я.

– Знав, що тобі сподобається.

– Як ти його знайшов?

– Випадково підвернувся. Ще й дешево. Тож удача нам благоволіє.

Це правда. Поки що все йшло, як по маслу. Ну, крім того, що Ерлінга не було там, де він мав би бути. З іншого боку, якщо мені вдасться пробратися до палацу... Я ж можу стільки цінного з'ясувати!

Коли щось наполегливо не виходить, я і сама волію відмовитися від витівки. Хоча б на якийсь час. Але коли все саме складається – боги, як кажуть, веліли!

Зсередини все було так само приємно. Навіть ледь вловимий аромат навівав невиразні мрії.

Перший поверх займали величезна вітальня та кухня, де клопотала найнята куховарка. На другому та мансарді знаходилися спальні.

Наречений показав мені мою. Побачивши ванну, я пропала. Відразу ж окупувала її і відмокала, напевно, добрих години дві.

Коли вийшла, загорнута в м'який теплий халат, на столі виходив паром гарячий обід.

Розглядаючи Дагана Окрона, я думала, що на нас, напевно, чекає щасливе сімейне життя. Він завжди ставився до мене з розумінням, не поспішав і був готовий чекати. Он який приємний побут забезпечив!

Але натомість у думці чомусь пробирався дзеркальний. Вони постійно крутилися навколо Фірана і моїх спроб пробратися до палацу. Вже там Кіон-Шепре точно буде! Останнім часом він все менше бере участь у боях, все більше залишається з батьком. Мабуть, переймає керування.

А ще знову дряпався той самий спогад. Що сталося напередодні мого від'їзду з дому прийомного батька? Адже точно щось сталося, нутром чую.

Так і підмивало спитати. Але натомість я коротко розповіла про свої пригоди, про те, що Ерлінга в загоні не було і що я шукаю спосіб проникнути до палацу.

Для цього насамперед попросила відвезти мене до центрального ринку.

Висохнувши, відпочивши та переодягнувшись, у супроводі нареченого вирушила оглядати місто. Боячись, що Даган почне мене відмовляти, я не стала ділитися з ним планами проникнення. Але сама старалася все ретельно продумати.

Осі, зрозуміло, не було, хоча потай я сподівалася, що вона одразу прийде до мене. Але розуміла: їй треба облаштуватись, розібратися, що до чого, відпочити з дороги. Не завадило б, щоб цілителі оглянуши. Та й просто можуть не випустити.

До вечора я ходила по Аріву, старанно запам'ятовуючи місця та шляхи. І, соромлячись самій собі зізнатися, у глибині душі захоплювалася архітектурою. Навіть дивно, як войовничі та люті створіння здатні зводити таку красу!

А наступного дня до другої години вже чекала в призначеному місці. Ходила навколо ринку, намагаючись не упускати з уваги центральний вхід.

Дагана з собою не взяла, щоб не відлякнути дівчисько. Поки ходила довкола, строїла плани на випадок, якщо вона не з'явиться. Тоді доведеться передавати листа. Але залишати адресу будинку, знятого нареченим, не хотілося. Мабуть, доведеться зняти ще якусь кімнатку...

Серед поріділого натовпу покупців промайнуло сірооке личко, і я полегшено видихнула, відправляючи плани куди подалі. Прийшла!

На Осі була нова вовняна формена сукня в клітинку. Безладнє волосся хтось встиг підрівняти, вимити та акуратно зачесати. Виглядала вона значно краще і сплутати з хлопчиськом її тепер було б складніше.

– Айшо, – зраділа вона, і я теж усміхнулася у відповідь. Майже щиро.

Ося потяглася до мене, наче хотіла обійнятися, але ніяково зупинила сама себе, провела рукою по волоссю.

– Ну як ти? – запитала я, запропонувавши дівчинці пиріжок, якими тут ласувала, вбиваючи час. – Випустили?