44

Не думала, що так хвилюватимуся. Руки тремтіли, і я пригадувала повчання мами, щоб виглядати спокійною і не втрачати гідності.

Така гарна сукня. Я давно вже не носила нічого подібного!

Сельва допомогла переодягнутися в неї у Ерлінга в кімнатах, поки він приводив себе до ладу в одній із сусідніх.

Такий вродливий чоловік поряд. У чорному одязі, розшитому срібними ниточками, яким я його побачила в Моравені.

Перший політ у будівлю Сейму.

Безліч драконів.

І так, ті самі гноми.

Все злилося в карусель, що танцювала перед очима. Погляди, слова, обличчя... Я не уявляла, чого чекати, але від думки, що сьогодні Рам назве мене своєю нареченою, все всередині завмирало і переверталося.

Саму церемонію запам'ятала невиразно. Так хвилювалася! Але вона не мала нічого спільного з весіллям і майже не була схожа на те, що я собі намалювала.

Будівля Сейму знаходиться поруч, здається, навіть прилягає до палацу Ерлінгів.

Але й туди ми перелетіли. Дракони взагалі літали скрізь, де малася хоч найменша нагода. Шепре якось обмовився, що кілька століть тому було винайдено заклинання, яке дало змогу брати з собою речі та залишатися в одязі. Раніше подорожі проходили набагато складніше, і на невеликих відстанях дракони вважали за краще їхати землею. Щоб не з'явитися перед чиїмись очима голяка.

З особистого підлітного майданчика ми спустилися вниз, у величезний зал в кремових тонах з великою кількістю внутрішніх лоджій, обгороджених візерунчастими золотими перилами.

На одній із них, найпишнішій, стояли ми. Окрім нас із Ерлінгом – кілька драконів охорони.

По-моєму, йому не вистачало дзеркального поруч. Та й Ней звично сховався вгорі, за карнизом, на якому висіли червоні гардини.

Трохи згодом з'явилася Лара-Галь. Увійшла тихо, встала за Ерлінгом, торкнулася його плеча. Пошукала поглядом когось у стелі... і, помітивши Нея, розслабилася. Посміхнулася ледь уловимо.

Виглядала вона трішечки умиротворенішою. Схоже, Нею вдалося її заспокоїти.

На сусідні балкони, трохи менші та трохи нижче, прибували інші дракони. Ерлінг тихо описував мені кожного, поки ми чекали початку за закритими магічними гадинами.

Нам все було видно, нас же – звісно, ні. Глава Сейму за традицією з'являвся останнім, коли всі вже в зборі.

Лоджії розкривалися одна за одною, розпорядник, або глашатай, або як він тут називався, оголошував драконів, що знаходяться на них – на драконячій, звісно. Як я зрозуміла, представників різних галузей, за які вони відповідали – фінансова, будівельна, навчальна та інші.

Вони тихо перемовлялися, але все разом створювало гомін. Унизу зібралися спостерігачі, представники різних областей. Вони мали доносити до народу рішення і розповідати про те, що тут відбувається.

Хоча ні, виявляється, фронду призначалася лоджія навпроти нашої. Зараз порожня – схоже, це було скоріше винятком.

Біля крісел не стояли столи чи частування – лише пляшки з водою на спеціальних підставках.

Нарешті відкрилася і наша лоджія, і погляди звернулися до нас. Усі вітали Ерлінга. Він підняв руку в привітанні у відповідь, після чого дракони розмістилися по кріслах.

Почався Сейм.

Хтось щось казав, виступав. Але для мене те, що відбувалося, зливалося. Я не настільки добре знала драконячу мову, щоб відразу розуміти складні питання, які тут обговорювалися.

Дракони вирішували свої проблеми. Виступали ті самі гноми, ще хтось – я втомилася, заплуталася, але чесно намагалася вникнути.

Не зовсім розуміла, чому оголошення про ілері має звучати серед усіляких державних питань. З іншого боку, адже я збиралася жити тут. Разом із Ерлінгом. Мені тепер треба було розібратися у всьому цьому.

Сам він іноді піднімав руку або вгору, або трохи убік. Схоже, то відхиляючи, то беручи до розгляду пропозиції.

На одній із бічних лож секретарі все ретельно записували.

І лише під кінець, вислухавши всіх, Кіон-Шепре виголосив свою промову.

– Друзі, – почав драконячою, і одразу же перейшов на мову магів. – Прредствляю вам свою ілері, дівчину, яку я шукав багато років і думав, що назавжди втратив. Амберлі Тіссен.

На цих словах зал заповнила щільна, відчутна тиша. Я мала очікувати, як моє прізвище сприйматимуть дракони! Але чомусь настільки звикла до відношення Шепре, що майже не думала про це.

Рам стиснув мою руку. І продовжив:

– Незабаром Амберлі Ерлінг. Ця дівчина не схожа на інших магів. Я хочу, щоб ви любили та оберігали її як мою наречену та майбутню дружину. Оголошую свої заручини з Амберлі. Відтепер вона під моїм захистом та захистом Сейму.

Це прозвучало... з одного боку суворо, по-діловому. Навіть трохи тривожно – він ніби попереджав, що з моєї голови не повинно впасти і волосинки.

З іншого, серце радісно билося, душу наповнювало щось світле, ясне.

Він виконав свою обіцянку. Він не соромиться мене, готовий стати поруч зі мною навіть проти всього світу!

І ні слова про Єву. Мабуть, правильно. Ніхто не вимагав від нього звіту – все було зрозуміло.

Дракони хором вимовили кілька слів, що скидалисяся чи то на клятву, чи то на підтвердження.

А потім Сейм почав розходитись. Обличчя Ерлінга залишалося напруженим, хоча мені здавалося, він мав би відчути полегшення.

– Даяне, – тихо покликала Лара.

Ней трохи зволікав, але все ж таки злетів до неї на плече.

Я розуміла нещасну матір: мабуть, їй постійно хотілося говорити про сина. І чути слова, які підтримають і підбадьорять. Тим більше від того, хто пережив подібне і знає правду.

Махнувши Нею, щоб не думав про мене, я рішуче взяла за руку Ерлінга. Нам також було, про що поговорити.

– Втомилася? – шепнув він.

– Не дуже, – повела я плечима.

Насамкінець навіть майже згадала мову. Слова розбирала ще не всі, але більшість фраз загалом стали зрозумілі.

– У вас тут немає представників магів, – додала.