5

Я не подавала взнаки, що чую їх. Але була готова до будь-чого... ну, майже.

Ковдра, що м'яко лягла зверху, стала для мене несподіванкою. Чомусь навіть очей відкривати не треба було, щоб впізнати: це турбота Фірана.

Хиррового дзеркального дракона, який неодмінно стане перешкодою на моєму шляху. Проте вона виявилася дивно приємною.

Він обережно влаштувався поряд. Торкнувся спини.

Згадавши, яку бурю викликав попередній дотик, я поспішила відсунутися. Позначити невидимий кордон.

Нехай забирає свою ковдру, але тільки не чіпає мене!

Втім, дракон чіпати не поспішав. Натяк зрозумів і кордони порушувати не став.

Якийсь час ми лежали мовчки, не рухаючись. Я чекала, посилено вдаючи, що сплю. Чи думав про щось дракон – не знаю, бо коли повернулася до нього перевірити, він спокійно та мірно дихав.

Груди здіймалися під похідним плащем, яким він укрився. Так і представлявся кинджал, який безперешкодно входить у плоть.

Але мені тоді не втекти від драконів. І не дістати Ерлінга-молодшого.

Видихнувши, я лягла. Так і кортіло торкнутися. Розглянути уважніше його справжній вигляд.

Мої здібності, посилені магічними артефактами, рано чи пізно допоможуть мені побачити все. Шкода, не було на кому потренуватися, але прийомний батько вважав, що тільки я можу розпізнати дзеркального.

Про всяк випадок відвернулася, намагаючись задрімати. Він теж повернувся, закинувши на мене руку. Я перечекала мить-другу – але дракон так само спав.

Чомусь цей рух виявився приємним – настільки, що навіть думки про нареченого не промайнуло! А промайнула думка про те, що я зараз абсолютно вразлива перед драконом, що він цілком може встромити мені кинджал у спину – і навряд чи хтось із родичів про це дізнається. Але не змусила навіть відсунутися.

Ранок увірвався наростаючим гамом, шумом і біганиною, смачними ароматами, що виходили з котелків на вогнищах, брязканням ложок об тарілки.

Дракона поряд уже не було. Я сходила до найближчого струмка привести себе до ладу. Повертаючись, намагалася знайти поглядом Осю – але серед безлічі дітлахів, що бігали, це було не так просто. Натомість дуже легко виявилося виділити статного Фірана. Який прямував до мене, щоб зустріти на підходах до табору.

– Збираєтесь? – запитала я, пробуючи завести розмову.

Дракон кивнув, і відразу повідомив:

– Дівчинка полетить із нами. Вона вже згодилася.

Хм, щось учора вона не виглядала згодною.

– Я хотіла б поговорити з нею.

– Поговоріть, – почав заперечувати дракон. – Але, будь ласка, не намагайтеся відрадити.

– Ви вирішили взяти її під арешт?

– Айшо, – серйозно промовив дракон. – У Осі дуже рідкісний дар, який може наражати її на небезпеку. Тому вона має залишитися під наглядом. Ми заберемо її до школи, навчимо захисту від... жадібних та недбалих.

Може, під наглядом магів? Нічого хорошого, щоб за чаклункою наглядали дракони!

Я вчасно прикусила язика: все ж таки показувати лояльність до магів – не в моєму становищі.

– Чи зможу я побачитися з нею в Аріві? Переконатись, що вона в безпеці?

У голові промайнув план. Божевільний, і все ж таки... Завдяки Осі я проникну до драконів. Сам же сказав, що діти житимуть в палацы. Може, і до Ерлінга теж дістануся. А потім, покінчивши з ними, і дівчину до Магонії відвезу. Вже маги точно допоможуть їй краще за лускатих.

– Айшо! – поки ми розмовляли, Ося сама знайшла мене. – Лей Ілідій сказав... – вона зиркнула на Фірана з явною симпатією.

Отже, Ілідій. Запам'ятаємо.

Та не довіряй же ти дзеркальному, дурненька! Ну, нічого, я потім їй це поясню. Не при ньому ж. Встиг, гад зелений... чи який він там. Який колір у дзеркального? Встиг, загалом, до дитини в довіру втертися. Ну чи не зовсім дитини...

На жаль, але поки що мені це також вигідно. А ціль – перш за все.

– ... що мені можна вчитися, – казала Ося.

«Можна», значить. Навіть не «потрібно». Тобто ще й її саму переконав, що це її бажання! І коли тільки-но встиг?

– Але мені... страшно.

Ося злякано подивилася на мене, і я відгукнулася:

– Постараюсь завітати до тебе... якщо дозволять, – глянула на дракона.

– Ні, – хитнув той головою.

На губах м'яка посмішка, але відповідь тверда. Одразу видно: оскарженню не підлягає.

– Але ви можете бачитись у місті. Не турбуйтесь, ми нікого не тримаємо. Навчатися в школі Сейму мріють діти з усієї Драконії... і далеко за її межами.

У глибині очей дракона за м'якістю проглядалися твердість та проникливість. Він спостерігав, яке враження справляють його слова – але випрошувати я нічого не збиралася. Значить, знайду інший спосіб.

– Цим дітям пощастило, – Фіран трохи змахнув рукою, показуючи на табір, – але згодом у нас залишаться найталановитіші. Решту поступово розподілимо по інших школах. Для Осі це шанс, враховуючи її магію.

Рахуй, рахуй. Рахівник. Драконам маги все одно не підкорятимуться!

Між іншим, так і не сказав, що в неї за незвичайний дар. Може, ліосей саме тому дивно на дівча відреагував?

Гаразд, влучу момент і в неї самої розпитаю.

Не дочекавшись нашої відповіді – що я, що дівчисько стояли з кам'яними пиками, не поспішаючи проявляти емоції, – дракон з тією ж усмішкою закінчив:

– Вона будь-якої миті може відмовитися і піти. Лише ось... чи є куди?

Ося, схоже, чудово усвідомлювала, що нема.

– Як я її знайду? – поцікавилася я, не бажаючи відмовлятися від шансу.

– Ося напише, – і тут знайшовся дракон. – І ви також можете. Вмієш писати? – обернувся до неї. Та несміливо кивнула, але дракон залишався непробивним: – У будь-якому разі навчимо. Якщо що, я допоможу.

– Знати б ще, куди, – хмикнула я.

Допоможе він. І написати, і прочитати. Хитрий драконюк.

– Коли прилетимо, я покажу вам. На жаль, надати гостинність не можу, але завжди радий допомогти всім, що в моїх силах.