6

Я скоріше зміцнила їх, загорнулася в кокон захисту, намацала подумки амулети з артефактами.

Начебто звір Фірана не обурювався. Махав собі мірно крилами, і я обережно почала поглядати навкруги.

Ося теж з цікавістю зазирала з дракона вниз. Хапалася за мене – більше не було за що.

Втім, навряд чи я її втримала б – нас тримала магія дракона, не давала скотитися вниз, захищала від вітру.

Ліс закінчився, ми пролетіли величезне чисте озеро. Трохи згорнули і рушили вгору за повноводною річкою. Здається, це був Дьєрн, на якому стоїть Арів. Ну і назвисько – язика зламаєш!

Мабуть, воно має якийсь прихований зміст у мові Драконії. Хоча на драконячій я розмовляю вільно – та ось і з Фіраном весь час на ній спілкувалися. І Ося, дитя прикордоння, теж знає.

У розпалі літа земля цвіла буянням барв. Тільки часом то тут, то там траплялися випалені клаптики, на яких нічого не росло. Наслідки війни.

Кілька разів виднілися розбиті літаючі машини магів – і Ося незмінно вчіплялася в мою руку, поки ми пропливали над обгорілими останками.

Сам Арів, що розкинувся на пагорбах, проглядався здалеку. Річка вливалася в нього, сміливим розчерком ділячи надвоє. Навіть з відстані відчувалося сильне магічне світіння, особлива міць. Якась магія там, у серці міста, берегла його. Напевно, магічне джерело, або один із драконячих храмів із їхніми озерами передбачень.

Але роздивитися мені не вдалося: довкола дракони зводили величезну стіну. За нею ще кілька гігантських будівель. Напевно, цей новий палац.

Зверху я намагалася збагнути, де знаходиться центральний ринок. Вже він-то має бути в кожному місті, а тим більше в столиці. Але раніше я ніколи не бувала в Аріві.

Фіран – чи як там звати його дракона? – відстав, коли весь різношерстий загін пролетів далі. Опустив нас на одній із центральних площ.

Тут навіть працював фонтан – широкий, багатоводний. По центру – скульптура дракона, а навкруги кілька різнокольорових драконяток, з пащ яких лили струмені.

За фонтаном виднілася довга огорожа, уздовж якої на рівних проміжках стояли вартові – хто в людській, хто в драконячій іпостасі.

Схоже, за нею і знаходилася та будівля, куди тимчасово переселилася сім'я глави Сейму. А може, весь Сейм. Судячи з усього, і школа теж – десь у дальньому крилі чи окремій будові.

Приземлившись, Фіран одразу ж обернувся. Підхопив нас із Осею за талії, не даючи впасти. Хоча мене тримати не було потреби, а ось Ося злегка позеленіла та похитувалася з незвички.

Відпустивши мене, дракон продовжував тримати дівчинку.

– Можете передати листа з вашою адресою через них, – кивнув на вартових, що витягнулися по струнці.

Угу, це як же я до дракона з таким проханням підійду? Зжере ж і не вдавиться!

Я подумки зітхнула, слухаючи супутника :

– Скажіть, що особисто для Фірана-Сане Іліддія. Тоді я точно зможу проконтролювати, щоб ви з Осею зустрілися.

Сане... щось таке знайоме, щемлячи на мить ковзнуло всередині. Але Ося вже оглядалася навколо, і я поспішила взяти її за плече. Шепнути на вухо:

– Пам'ятай, про що ми домовлялися.

Дівча кивнула, Фіран простягнув руку:

– Що ж, побачимося, л... шенна Айша.

– Хто знає, – усміхнулася я у відповідь на його шаблонне прощання.

Ти навіть не уявляєш, як швидко.

Довелося обережно торкнутися простягнутої руки, зібравши всю свою магію, затулившись, як тільки могла.

– З радістю запросив би вас до палацу, але на жаль, лей Ерлінг не схвалить.

Мені здалося, чи в його голосі справді промайнув жаль?

Хто б сумнівався! Нічого, я і без схвалення Ерлінгів туди проберуся. Аби Оська прийшла на зустріч.

Усміхнувшись з розумінням та помахавши їм на прощання, я розвернулась і рушила в натовп. Чомусь довго ще відчувала на собі погляд чоловіка, хоча вони з Осею, напевно, теж відразу ж пішли.

Видихнувши, не витримала, все ж озирнулася. Цієї миті дракон теж обернувся, і наші погляди опинилися на одній прямій.

Немов сріблястий розпечений кинджал пронизав мене в саму душу!

Здалося, дракон хоче щось сказати. Але я поспішила відвернутися і рушити далі. Мені ще житло шукати.

Магів, до речі, тут майже не було. Тільки дракони та прості люди – до яких, смію сподіватися, і мене віднесуть.

Я йшла якийсь час, уважно оглядаючись, примічаючи вулиці та незвичайні будинки.

Як раптом за одним із поворотів хтось ухопив мене за плече:

– Попалася!

***

Фіран

Дівчина вперто відмовлялася покидати його голову. Як забралася в неї – ще там, у лісі, така беззахисна у грубих ручищах мага-недоучки. Так і застрягла, що твоя скалка.

Скільки злиднів породила ненависна війна, скільки їх вештається по околицях, промишляючи розбоєм.

Здавалося б, він лише робив те, що має робити сильний, коли слабкий у біді. Нічого особливого: просто захистив від покидьків, поділився ковдрою, нагодував, відвіз до міста. А вона все не хотіла зникати з думок!

Якоїсь миті йому здалося, що вона цікавиться Кіоном. Але ні, зайвої допитливості дівчина не виявляла. Дзеркальна сила теж не поспішала змінюватися під її побажання та неусвідомлені очікування. Він відчував це, тому вона не викликала підозри.

Він не роздивився в ній магії, лей Сімплар не побачив фальшу. Здавалося б, зустріч – одна з мільйона, війна постійно змушує перетинатися з різними людьми, сотні людських тіней проходять повз, не залишаючи навіть виразного відбитка у свідомості.

А ця врізалася в пам’ять та щільно в ній засіла.

Айша.

І ім'я схоже...

Чи збіг?

Звичайна людинка. Вона не виявляла до нього навіть звичної симпатії людських жінок, які мріяли роздобути дракона в чоловіки – або хоча б в коханці.

І все ж не покидала його думки ні по дорозі, ні потім, на припізнілому сніданку, де він розповідав про політ Кіону-Шепре.